ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року Справа № 908/454/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Могила С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. (судді: Попков Д.О., Татенко В.М., Радіонова О.О.)у справі№908/454/16 господарського суду Запорізької областіза позовомДержавного регіонального проектно-вишукувального інституту "Запоріждніпроводгосп"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій областіпростягнення 61 743 грн. 83 коп. за участю представників: від позивача Неткал О.О., доручення №596 выд 02.12.2016 р. Коломієць О.А., директор, контракт №3 від 11.05.2007 р. від відповідачаБургазли А.С., довіреність №5 від 10.03.2016 р. від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:не з'явились

В с т а н о в и в:

У лютому 2016 року Державний регіональний проектно-вишукувальний інститут "Запоріждніпроводгосп" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" про стягнення 61 743 грн. 83 коп.

Вказаний позов мотивовано тим, що на балансі позивача перебувають всі інженерні комунікації будівлі, в якій розташовані приміщення відповідача. Позивачем укладено договори з обслуговуючими організаціями на постачання електроенергії, водопостачання, водовідведення та вивіз сміття. При цьому, відповідач своїх зобов'язань з відшкодування витрат позивача з оплати відповідних послуг не виконав, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 р. у справі №908/454/16 в задоволені позовних вимог відмовлено.

Своє рішення місцевий господарський суд обґрунтував тим, що договори між позивачем та відповідачем про відшкодування вищевказаних витрат на 2014 та 2015 роки укладені не були. Крім того, за висновками господарського суду першої інстанції позивачем не доведено, що відповідачу надавались відповідні послуги у визначеному обсязі.

Апеляційний господарський суд з наведеною позицією місцевого господарського суду не погодився, у зв'язку з чим постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 р. скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Не погодившись з вказаною постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Наш дім" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 р.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неповним встановленням апеляційним господарським судом всіх фактичних обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2016 р. справу №908/454/16 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.11.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Корнілова Ж.О., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 05.12.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/5990 від 05.12.2016 р., у зв'язку з перебуванням судді Корнілової Ж.О. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої у справі №908/454/16 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Могил С.К. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.12.2016 р.).

В судовому засіданні 05.12.2016 р. було оголошено перерву до 19.12.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/6456 від 19.12.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Карабаня В.Я., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої у справі №908/454/16 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Могил С.К. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.12.2016 р.).

Серед іншого, скаржником, у касаційній скарзі, заявлено клопотання про зупинення виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. у справі №908/454/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи диспозитивний характер норм вказаної статті, з огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання судового рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.

До початку судового розгляду позивачем було подано до суду заперечення та заяву-відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 19.12.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника третьої особи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарським судом обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" управитель - це особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору.

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

В ст. 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" закріплено наступні права управителя:

1) здійснювати управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд та забезпечувати їх належну експлуатацію;

2) укладати договори з виробниками, виконавцями, споживачами в порядку, встановленому законом;

3) контролювати виконання умов договорів на надання житлово-комунальних послуг;

4) отримувати плату за виконання власних функцій;

5) доступу в приміщення, будинки і споруди для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних та профілактичних оглядів тощо в порядку, визначеному законом і договором;

6) звертатися до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та до суду в межах повноважень, визначених законом та договором, для забезпечення належного виконання умов договору виробниками, виконавцями та споживачами.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмежено відповідальністю "Наш дім" є власником приміщень в адміністративній будівлі за адресою м. Запоріжжя, пр. Леніна, б. 105 на четвертому поверсі площею 403,6 кв.м. та на п'ятому поверсі площею 21,5 кв.м.

У зв'язку з відсутністю у інших суб'єктів господарювання окремого обліку витрат комунальних та експлуатаційних послуг, до моменту встановлення балансоутримувачами та власниками приміщень окремих засобів обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг Державному регіональному проектно-вишукувального інституту "Запоріждніпроводгосп" делеговані повноваження управителя даної будівлі, які визначені ст. 25 Закону України "Про житлові-комунальні послуги".

За таких обставин, позивач вважає, що відповідач має відшкодовувати йому експлуатаційні витрати та витрати з оплати комунальних послуг пропорційно до займаної відповідачем площі у відповідній будівлі. Однак, останній вказані зобов'язання не виконав, внаслідок чого, на думку позивача, утворилась заборгованість в розмірі 61 743 грн. 83 коп.

Як на підставу заявлених позовних вимог, позивач посилається на умови договорів від 01.01.2014 р. та від 01.01.2015 р. про відшкодування витрат за наданні комунальні послуги та експлуатаційні витрати на утримання адміністративного будинку по пр. Леніна, б.105, м. Запоріжжя.

З цього приводу попередніми судовими інстанціями встановлено, що сторонами було підписано два договори про відшкодування витрат за наданні комунальні послуги та експлуатаційні витрати. З боку позивача дані договори підписано з протоколом розбіжностей. В свою чергу, відповідачем протоколи розбіжностей підписані не були.

Зважаючи на дану обставину, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що договори від 01.01.2014 р. та від 01.01.2015 р. є неукладеними через недотримання сторонами загального порядку для укладення господарських договорів, викладеного в ст. 181 Господарського кодексу України. Крім того, господарський суд першої інстанції визнав, що з наявних матеріалів справи не можливо ідентифікувати послуги, які надавались відповідачу, а, отже, неможливо встановити їх обсяг та вартість. Про це, зокрема, свідчить той факт, що акти виконаних робіт за весь спірний період відповідачем не підписані. Вказане стало підставою для прийняття місцевим господарським судом рішення про відмову в задоволенні позову.

В свою чергу, апеляційний господарський суд на підставі встановлених обставин справи прийшов до протилежних висновків.

Так, враховуючи, що позивачем вчинено всі необхідні дії для укладання договорів від 01.01.2014р. та 01.01.2015р., та з огляду на відсутність доказів передання спору щодо розбіжностей сторін з умов даних договорів на вирішення суду, господарський суд апеляційної інстанції визнав пропозиції позивача, викладені в протоколах розбіжностей прийнятими відповідачем, а відповідні договори укладеними.

При цьому, в п. 1.2 договорів про відшкодування витрат в редакції протоколів розбіжностей, визначено види послуг, вартість яких відповідач має відшкодувати позивачу, а також порядок визначення даної вартості.

Одночасно, відповідно до п.п. 3.2, 3.3 даних договорів Товариство з обмеженою відповідальністю "Наш дім" зобов'язано своєчасно відшкодовувати інституту вартість витрат на визначені комунальні послуги та ремонт інженерних мереж, згідно виставлених рахунків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Приписи ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

З огляду на викладені умови договорів та приписи правових норм, апеляційний господарський суд визнав, що у відповідача виникли грошові зобов'язання перед позивачем.

Отже, за висновками апеляційного господарського суду відповідач безпідставно ухилився від виконання встановленого договором обов'язку з відшкодування витрат за наданні комунальні послуги та експлуатаційні витрати на утримання адміністративного будинку в загальному розмірі 61 743 грн. 83 коп. У зв'язку з цим, господарським судом апеляційної інстанції задоволено заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Здійснюючи касаційний перегляд прийнятої апеляційним господарським судом постанови, в межах своїх повноважень, встановлених ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на вірному висновку про укладеність спірних договорів, однак, прийнята при не повному з'ясуванні фактичних обставин справи щодо розміру заявлених до стягнення грошових вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р. передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, апеляційний господарський суд, всупереч вищенаведеним приписам процесуального законодавства, належним чином не дослідив фактичні обставини справи, а саме не встановив види та обсяг наданих відповідачу послуг, а, отже, і не визначив їх вартість відповідно до встановлених тарифів, умов договорів та пропорційно займаній відповідачем площі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі обставини істотними для правильного вирішення спору у справі №908/454/16.

Разом з цим, господарським судом апеляційної інстанції не було досліджено питання законності включення до витрат, що підлягають відшкодуванню відповідачем, податку на землю та витрат на утримання працівників, визначених у п. 1.2 договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 вказаного кодексу касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції, під час якого господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. у справі №908/454/16 скасувати.

Справу №908/454/16 передати на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

С.К. Могил