ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2015 року Справа № 917/1640/14

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівДанилової Т.Б., Фролової Г.М.,розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову від 17.08.2015 Харківського апеляційного господарського судуу справі№917/1640/14 господарського суду Полтавської областіза позовом третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача:Виконавчого комітету Миргородської міської ради Виробничо-комерційна фірма "Кристал" ЛТДдоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4прозобов'язання демонтувати тимчасову споруду За участю представників сторін:

Від позивача - не з'явились

Від відповідача - ОСОБА_5 (дов. від 20.09.13)

Відповідно до розпорядження Секретаря другої судової палати від 11.11.2015 справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Данилова Т.Б., Фролова Г.М.

ВСТАНОВИЛА:

Виконавчий комітет Миргородської міської ради звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про зобов'язання ФОП ОСОБА_4 демонтувати тимчасову споруду (кіоск), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.01.2015 року (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено, зобов'язано ФОП ОСОБА_4 демонтувати тимчасову споруду (кіоск), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 у складі: Черленяка М.І., Ільїна О.В., Хачатряна В.С. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

ФОП ОСОБА_4 у касаційній скарзі зазначає, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій не можуть залишатися в силі. Скарга мотивована незастосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та не взяттям до уваги доказів, які надавав позивач.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.11.2013 між виконавчим комітетом Миргородської міської ради та ФОП ОСОБА_4 укладено договір № 279, згідно п. 1.1. якого позивач надав, а відповідач прийняла в строкове платне користування окремий конструктивний елемент благоустрою - покриття АДРЕСА_1, площею 16,0 м2 для здійснення торгівлі кавою з тимчасової споруди (кіоску). Термін дії договору до 01.04.2014. Щомісячна плата відповідно п. 3.3. цього договору встановлена у розмірі 141.00 грн.

17.03.2014 позивач отримав від ФОП ОСОБА_4 заяву за вх.№ 466 про надання в оренду окремого конструктивного елементу благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

01.04.2014 відповідач звернулась до позивача з листом за № 778/01-26, в якому зазначила, що вважає термін дії договору - 5 років, що на її думку, є підставою для подальшого користування орендованим майном.

11.04.2014 позивач у відповідь на заяву відповідача від 17.03.2014 за вх. № 466 та лист за № 778/01-26 від 01.04.2014 направив на адресу останнього лист за № 01-26/778 від 11.04.2014, в якому зазначив про закінчення 01.04.2014 строку дії договору, заперечував проти його продовження та вимагав демонтувати тимчасову споруду (кіоск).

Відповідно до рекомендованого повідомлення № 3760004178713 відповідач 17.04.2014 відповідач отримала від позивача лист від 11.04.2014, що також підтверджується висновком № 970 судово-почеркознавчої експертизи від 17.12.2014, а також висновком додаткової експертизи №6175/6176/15-32 від 15.07.2015.

16.04.2014 рішенням Виконавчого комітету Миргородської міської ради № 264 відмовлено ФОП ОСОБА_4 в укладенні договору оренди окремого конструктивного елементу благоустрою комунальної власності. Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 демонтувати тимчасову споруду (кіоск) до 26.04.2014 та доручено відділу архітектури та містобудування міської ради спільно з ФОП ОСОБА_4 визначити місце для встановлення її тимчасової споруди (кіоску) за іншою адресою.

12.05.2014 Виконавчий комітет міської ради направив ФОП ОСОБА_4 лист за № 352/01-35 з пропозицією розміщення її тимчасової споруди (кіоску), згідно плану-схеми земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2.

Своїм листом від 26.05.2014 ФОП ОСОБА_4 повідомила Виконавчий комітет міської ради про те, що не погоджується на запропоноване їй місце для розміщення тимчасової споруди (кіоску).

16.06.2014 Виконавчий комітет міської ради направив ФОП ОСОБА_4 претензію № 1 з вимогою демонтувати тимчасову споруду (кіоск).

Оскільки 15.07.2014 від ФОП ОСОБА_4 надійшла відповідь на претензію, згідно якої відповідач вимоги позивача не визнає, останній звернувся до господарського суду з даним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що 27.11.2013 між виконавчим комітетом Миргородської міської ради та ФОП ОСОБА_4 укладено договір № 279 на підставі ст.ст. 26, 30 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.ст. 10, 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

У відповідності до ст.5 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" органами управління у сфері благоустрою населених пунктів є, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.13.Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, зокрема майдани, площі, бульвари, проспекти, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки, інші території загального користування.

Відповідно до ст.21 даного Закону елементами благоустрою є, зокрема, покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено, зокрема встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту.

Згідно ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, організація благоустрою населених пунктів.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 7. договору термін його дії до 01.04.2014.

Відповідно до п. 2.2.3. договору, орендар зобов'язаний демонтувати об'єкти для здійснення господарської діяльності протягом 10 днів після закінчення терміну дії договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів виконання п. 2.2.3. договору відповідач не надала.

З огляду на викладене, суди дійшли обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання касатора на переписку між нею та позивачем щодо продовження дії договору, на не взяття до уваги судом апеляційної інстанції наданих ним доказів щодо знаходження відповідача за кордоном у день, який вказано в повідомленні про отримання кореспонденції, не приймається до уваги, оскільки договором не передбачена можливість його продовження, тим більше при незгоді однієї із сторін договору.

Що стосується посилання касатора на необхідність застосування до даних правовідносин положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегія суддів зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктами оренди є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Виходячи з наведеної норми за своїм змістом спірний договір є договором про надання в тимчасове користування окремого конструктивного елементу благоустрою - покриття АДРЕСА_1, площею 16,0 м2, а не об'єктом оренди в розумінні ст.4 вищезазначеного Закону.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі вже розглядалися судами попередніх інстанцій і їм було надано належну правову оцінку.

Враховуючи викладене, суди дійшли обгрунтованого висновку про задоволення позову.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову від 17.08.2015 Харківського апеляційного господарського суду у справі №917/1640/14 господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді Т. Данилова

Г. Фролова