ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2015 року Справа № 910/9683/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Саранюка В.І. - доповідача у справі суддівВладимиренко С.В. Кочерової Н.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Донецький металопрокатний завод"на рішення від та на постанову відгосподарського суду міста Києва 15.06.2015 Київського апеляційного господарського суду 29.09.2015у справі господарського суду№ 910/9683/15 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Донецький металопрокатний завод"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТБ Банк" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТІНА"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросталь"провизнання недійсним договоруза участю представників:

від позивача - Куренний С.В.

від відповідача 1 - Ніорадзе О.М.

від відповідача 2 - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2015 у справі № 910/9683/15 (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 (головуючий суддя Руденко М.А., Шевченко Е.О., Дідиченко М.А.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Донецький металопрокатний завод" (позивач).

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Донецький металопрокатний завод" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 203, 212, 215, 236, 553, 554 Цивільного кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача, Відповідача-1, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 23.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електросталь" (третя особа) укладено кредитний договір № 70 (зі змінами згідно з договорами від 04.02.2011 № 1; від 07.04.2011 № 2; від 28.09.2011 № 3 та від 20.12.2012 № 4).

23.12.2010, в забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед Банком за кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (банк) та Публічним акціонерним товариством "Донецький металопрокатний завод" (поручитель) укладено договір поруки № 70/Z-5, відповідно до якого поручитель поручився перед банком за виконання позичальником зобов'язань зі сплати банку заборгованості у сумі 30 000 000,00 доларів США, яка виникла згідно з положенням кредитного договору.

Згідно з пунктами 2.1, 2.6 договору поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, та у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором поручитель зобов'язався виконати їх у строк/термін, зазначеній у письмовій вимозі банку, направленої згідно з пунктом 2.5 договору поруки, шляхом перерахування коштів на рахунок банку.

31.12.2013 Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулося до Публічного акціонерного товариства "Донецький металопрокатний завод" з вимогою № 9760/1-2 погасити заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь", у зв'язку з невиконанням третьою особою зобов'язань за кредитним договором.

Між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВЕНТІНА" (поручитель) укладено договір поруки № 70/Z-7 від 28.07.2014, за умовами якого поручитель поручився перед банком за виконання боржником зобов'язань зі сплати банку заборгованості у сумі 313 967 005,28 грн. (еквівалент 26714237,07 доларів США), яка виникла згідно з положенням кредитного договору. Боржником в договорі вказано Публічне акціонерне товариство "Донецький металопрокатний завод".

Публічне акціонерне товариство "Донецький металопрокатний завод" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки № 70/Z-7 від 28.07.2014.

Позовні вимоги мотивовані невідповідністю умов договору поруки положенням закону, а саме статті 546, 553, 554 Цивільного кодексу України, укладення договору поруки має передувати порушенню основного зобов'язання боржником.

Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 даного Кодексу встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України вбачається, що кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі шляхом визнання недійсними договорів з підстав, передбачених законом.

Враховуючи положення вказаних норм, звертаючись до господарського суду з вимогою про визнання договору недійсним, на позивача покладається не лише обов'язок довести наявність передбачених законом підстав недійсності договору, а й порушення спірним договором його прав чи охоронюваних законом інтересів.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що для укладення договору поруки необхідна саме наявність у боржника обов'язку, який він має виконати перед кредитором, тобто дійсність зобов'язання щодо виконання якого надається порука.

Крім того, нормами чинного законодавства не заборонено укладання договору поруки після порушення зобов'язання.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегією суддів не приймає до уваги посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 18.02.2014 № 910/16157/14, оскільки у вказаній справі спір не вирішено по суті, а постановою скасовано рішення і постанова судів першої та апеляційної інстанцій та направлено справу на новий розгляд.

Також колегією суддів не приймаються до уваги посилання позивача на норми частини 3 статті 554 Цивільного кодексу України, оскільки позивач за договором поруки № 70/Z-7 від 28.07.2014 не є поручителем.

Враховуючи, що позивачем не доведено відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України порушення спірним договором його прав чи інтересів та не доведено невідповідності оспорюваного договору нормам чинного законодавства, суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Донецький металопрокатний завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі № 910/9683/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. Саранюк

Судді С. Владимиренко

Н. Кочерова