ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 926/405/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 року у справі № 926/405/16 за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" звернулося з позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору купівлі - продаж природного газу № 13-249-Н від 04.01.2013 року укладеного між публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" та публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 12.05.2016 року (суддя Гушилик С.М.) у задоволення позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 року (судді: Кордюк Г.Т., Гриців В.М., Давид Л.Л.) зазначене рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами першої та апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, і прийняти нове рішення у справі, яким позов задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 05.07.2012 року Національною комісією регулювання електроенергетики України (далі за текстом - НКРЕ) прийнята Постанова "Про затвердження типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу)" №849, в п. 2 якої зобов'язано власників природного газу та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на підставі ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) у місячний строк з дати набрання чинності цією постановою, тобто до 14.09.2012 року.

04 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) укладений Договір на купівлю-продаж природного газу № 13-249-Н (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2013 - 2015 роках природний газ, а покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити вартість газу на умовах цього Договору (зміни внесені додатковими угодами № 2 від 31.12.2013 року та № 6 від 22.12.2014 року).

Газ, що постачається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню, які є кінцевими споживачами газу (п.1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року газ в обсязі до 2788,121 тис. куб.м. (зміни внесені додатковими угодами №1 від 10.07.2013 року, № 2 від 31.12.2013 року, № 4 від 07.05.2014 року, № 6 від 22.12.2014 року, № 7 від 23.03.2015 року).

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі газу (зміни внесені додатковими угодами № 2 від 31.12.2013 року, № 3 від 28.04.2014 року).

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу (розділ XI Договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу (пункт 6.1 договору) (зміни внесені додатковою угодою № 2 від 31.12.2013 року).

Продавець звільняється від відповідальності (штраф, пені та інше) за несвоєчасну та/або неповну поставку природного газу у разі відсутності у продавця по незалежним від нього обставинам достатнього ресурсу природного газу на дату складання акту приймання-передачі газу (п. 7.4 Договору, який доповнено згідно з п. 8 додаткової угоди № 2 від 31.12.2013 року).

Договір № 13-249-Н від 04.01.2013 року набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п.11 договору).

Додатковими угодами № 2 від 31.12.2013 року, № 6 від 21.12.2014 року, № 7 від 23.03.2015 року до договору купівлі-продажу природного газу дію Договору №13-249-Н від 04.01.2013 року продовжено до 30 червня 2015 року.

Посилаючись на те, що договір № 13-249-Н від 04.01.2013 року, а саме п.7.2 та 7.4 договору, не відповідають нормам діючого законодавства та вимогам Типового договору, затвердженого Постановою НКРЕ № 849 від 05.07.2012 року ПАТ по газопостачанню та газофіксації "Чернівцігаз" звернувся до ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовом про визнання недійсним договору на купівлі - продаж природного газу.

Позивач звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсним Договору № 13-249-Н на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року (зі змінами та доповненнями) посилався на те, що останній не відповідає вимогам ст. ст. 263, 264, 265 Господарського кодексу України, оскільки реалізація природного газу позивачу, який не є негосподарюючим суб'єктом, мала бути здійснена шляхом укладання відповідного договору поставки природного газу, а не купівлі-продажу природного газу; пункт 7.4 договору суперечить статті 207 ГК України щодо звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасну та/або неповну поставку природного газу, а також ст.10 Закону України "Про природні монополії", оскільки суб'єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до цього Закону, при цьому Типовий договір взагалі не містить п. 7.4; додатковою угодою № 2 від 31.12.2013 року внесено зміни до умов п. 7.2 договору та викладено його в наступній редакції: "У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу (розділ XI Договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу (пункт 6.1 Договору)", в той час, як Типовий договір, затверджений Постановою НКРЕ № 849 від 05.07.2012 року, не містить слів: "(пункт 6.1 Договору)", зазначені невідповідності вимогам діючого законодавства є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції мотивовані відсутністю правових підстав для визнання Договору недійсним, оскільки з урахуванням вимог ст. 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору оспорюваний Договір не суперечить вимогам ст. ст. 263, 264, 265 Господарського кодексу України та Типовому договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу), затвердженого постановою НКРЕ України від 05.07.2012 року № 849; також, судами відхилено посилання позивача на порушення ст. 10 Закону України "Про природні монополії", оскільки оскаржуваний Договір не передбачає умов щодо вчинення сторонами дій, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до Закону України "Про природні монополії".

Предметом судового розгляду у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу природного газу, у зв'язку з суперечністю закону.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

При цьому загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1 - 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ч. ч. 1 - 4 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Згідно зі ст. 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

З урахуванням вищенаведених законодавчих приписів та встановлених обставин справи, суд касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про недоведеність правових підстав для визнання Договору на купівлю-продаж природного газу недійсним, оскільки з урахуванням вимог ст. 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору оспорюваний Договір не суперечить вимогам ст. ст. 263, 264, 265 Господарського кодексу України та типовому договору на купівлю-продаж природного газу, який укладається між власниками та постачальниками природного газу, а доповнення умов типового договору п.7.4. та п.7.2. з посиланням на інший пункт Договору узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України щодо конкретизації умов типового договору; при цьому, судами правомірно відзначено, що укладений сторонами Договір купівлі-продажу природного газу не передбачає умов щодо вчинення сторонами дій, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, що свідчить про відсутність порушень положень Закону України "Про природні монополії".

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки господарських судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин, оскаржена постанова апеляційного господарського суду є законною й обґрунтованою, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Н.Нєсвєтова