ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2016 року Справа № 921/1179/15-г/3
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Коробенка Г.П.- головуючого, Кравчука Г.А., Мачульського Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 31.05.2016у справі№921/1179/15-г/3 Господарського суду Тернопільської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз"простягнення заборгованості в сумі 4 492 469,96 грн. У судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: ОСОБА_4 (представник за дов. №2-75 від 21.03.2016)
від відповідача: не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" про стягнення 4 492 469,96 грн з яких: 3 061 733,65 грн. - сума основного боргу, 946 962,48 грн. - пеня, 51 772,84 грн. - 3% річних, 80 260,87 грн.- інфляційні втрати, 351 740,12 грн. - 7% штрафу. Підставою позову Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" визначило порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011070/Н37 від 27.09.2011 в частині строків оплати вартості переданого природного газу. Позивач посилався на приписи статей 530, 612, 625, 953 Цивільного кодексу України та статей 193, 198 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.03.2016 , залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.05.2016, позов задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь Публічного позивача 471 649,61грн. пені, 80 260,87грн. інфляційних втрат, 51 491,36грн. - 3% річних. У частині позовних вимог щодо стягнення 3 061 733,65грн. основної заборгованості провадження у справі припинено у зв'язку зі сплатою боргу відповідачем. У стягненні 351 740,12 грн. - 7% штрафу та 946 962, 48 грн. пені судом відмовлено. Суд установив порушення строків сплати вартості отриманого природного газу відповідачем, проте на підставі статті 231 Господарського кодексу України відмовив у стягненні штрафу за порушення грошового зобов'язання, а на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України зменшив на 50% суму нарахованої пені.
Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить рішення та постанову у справі скасувати в частині відмови у позові та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у розмірі 946 962, 48 грн. пені та 351 740,12 грн. 7% штрафу. Скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 230, 231, 233 Господарського кодексу України, статей 509, 526, 551, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає помилковими висновки судів про відмову у стягненні штрафу за порушення строків оплати за договором та наявність виняткових обставин для зменшення пені, що підлягала стягненню з відповідача. Зокрема, скаржник посилається на те, що посилання відповідача на скрутне фінансове становище в Україні, відсутність грошових коштів та збитки не можуть бути винятковими обставинами та виправданням причин порушення грошових зобов'язань перед позивачем. Окрім того, скаржник зазначає, що обов'язкові умови для настання та застосування відповідальності у вигляді додаткового стягнення - штрафу у розмірі 7% від простроченої суми доведені матеріалами справи.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.
Як установлено судами при розгляді даного спору по суті вимог, між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз"- газотранспортним підприємством, та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" - замовником, 27.09.2011 укладено договір № 1109011070/Н37 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та 17.01. За умовами укладеної між сторонами угоди газотранспортне підприємство зобов'язалося надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а замовник зобов'язався сплатити за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами договору. Послуги по транспортуванню природного газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами. Газотраснпортне підприємство зобов'язалось виконувати умови цього договору; забезпечити транспортування газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах визначених цим договором; забезпечити надання послуг, якість яких відповідає встановленим чинним законодавством вимогам, в свою чергу замовник зобов'язався виконувати умови цього Договору; своєчасно та в повному обсязі сплачувати за послуги згідно з умовами цього Договору.
Розглядаючи даний спір суди установили, що на виконання умов укладеного між сторонами договору та додаткових угод до нього, позивач упродовж січня - червня 2015 року поставив відповідачеві природний газ, в обсязі 187 930,337 тис.куб.м. на загальну суму 13 876 747,88 грн. в свою чергу останній отримав газ, що підтверджено актами надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, підписаними представниками та завірені печатками сторін. Проте, відповідач в порушення умов договору, здійснив оплату наданих послуг з порушенням належного строку і на день звернення з позовом до суду заборгував позивачеві 3 061 733,65 грн. Оскільки в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач погасив основну заборгованість в повному обсязі, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, провадження у справі в цій частині обґрунтовано припинив на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних і річних та, з урахуванням зазначених норм права і установлених обставин справи, правомірно задоволені вимоги про стягнення з відповідача 80 260,87грн. інфляційних втрат і 51 491,36 грн 3% річних.
Разом з тим, у ході розгляду справи в місцевому господарському суді відповідач у відзиві на позовну заяву на підставі ст. 83 ГПК України просив зменшити розмір нарахованої пені.
Згідно зі ст.ст. 23, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч.1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч.3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України (Постанова Верховного Суду України від 03.12.2013р. у справі №908/43/13-г).
Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту зазначеної норми убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.
Враховуючи приписи ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України, а також встановлені судами обставини справи колегія суддів вважає, що місцевий суд, який підтримав і суд апеляційної інстанції, скористався правом, наданим йому Господарським процесуальним кодексом України, надав оцінку співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, врахував інтереси обох сторін їх майновий стан, урахував те, що відповідач забезпечує послугами газопостачання населення та соціальну сферу, та законно зменшив пеню, що підлягала стягненню з відповідача на 50%.
Доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки стосуються переоцінки доказів у справі, що знаходяться за межами компетенції суду касаційної інстанції.
Посилання скарги в частині відмови у стягненні з відповідача 7% штрафу у розмірі 351 740,12 грн., також визнаються судом неспроможними.
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі №06/113-38, від 06.12.2010р. у справі №42/562 та від 04.02.2014р. у справі №903/610/13.
Враховуючи ту обставину, що відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої приписами ч. 2 ст. 231 ГК України.
Оскільки порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, судом не виявлено, то колегія суддів визнає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 у справі №921/1179/15-г/3 залишити без змін.
Головуючий суддя: Г.П. Коробенко
Судді: Г.А.Кравчук
Г.М. Мачульський