ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 917/2665/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Нєсвєтової Н.М. (доповідач),суддів:Карабаня В.Я. Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2016у справі№ 917/2665/15 господарського суду Полтавської областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" доКомунального підприємства "Теплоенерго" простягнення 548 979,01 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Жигадло І.Б.,

від відповідача: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулася до суду з позовом про стягнення з КП "Теплоенерго" 132 626,99 грн. суми основної заборгованості за договором про реструктуризацію заборгованості №14/12-292 від 25.06.2012, а також пені у розмірі 154853,85 грн., штрафу у розмірі 30674,14 грн., 207144,46 грн. інфляційних втрат, та 23679,57 грн. 3% річних.

16.02.2016 позивач звернувся до суду з заявою в порядку статті 22 ГПК України, в якій просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 551 203,84 грн., пеню у розмірі 154853,85 грн., штраф у розмірі 30674,14 грн., інфляційних втрат у розмірі 148222,15 грн., 14603,90 3% річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.03.2016 заяву позивача про збільшення позовних вимог від 16.02.2016 відхилено, позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" борг в сумі - 132626,99 грн.; інфляційні втрати 207144,46 грн. з 08.2014 по 07.2015, 3% річних 23679,57 грн. з 01.07.2014 по 01.07.2015, пені 77426,93 грн. за період з 01.01.2015 по 01.12.2015, штраф -15337,07 грн. з січня 2015 по липень 2015 та витрати по сплаті судового збору у розмірі 8234,69 грн. В іншій частині відмовлено за недоведеністю та безпідставністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 у справі №917/2665/15 рішення місцевого господарського суду змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: " Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" (код ЄДРПОУ 31700972, вул. Чапаєва, 68, м. Кременчук, Полтавська область, 39617) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 31301827, вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116) основну заборгованість у розмірі - 132 626,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 4537,08 грн., 3% річних у розмірі 2396,44 грн., пеню у розмірі 45249,30 грн., штраф у розмірі 9283,89 грн, а також 2911,40 судового збору.". При цьому, суд апеляційної інстанції розглядав позовні вимоги з урахуванням заяви позивача від 16.02.2016, подану в порядку ст.22 ГПК України, зазначивши про те, що вказана заява є уточненням позовних вимог, якою позивачем не було змінено підстави позову, а тільки збільшено показники нарахованої суми до стягнення.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 та рішення місцевого господарського суду від 03.03.2016 скасувати в частині відмови у задоволенні позову, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно відхилено його заяву про збільшення позовних вимог від 16.02.2016, але суд апеляційної інстанції в цій частині правомірно зазначив про те, що подана заява є уточненням позовних вимог, якою не було змінено підстави позову , а тільки збільшено показники нарахованої суми до стягнення та переглянув справу з урахуванням уточнень. При цьому позивачем зазначено, що відповідно до судових рішень за договором про реструктуризацію заборгованості №14/12-292 стягнуто 476605,28 грн. основного боргу у справі №917/2408/13 та 500802,56 грн. основного боргу у справі №917/1753/14. Всього відповідачем за договором сплачено в рахунок погашення основного боргу 725 000 грн., що підтверджується висновками судів у справах. Отже, як вказує позивач, сума основного боргу відповідача у справі не охоплена рішеннями судів, на момент звернення з позовом становила 2 253 611,68 (заборгованість за 36 місяців) - 476605,28 (згідно рішення у справі №917/2408/13 заборгованість за 16 місяців) - 500802,56 (згідно рішення у справі №917/1753/14 заборгованість за 8 місяців) - 200 000 грн. (сума проплати) = 551203,84 грн. (сума заявленого боргу у даній справі за останні 12 місяців). Таким чином, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку щодо суми основного боргу та його періоду, за який він повинен стягуватись, а нараховані позивачем суми штрафних санкцій є намагання щодо подвійного стягнення з урахуванням стягнених санкцій попередніми судовими рішеннями.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.06.2012 між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (кредитор) та КП "Теплоенерго" (боржник) укладено договір про реструктуризацію заборгованості, відповідно до п. 1.1 якого, сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника перед кредитором за Договором поставки природного газу від 29.10.2010 №10/11-23ТЕ-03.

Загальна сума заборгованості основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п. 1.1 цього договору складає 2 253 611,68 грн., станом на 31.05.2012, що підтверджується актом звірки розрахунків (п. 2.1 договору).

Боржник зобов`язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п. 2.1 цього договору, шляхом сплати зобов`язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного у цьому пункті (п. 2.2 договору).

Вказаний графік передбачає сплату заборгованості протягом липня 2012 - червня 2015, щомісячними платежами у розмірі 62200,48 грн. за липень 2012, та по 62600,32 грн. з серпня 2012 по червень 2015.

Пунктом 2.5 договору сторони передбачили, що у випадку, якщо у боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, кредитор зараховує кошти, що надійшли від боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами по попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відступив від умов договору щодо додержання порядку оплати боргу згідно графіку, передбаченого в договорі.

У зв`язку з виникненням у відповідача заборгованості за вказаним договором за певні періоди часу протягом строків, передбачених графіком, позивач звертався до господарського суду Полтавської області з позовами про стягнення з відповідача сум основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних та річних.

Судами було встановлено, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.01.2014 у справі № 917/2408/13 стягнуто з КП "Теплоенерго" 529460,47 грн. заборгованості за договором про реструктуризацію заборгованості №14/12-292, з яких: 476 605,28 грн. - основний борг за період з липня 2012 по листопад 2013, 8651,84 грн. - пеня, 33362,36 грн. - штраф, 360,19 грн. - інфляційні, 10480,80 грн. - 3 % річних. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2014 зазначене рішення залишено без змін.

Крім того, рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.01.2015 у справі № 917/1753/14 позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задоволено частково, стягнуто з КП "Теплоенерго" основного боргу - 500802,56 грн. за період з грудня 2013 по липень 2014; пені - 31522,46 грн., штрафу - 30674,14 грн., 3% річних - 7407,24грн., інфляційних - 45447,83 грн., 12317,81 грн. судового збору. Вказане судове рішення не оскаржувалось.

Звертаючись з даним позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог), ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" просила суд стягнути суму боргу у розмірі 551 203,84 грн (за останні 12 місяців липень 2014 по липень 2015), пеню у розмірі 154853,85 грн., штраф у розмірі 30674,14 грн., інфляційних втрат у розмірі 148222,15 грн., 14603,90 3% річних, оскільки відповідач неналежно виконував договір реструктуризації заборгованості порушуючи графік погашення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд відхилив заяву позивача подану в порядку ст. 22 ГПК України, вказуючи на те, що це є заява, якою було змінено підстави та предмет позову. При цьому суд першої інстанції стягнув з відповідача суму боргу у розмірі 132 626,99 грн за неналежне виконання останнім умов договору реструктуризації заборгованості та здійснив перерахування сум штрафних санкцій з урахуванням прийнятих рішень №917/2408/13 та №917/1753/14, а також скористався наданим йому правом на зменшення сум пені та штрафу до 50%, вказуючи на тяжкий фінансовий стан відповідача.

Змінюючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд переглянув позовні вимоги з урахуванням поданої заяви позивача від 16.02.2016 зазначивши, що це є уточненням позовних вимог, а не заявою про зміну підстав та предмету позову, тому позовні вимоги слід розглядати з урахуванням зазначеної заяви. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду стосовно суми стягнення основного боргу, яка складає 132 626,99 грн., але з власних мотивів її задоволення, відмовляючи частково (у сумі 418 576,85 грн.) в цій частині позовних вимог як необґрунтованих та недоведених позивачем. При цьому апеляційний суд здійснив своє перерахування штрафних санкцій стягнувши на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 4537,08 грн., 3% річних у розмірі 2396,44 грн., пеню у розмірі 45249,30 грн., штраф у розмірі 9283,89 грн зазначаючи, що з урахуванням вже стягнутих попередніми судовими рішеннями сум інфляційних, річних, штрафу та пені, позивач намагається здійснити подвійне стягнення санкцій, що є неприпустимим.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій передчасними, оскільки їх зроблено на підставі неповного з'ясування дійсних обставин справи та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Як свідчать матеріали справи, позивач просив суд, з урахуванням уточнень, стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 551 203,84 грн за договором про реструктуризацію заборгованості, який виник в останнього за період липень 2014 по липень 2015, тобто за останні 12 місяців.

Судами встановлено, що згідно з укладеним договором про реструктуризацію заборгованості від 25.06.2012, сума боргу відповідача складає 2 253 611,68 грн.(за 36 місяців), станом на 31.05.2012, що підтверджується актом звірки розрахунків (п. 2.1 договору).

Крім того, судами було встановлено, що по договору про реструктуризацію заборгованості від 25.06.2012 у зв'язку з неналежним його виконанням позивач вже звертався до суду з позовами про стягнення з відповідача боргу та штрафних санкцій. Зазначене підтверджується рішеннями судів по справах № №917/2408/13 та №917/1753/14, які були покладені в основу прийнятих у даній справі рішень.

Як вбачається зі справи №917/2408/13, позовні вимоги стосовно суми боргу були заявлені за період з серпня 2012 по жовтень 2013, тобто за 16 місяців (16 місяців множимо на 62600,32 = 1001605,28 за мінусом сум проплат, сума боргу складає за вказаний період 476 605,28, яка стягнута за рішенням суду).

По справі №917/1753/14 заявлені вимоги щодо стягнення суми боргу за період з листопада 2013 по червень 2014, тобто за 8 місяців(8 місяців множимо на 62600,32 = 500 802,56 - сума боргу за рішенням суду).

Отже, за вказаними рішеннями судів був стягнутий борг за 24 місяці, тобто згідно договору залишився борг за 12 місяців за період з липня 2014 по липень 2015, як було і заявлено позивачем у даній справі. (12х62600,32=751 203,84 - сума боргу в даній справі).

Судами було також встановлено, що 19.12.2014 на виконання Постанови КМУ №30 була здійснена оплата в сумі 200000 грн., яка позивачем зарахована в поточну заборгованість.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що якщо здійснити арифметичну дію щодо визначення суми заборгованості відповідача за укладеним договором про реструктуризацію вбачається, що залишок боргу, який відповідач повинен сплатити складає 551 203,84 грн. (751 203,84 - сума боргу за останні 12 місяців - 200000 оплата субвенції), як останнім було і заявлено у даній справі (згідно уточнень від 16.02.2016).

Позивач на зазначене вказував в апеляційній скарзі та в заяві про уточнення позовних вимог від 16.02.2016, але на зазначені вище обставини ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд уваги не звернули.

Що стосується штрафних санкцій (пеню, штраф, річні та інфляційні втрати), колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що їх нарахування слід здійснювати з суми основного боргу та враховувати період прострочення при їхньому розрахунку, а касаційна інстанція не наділена таким правом. При цьому з постанови апеляційного господарського суду взагалі не можливо зробити висновок про яке подвійне стягнення мав на увазі суд, оскільки не навів у ній арифметичного розрахунку.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом Полтавської області та Харківським апеляційним господарським судом при розгляді даної справи та прийнятті судових рішень неповно з'ясовані дійсні обставини, не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що стало підставою для передчасних висновків, зроблених при вирішенні спору.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскаржувані судові акти таким вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає, що при вказаних обставинах та порушеннях норм матеріального закону, рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції не можуть бути залишені без змін та підлягають скасуванню у повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, перевірити доводи і заперечення сторін, прийняти заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи та вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 та рішення господарського суду Полтавської області від 03.03.2016 по справі № 917/2665/15 скасувати.

Справу № 917/2665/15 направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області в іншому складі суду.

Головуючий Н. Нєсвєтова Судді:В. Карабань І. Вовк