ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 915/705/15

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Васищака І.М., Грека Б.М.,за участю представників сторін позивача - ОСОБА_4; відповідача - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5на постановуОдеського апеляційного господарського суду від08.06.2016та на додаткову постановуОдеського апеляційного господарського судувід08.06.2016у справі№ 915/705/15за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5доУправління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської радипростягнення 279 375, 60 грн

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради про стягнення вартості поліпшень орендованого майна в розмірі 279 375, 60 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2015 порушено провадження у справі № 915/705/15 за позовом ФОП ОСОБА_5 до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради про стягнення 279 375, 60 грн.

До прийняття рішення по суті спору ФОП ОСОБА_5 подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради 139 918, 00 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області (суддя Васильєва Л.І.) від 30.03.2016 позов задоволено, суд стягнув з Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради на користь ФОП ОСОБА_5. 139 918, 00 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Діброва Г.І., судді Принцевська Н.М., Лисенко В.А.) від 08.06.2016 рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.03.2016 скасовано, прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016, ФОП ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.03.2016.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.09.2016 (колегія суддів у складі: суддя ОСОБА_6 - головуючий, судді О. М. Сибіга, А. Г. Полянський) касаційну скаргу ФОП ОСОБА_5 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.10.2016.

На адресу суду 26.09.2016 від Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких Управління просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ФОП ОСОБА_5 та залишити без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016.

Розпорядженням Керівника апарату Вищого господарського суду України від 26.09.2016 № 08.03-04/4367 відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_6 згідно з постановою Верховної Ради України від 22.09.2016, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 915/705/15 в результаті якого, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.09.2016 для розгляду касаційної скарги ФОП ОСОБА_5 у справі № 915/705/15 визначено колегію суддів у складі: суддя В. І. Студенець - головуючий, судді Б. М. Грек, В. В. Палій.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.09.2016 касаційну скаргу призначено до розгляду на 12.10.2016.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.10.2016 розгляд касаційної скарги відкладено на 19.10.2016.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між Фондом комунальної власності Миколаївської міської ради (в подальшому Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради - орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності від 19.05.2003 № 5396 з угодами про зміни, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення міської комунальної власності на підставі розпорядження від 14.05.2003 126-р, розташоване на території: м.Миколаїв, район - КЖЕП "Дружба" за адресою АДРЕСА_1 площею 265,10 кв.м. на першому поверсі для використання під кафе-бар (кафе-закусочна з 01.06.2008 за угодою про зміни до договору), вартість приміщення складає 78 600, 00 грн.

Пунктом 5.4 договору оренди визначено, що орендар зобов'язався своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна тільки з письмового дозволу орендодавця.

З дозволу орендодавця орендар має право вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості (пункт 6.3 договору оренди).

Згідно з пунктом 7.4 договору оренди орендодавець зобов'язався відшкодувати орендарю вартість зроблених останнім невідокремлених поліпшень орендованого майна за наявності дозволу орендодавця на такі поліпшення в межах суми приросту вартості орендованого майна в результаті таких поліпшень.

Відповідно до пункту 10.1 договору оренди його укладено строком на 5 років, тобто з 19.05.2003 року до 19.05.2008 року включно. З урахуванням укладення сторонами угод про зміни до договору оренди нерухомого майна від 19.05.2003 року в період з 01.06.2008 року по 20.11.2010 року та в період з 20.11.2011 року по 20.10.2013 року, договір оренди було пролонговано сторонами на 2 роки 11 місяців. За пунктом 10.6 договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору протягом одного місяця до закінчення строку чинності договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін в законодавстві на дату продовження цього договору. Так як такої заяви від жодної сторони надано не було, заперечень щодо пролонгації дії цього договору на теперішній час висловлено не було, то з урахуванням фактичного виконання сторонами договірних орендних зобов'язань, в тому числі, шляхом сплати орендної плати, судами попередніх інстанції встановлено обставини щодо наявності між сторонами на момент звернення позивача до суду правовідносин за вказаним договором оренди.

У разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а відокремлені поліпшення - власністю орендодавця. Питання компенсації орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті зазначених невідокремлених поліпшень вирішується відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (п. 10.5 договору оренди).

Угодою від 20.11.2010 року про зміни в договір оренди нерухомого майна від 19.05.2003 року, доповнено пункт 10.7 договору наступним змістом: "У разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендодавця. Орендодавець не компенсує орендарю вартість поліпшень орендованого майна, здійснених орендарем".

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ФОП ОСОБА_5 до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради про стягнення вартості поліпшень орендованого майна в розмірі 139 318, 00 грн.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов про стягнення вартості поліпшень орендованого майна, виходив з того, що відповідно до висновку від 23.12.2015 №82 експерт підтвердив факт виконання позивачем робіт по поліпшенню орендованого на підставі договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 19.05.2003 № 5396 нежитлового приміщення площею 252,10 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та той факт, що ці поліпшення є невід'ємними. Також експертом встановлено,що вартість орендованого на підставі договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна збільшилась на 139 918, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що розпорядженням Фонду комунальної власності Миколаївської міської ради від 11.06.2003 №151-р дозволено Приватному підприємцю ОСОБА_5 проведення поліпшень орендованого майна з обов'язковим погодженням з Головним управлінням містобудування та архітектури в приміщенні по АДРЕСА_1, внесено зміни в договір оренди щодо зменшення орендованої площі приміщення по АДРЕСА_1 на 13,0 кв. м. (252,1 кв. м.). Обов'язковою умовою надання дозволу на здійснення поліпшень у розпорядженні Фонду комунальної власності Миколаївської міської ради від 11.06.2003 №151-р вказано погодження проведення поліпшень з Головним управлінням містобудування та архітектури.

В матеріалах справи є погодження Головного управління містобудування та архітектури, відповідно до якого затверджено, що позивачу дозволено здійснити тільки на літній площадці кафе-бару по АДРЕСА_1 такі поліпшення: щодо стін - декоративну штукатурку з фарбуванням фасадними фарбами; щодо цоколю, простінку - облицювання натуральним каменем; щодо вікон, дверей - встановлення металопластикових; щодо покрівлі - металочерепицю RANNILA.

Дозволу орендодавця на здійснення інших ремонтних робіт на спірному об'єкті не надавалось.

Як встановлено господарським судом, роботи, вказані в Акті № 1 приймання виконаних підрядних робіт за липень 2007 року, та прийняті до уваги судовим експертом і судом першої інстанції, взагалі не були погоджені з орендодавцем у встановленому законом порядку, оскільки в наявному в матеріалах справи погодженні наведено конкретні ремонтні роботи на літній площадці кафе-бару, на здійснення яких надано дозвіл. Водночас, відшкодування вартості здійснених поліпшень до орендованого державного або комунального майна, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, можливе лише за обов'язковим погодженням з орендодавцем. Отже, позивач не отримав дозволу орендодавця на проведення ремонтних робіт у тому обсязі, що ним заявлено, тому вартість таких поліпшень не може бути відшкодована.

В Актах №2 та № 3 приймання виконаних підрядних робіт за серпень, вересень 2007 року наведено роботи, які за своєю суттю є поточним та капітальним ремонтом приміщення, проведення якого договором визначено як обов'язок орендаря за умови погодження з орендодавцем, вартість яких не може бути відшкодована саме у вигляді вартості здійснення погоджених невід'ємних поліпшень орендованого комунального майна.

Також судом апеляційної інстанції зазначено, що нормами чинного законодавства передбачена обов'язковість проведення оцінки майна у випадку визначення розміру відшкодування вартості невід'ємних поліпшень під час вирішення спорів, що є підставою для призначення судом відповідної судової експертизи щодо оцінки майна, в даному випадку комплексної будівельно-технічної та економічної експертизи. Проведення по справі лише будівельно-технічної експертизи не направлене на оцінку майна.

У висновку Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру по даній справі зазначено, що судження експерта стосовно ступеню підвищення ринкової вартості об'єкта нерухомості носить ймовірний характер з огляду на те, що дані роботи були проведені за документами в 2007 році, а судовий експерт визначив цю вартість в 2015 році математичним шляхом.

У дослідницькій частині висновку експерта проведено дослідження вартості поліпшення орендованого нежитлового приміщення без дослідження акту оцінки вартості майна, що передавалось в оренду. Суд апеляційної інстанції при оцінці висновку експерта вважав, що висновки, викладені в ньому носять ймовірний характер з об'єктивних причин спливу значного проміжку часу з моменту проведення ремонтних робіт, що в свою чергу не призвело до можливості прийняти висновок експерта в даному випадку в якості належного та допустимого доказу по справі.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 773 ЦК України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Статтею 778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна (абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оренду державного і комунального майна").

Частиною 2 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено: якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

У п. 2 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891, зазначено, що невід'ємні поліпшення орендованого майна - здійснені орендарем заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Ппід поліпшеннями орендованої речі розуміється проведення певних її змін, завдяки яким істотно покращується її стан, корисність, комфортабельність, зовнішній вигляд тощо у порівнянні з тим станом, в якому річ знаходилася до передачі наймачеві (наприклад, проведення ремонту найнятого приміщення, встановлення на автомобілі додаткових приладів тощо). Здійснення поліпшень треба відрізняти від проведення наймачем ремонту, в результаті якого відновлюються якісні характеристики майна, втрачені ним під час найму.

Юридична доля поліпшень, зроблених наймачем, залежить від двох обставин: а) чи можуть поліпшення бути відокремлені від речі без її пошкодження; б) чи була надана згода наймодавця на проведення поліпшень.

Судом апеляційної встановлено, що позивач не отримав дозволу орендодавця на проведення ремонтних робіт у тому обсязі, що ним заявлено, тому вартість таких поліпшень не може бути відшкодована. При цьому позивачем не доведено й вартості здійснених поліпшень, а висновок експерта у даній справі, судом апеляційної інстанції не прийнято в якості допустимого та належного доказу.

Вирішуючи спори, пов'язані з використанням орендарем прав, визначених частиною третьою статті 773 і статтею 778 ЦК України та частиною третьою статті 23 Закону "Про оренду державного та комунального майна", господарський суд повинен мати на увазі, що згода орендодавця на вчинення відповідних дій щодо орендованого майна має бути викладена у певній документальній формі, якщо така можливість не передбачена у самому договорі оренди (найму) (п. 5.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найма) майна").

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки доводам позивача щодо відсутності саме у нього обов'язку погоджувати здійснення поліпшень орендованого майна з Головним управлінням містобудування та архітектури. Таким чином, судом з достовірністю не перевірено чи була надана згода наймодавця на проведення поліпшень в порядку, визначеному договором та чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Статтею 42 ГПК України передбачено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу.

При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

У п. 15 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" зазначено, що додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо.

Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання.

Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер.

В ухвалі про призначення додаткової експертизи необхідно чітко зазначити, які саме висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Така судова експертиза може призначатись як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового процесу, а її проведення може бути доручено тому ж або іншому експерту.

Якщо необхідно здійснити дослідження нових об'єктів або з інших обставин справи, призначається нова, а не повторна експертиза.

Згідно із ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, встановивши, що норми чинного законодавства, якими регулюються орендні правовідносини, передбачають обов'язковість проведення оцінки майна у випадку визначення розміру відшкодування вартості невід'ємних поліпшень під час вирішення спорів, що є підставою для призначення судом відповідної судової експертизи щодо оцінки майна, а тому місцевому господарському суду необхідно було призначити по справі судову комплексну будівельно-технічну та економічну експертизи, не був позбавлений можливості відповідно до норм процесуального законодавства, повторно розглядаючи справу, призначити у даній справі належну судову експертизу.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції не було дано належної правової оцінки умові п. 10.7 договору з врахуваням того, що строк дії договору було продовжено.

Згідно із ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;

Оскільки апеляційний господарський суд припустився неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій та передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 915/705/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Васищак І.М.

Грек Б.М.