ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 915/2071/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Горизонт" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 915/2071/15 Господарського суду Миколаївської області за позовомПриватного підприємства "Луб'янське" до Фермерського господарства "Горизонт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 провизнання недійсним договору

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаДанилова К.Ю. - - відповідачане з'явились, повідомлені належно - третьої особине з'явились, повідомлені належно

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2015 року Приватне підприємство "Луб'янське" звернулося Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Фермерського господарства "Горизонт", в якій просило суд визнати недійсним укладений між Приватним підприємством "Луб'янське" та Фермерським господарством "Горизонт" договір суборенди земельної ділянки від 17.11.2014.

Позов мотивований тим, що позивач не підписував оспорюваний договір суборенди земельної ділянки із відповідачем, а тому в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України вважає такий договір недійсним.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2016 (суддя Фролов В.Д.) в позові відмовлено повністю. Судове рішення мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позову та не доведеністю недійсності спірного договору суборенди земельної ділянки від 17.11.2014.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 (головуючий Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Лисенко В.А.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Вирішено питання розподілу судового збору.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Фермерське господарство "Горизонт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В запереченні на касаційну скаргу Приватне підприємство "Луб'янське" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 фізичній особі ОСОБА_6 на праві власності належить земельна ділянка площею 6,44 га. в межах Луб'янської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_2.

15.03.2010 року між ОСОБА_6 (орендодавець) та Приватним підприємством "Луб'янське" (орендарем) укладено договір оренди землі (надалі-Договір), відповідно до умов якого в оренду передана земельна ділянка загальною прощею 6,44 гектара, у тому числі рілля - 6,44 га., пасовища - 0 га, яка належить орендодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 виданого Веселинівською райдержадміністрацією Миколаївської області та зареєстрованого у книзі записів державних актів за № 69.

Відповідно до п. 8 Договору його укладено на 10 (десять) років, починаючи з дати державної реєстрації.

Договір зареєстрований у Веселинівському реєстраційному окрузі "Центр ДЗК" в Миколаївській області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.07.2010 року. Факт передачі земельної ділянки в оренду підтверджується Актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.07.2010 року, підписаним сторонами.

17.11.2014 року між Приватним підприємством "Луб'янське" (орендар) та Фермерським господарством "Горизонт" (суборендар) укладено договір суборенди земельної ділянки (надалі-Договір суборенди), відповідно до умов якого в оренду передається земельна ділянка загальною прощею 6,44 гектарів, у тому рахунку 6,44 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Луб'янської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка належить гр. ОСОБА_6, орендодавцю за основним договором, на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданого Веселинівською райдержадміністрацією Миколаївської області 21 квітня 2003 та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 69. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

Відповідно до п. 8 Договору договір укладено на строк 5 років і 7 місяців, та діє до дня припинення дії основного договору: до 02 липня 2020 року.

Факт передачі земельної ділянки в суборенду підтверджується Актом приймання-передачі земельної ділянки, підписаним та скріпленим печатками сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України (в редакції від 06.09.2014 року) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 6 ст. 93 ЗК України (в редакції від 06.09.2014 року) орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до ч. 8 ст. 93 ЗК України (в редакції від 06.09.2014 року) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.

У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки. Підставою позову зазначено обставини, які полягають у тому, що від імені позивача договори підписано невідомою особою (не керівником позивача), що свідчить про відсутність волевиявлення орендаря на передачу земельних ділянок в суборенду.

Відповідно до п. 30 договору оренди орендар має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду без зміни цільового призначення, на умовах даного договору та не суперечити йому.

Відповідно до п. 42 договорів суборенди земельних ділянок договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендаря, другий - в суборендаря, третій - в органі, який провів державну реєстрацію права суборенди.

Оспорюваний договір суборенди укладений у письмовій формі, скріплений печатками юридичних осіб, містять усі істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі", та пройшов державну реєстрацію.

Як вже зазначалося, висновками експерта № 458 від 28.04.2015 року та № 532 від 19.05.2015 року, за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження Науково-дослудним експертно-криміналістичним центром УМВ України в Миколаївській області, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_7 у оспорюваному договорі суборенди земельної ділянки від 17.11.2014 року та акті приймання - передачі земельної ділянки виконано не ОСОБА_7, а іншою особою.

Натомість, відповідачем ФГ "Горизонт" подано суду примірник власного договору суборенди земельної ділянки та акту приймання-передачі (примірники для орендаря згідно п. 42 договорів), на якому в графі "Орендар" директор ПП "Луб'янське" ОСОБА_7 міститься підпис особи та печатка юридичної особи.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (ст. 246, 247 ЦК України).

До матеріалів справи подано довіреність від 01.12.2014 року, відповідно до якої директор ПП "Луб'янське" ОСОБА_7 надала право підпису на бухгалтерській звітності та на договорі суборенди землі пайщиків ПП "Луб'янське" до кінця 2014 року ОСОБА_8.

Доказів недійсності чи скасування вищевказаної довіреності суду не подано.

Як встановлено судом першої інстанції, в судовому засіданні ОСОБА_7 вказала, що саме вона вела перемовини з ФГ "Горизонт" щодо суборенди спірної земельної ділянки.

При цьому, суд також звертає увагу на те, що позивач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність користування його печаткою, а також особисто відповідає за її використання, в тому числі за засвідчення документів.

При цьому, господарський суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, на підтвердження того, що печатка позивача була втрачена, або мався незаконний доступ до такої печатки, окрім того, не надано також жодних доказів на підтвердження звернення позивача до компетентних органів з приводу незаконного заволодіння печаткою позивача третіми особами.

Судом першої інстанції досліджено в судовому засіданні оригінал договору суборенди, ОСОБА_7 вказала, що даний договір вона не підписувала, проте, печатка зберігалась лише в неї та саме вона проставила печатку на Договорі суборенди земельної ділянки від 17.11.2014 року.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що скріплення печаткою позивача оспорюваного договору та акту приймання-передачі земельної ділянки директором, свідчить про погодження умов договору суборенди.

Крім того, на примірнику договору суборенди земельної ділянки, який зберігається в суборендаря ФГ "Горизонт", додатково міститься підпис ОСОБА_8 та дата підписання 03.12.2014 року, її підпис також підтвердила ОСОБА_7 в судовому засіданні при огляді договору суборенди.

Судом першої інстанції, в судовому засіданні встановлено, що спірний договір суборенди земельної ділянки від 17.11.2014 укладений між ПП "Луб'янське" та ФГ "Горизонт", як юридичними особами, від імені позивача (ПП "Луб'янське") укладався директором ОСОБА_7, підпис на договорі суборенди, за її дорученням, проставлено ОСОБА_8. Право підпису підтверджується документом (а.с. 36).

Судом апеляційної інстанції зроблено невірний висновок про відсутність доказів схвалення договору суборенди.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК України).

Колегія звертає увагу на лист (а.с. 35) від 25.12.2014 року, в якому Приватне підприємство "Луб'янське" (за підписом Директора ОСОБА_7.) зверталося до фермерського господарства "Горизонт" з метою уникнення непорозумінь щодо внесення орендної плати власникам земельних ділянок за договорами оренди землі, просило належну ПП "Луб'янське" плату за користування земельними ділянками, що знаходяться в користуванні ФГ "Горизонт" на умовах договорів суборенди, виплачувати безпосередньо власникам земельних ділянок в якості орендної плати за договорами оренди землі, укладеними з ПП " Луб'янське". При виплаті орендної плати, відповідно до вимог законодавства проводити утримання та перерахування фіксованого земельного податку від імені ПП " Луб'янське ". Тобто, даний лист свідчить про схвалення правочину директором ПП " Луб'янське ", вчиненого, за її дорученням, ОСОБА_8.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що спірний договір суборенди був фактично підписаний 03.12.14 ОСОБА_8 на підставі довіреності від 01.2.14, якою директор ПП " Луб'янське" ОСОБА_7 надала право підпису ОСОБА_9, на бухгалтерській звітності та на договорі суборенди землі пайщиків ПП " Луб'янське" до кінця 2014 року.

Також, наявна у матеріалах справи (а.с.37) відомість на виплату грошей ОСОБА_4 за 2015 рік за оренду земельних паїв по договорам суборенди з ПП " Луб'янське ", з якої вбачається, що виплата здійснювалась Фермерським господарством "Горизонт" особисто власникам земельних паїв, що свідчить про виконання спірного договору суборенди.

В своїх поясненнях позивач посилається на те, що оплату по оренді він здійснював самостійно поштовим переказом. В той же час, як вбачається з матеріалів справи, поштовий переказ коштів на ім'я ОСОБА_10 було здійснено 25.12.2015 року. Тобто, після подачі позову у даній справі, який датовано позивачем 08.12.15 (а.с. 4).

Судом апеляційної інстанції помилково взято до уваги висновок експерта № 458 від 28.04.2015 року та № 532 від 19.05.2015 року, за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. Проте, при розгляді даного спору судами попередніх інстанцій експертиза не призначалась, перед експертами питання, що потребують роз'яснення на ставились, а тому, судом апеляційної інстанції зроблено не вірний висновок та не вірно застосовано принципи допустимості доказів.

Апеляційний господарський суд, ухвалюючи постанову у справі, викладеного не врахував та не спростував установленого господарським судом першої інстанції, пославшись лише на відсутність вільного волевиявлення учасника правочину (позивача) на укладення оспорюваного договору та зробив хибний висновок, що оспорюваний договір суборенди від 17.11.2014 року є недійсним. Таким чином, зважаючи на викладене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, судова колегія вважає правомірним висновок Господарського суду Миколаївської області про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем у справі не доведено суду належними та допустимими доказами факту недійсності спірного договору суборенди земельної ділянки від 17.11.2014 та цілком правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ПП " Луб'янське".

Згідно зі статтею 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За таких обставин, постанова Одеського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Миколаївської області - залишенню в силі.

Керуючись статями 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 915/2071/15 скасувати.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.03.2016 у справі № 915/2071/15 залишити в силі.

Стягнути з Приватного підприємства "Луб'янське" на користь Фермерського господарства "Горизонт" 1653 грн. 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. М. Сибіга