ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 914/90/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівРогач Л.І., Сибіги О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуФізико-механічного інституту ім.Г.В.Карпенка НАН Українина постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід11.07.2016у справі№914/90/16Господарського судуЛьвівської областіза позовомФізико-механічного інституту ім.Г.В.Карпенка НАН УкраїнидоПриватного підприємства "Отава"прозобов'язання укласти договір,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фізико-механічний інститут ім.Г.В.Карпенка НАН України (далі - позивач) просив зобов'язати Приватне підприємство "Отава" (далі-відповідач) укласти з позивачем договір про відшкодування витрат земельного податку сплаченого позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відмовляється сплачувати земельний податок за користування земельною ділянкою на якій розміщені будівлі, які є його власністю.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.04.2016 (суддя Яворський Б.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Марко Р.І., судді Желік М.Б., Малех І.Б.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, відповідно до ухвали 5-ої сесії 3-го скликання Львівської міської ради народних депутатів від 29.04.1999 №216, 14.09.1999 позивачу виданий Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЛВ № 003710.

18.08.2000 між Закритим акціонерним товариством "Академрембуд" та відповідачем укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ЗАТ "Академрембуд" продало будівлі і споруди, що знаходяться у м. Львові по вул. Наукова, 5 "в", а саме: цегляний адміністративний корпус, позначений в плані А-1 - розмір нежитлової площі - 108,1 кв.м; цегляний гараж Б - розмір нежитлової площі - 48,1 кв.м; цегляний склад В - розмір нежитлової площі - 32,1 кв.м; цегляний металевий склад Г - розмір нежитлової площі - 145,1 кв.м; цегляну майстерню Д - розмір нежитлової площі - 56,6 кв.м; цегляний склад Ж - розмір нежитлової площі 78,8 кв.м, а також до вищезгаданих будівель і споруд відносяться: металеві ворота №1, металева огорожа №2, металеві ворота №3, бетонне замощення І, асфальто-бетонне замощення ІІ, а відповідач придбав наведені будівлі і споруди, що знаходяться у м. Львові по вул. Наукова, 5 "в".

21.08.2000 складений акт приймання-передачі будівель і споруд за наведеним договором.

Згідно Реєстраційного посвідчення від 21.09.2000, яке видане Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, а також витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.04.2013 наведені об'єкти нерухомості зареєстровані на праві власності за відповідачем.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.03.2015 №19-1323-0.2-4185/9-15АП, який виданий відділ Держземагентства у м.Львові Львівської області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка знаходиться у м.Львові, вул.Наукова, 5, площею 1 кв.м під забудовою становить 1 286,74 грн.

У відповідь на лист позивача від 24.11.2015 № 1271 щодо укладення договору про відшкодування витрат земельного податку балансоутримувача користувачем, відповідач у листі від 17.12.2015 № 01-12/15 повідомив позивача про те, що у зв'язку з не визначенням офіційного статусу відповідача щодо спірної земельної ділянки недоцільно укладати будь-які договори щодо фінансових зобов'язань відповідача, у тому числі щодо сплати земельного податку.

З метою врегулювання земельних відносин листом від 16.03.2016 №01-03/16 відповідач звернувся до позивача для отримання згоди на вилучення земельної ділянки загальною площею 1 630 кв.м, у тому числі 468,8 кв.м під будівлями, що належать відповідачу на праві приватної власності.

Позивач листом від 22.03.2016 №88-3/248 повідомив відповідача про те, що інститут не має повноважень щодо надання згоди на вилучення частини земельної ділянки, закріпленої за ним на праві постійного користування.

Апеляційний суд залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду виходив із того, що правові підстави для задоволення позову відсутні.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч.1). Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч.2). Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3).

Згідно статті 627 вказаного кодексу відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1).

Разом з тим, положеннями статті 203 наведеного кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Отже свобода договору, не є безмежною.

Приписами статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до статті 286 цього кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Крім того, приписами статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Разом із тим, згідно із положеннями статті 125 цього кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи позивач є постійним користувачем землею і є платником земельного податку та виявив намір укласти із відповідачем договір, за яким останній має компенсовувати йому частину сплаченого земельного податку у зв'язку із тим, що належне відповідачу нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці позивача.

Між тим, положення цивільного, податкового та земельного законодавства не встановлюють обов'язку укладення відповідної угоди, а такі правовідносини врегульовують таким чином, що відповідачу має відійти частина земельної ділянки, що знаходиться під придбаним ним нерухомим майном, та частина землі, необхідна для його обслуговування, і в залежності від набутих прав на землю чинне законодавство передбачає плату за неї або у вигляді земельного податку, або у вигляді орендної плати.

За вказаних обставин у сторін відсутній обов'язок врегулювати договором зазначені компенсаційні виплати на користь позивача, а із наведених норм права вбачається обов'язок позивача припинити право постійного користування частиною земельної ділянки, а у відповідача оформити відповідне право на землю.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо порушення судами норм процесуального права, та неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки не встановлено фундаментальних порушень судами, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізико-механічного інституту ім.Г.В.Карпенка НАН України залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 у справі Господарського суду Львівської області №914/90/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

О.М. Сибіга