ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 910/6287/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівСибіги О.М., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектно-впроваджувальна фірма "Графік-МС"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід19.07.2016у справі№910/6287/16Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектно-впроваджувальна фірма "Графік-МС"провизнання договору укладеним

за участю

- позивача:Якуб Г.О. (довіреність від 17.08.2016)- відповідача:Гордієнко А.Ф. (директор),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд за даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" (далі - позивач), з урахуванням уточнення позову, просило визнати укладеним Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, у редакції позивача, який підготовлений на основі Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання наведеного договору, у редакції запропонованій позивачем, оскільки обов'язковість укладання такого договору передбачена чинним законодавством.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді Баранець О.М., Сітайло Л.Г.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняте нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, позивач з 01.07.2014 є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в житловому будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ вул. Новаторів, 9, згідно переліку затвердженого Головою Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 20.08.2015.

23.07.2014 у газеті "Хрещатик" №103 (4503) опубліковане оголошення позивача із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси.

Листом від 23.02.2016 №09/УНПН-677 позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 05.02.2016 №440518/2юр, до якого було додано проект договору у двох примірниках, але відповідач договір не підписав та листом від 05.02.2016 №02/05-ЄР/О направив на адресу позивача протокол розбіжностей від 11.03.2016 до проекту договору.

Позивач листом від 16.03.2016 №09/УНПН-844 повернув відповідачу вказаний протокол розбіжностей, у зв'язку з не підписанням відповідачем наданих примірників договору.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що відповідач є кінцевим споживачем послуг, що мають надаватися за Договором, який позивач просить визнати укладеним.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позовних вимог мотивував тим, що запропонований позивачем проект договору відповідно до вимог чинного законодавства є обов'язковим до укладення. При цьому суд зазначив, що відповідачем не був дотриманий порядок укладення договорів, передбачений приписами частини четвертої статті 181 Господарського кодексу України, оскільки протокол розбіжностей без підписаного відповідачем примірника договору не може вважатись належним способом висловлення заперечень стосовно укладення договору в запропонованій позивачем редакції.

Судові рішення не підлягають скасуванню виходячи з наступного.

Згідно частини першої статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом першим частини третьої статті 20 наведеного Закону встановлено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (п.3 ч.2 ст.21 цього Закону).

Положеннями статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Частинами другої та третьої статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (ч.3 ст.184 ГК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" затверджено форму та зміст типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Зі змісту зазначених правових норм випливає, що умови типового договору, що набули обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для його сторін, які не можуть відступити від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Судами встановлено, що запропонований позивачем до укладення з відповідачем проект договору є таким, що відповідає умовам типового договору, який затверджений наведеною постановою, а положення пункту 32 проекту договору узгоджується з приписами частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, згідно якої сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Також встановлено, що типовий договір, який затверджений наведеною постановою, не містить обов'язку включення до його умов методики розрахунку вартості надання послуг, а лише містить посилання на форму оплати наданих послуг (готівкову або безготівкову), а отримання інформації про перелік послуг, їх вартість, загальну суму місячного платежу та структуру тарифів, нормативів (норм) споживання, режиму надання послуг, їх споживчі властивості передбачено пунктами 16.2 та 19.3 запропонованого позивачем проекту договору.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що відповідач запропонований позивачем проект договору не підписав, а повернув його позивачу з протоколом розбіжностей, що суперечить положенням статті 181 Господарського кодексу України.

За таких обставин висновки судів про задоволення позовних вимог є правильним та відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення такого договору, а повернення відповідачем проекту договору без його підписання разом з протоколом розбіжностей є недотримання ним порядку укладення договорів, який визначений частиною четвертою статті 181 Господарського кодексу України.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що судами не було досліджено і надано оцінку підписаному ним проекту договору від 05.02.2016 № 440518/2юр разом з протоколом розбіжностей до нього від 11.03.2016 безпідставні, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ці документи були подані відповідачем суду апеляційної інстанції як додаткові докази, а із обставин справи, досліджених місцевим господарським судом, вбачається, що проект договору відповідач повернув без підпису.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач спростовував під час розгляду справи судом першої інстанції ту обставину, що проект договору ним повернуто без підпису (а.с.37).

Відповідно ж до положень частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст.1117 ч.2 ГПК України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектно-впроваджувальна фірма "Графік-МС" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/6287/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді О.М. Сибіга

І.П. Ходаківська