ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 910/1611/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБакуліної С.В., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиМіністерства оборони України, м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомМіністерства оборони України, м. КиївдоФілії Концерну "Техвоєнсервіс" "Центральний ремонтний завод засобів зв'язку", м. Київпростягнення 453 068, 52 грн.

за участю представників

позивача: Лисак Я.А.,

відповідача: Татарчук Р.О.

В С Т А Н О В И В:

Міністерство оборони України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до філії Концерну "Техвоєнсервіс" "Центральний ремонтний завод засобів зв'язку" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 453 068, 52 грн. за неналежне виконання умов Договору про закупівлю послуг за державні кошти № 294/15/146 від 24.07.2015 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з філії Концерну "Техвоєнсервіс" "Центральний ремонтний завод засобів зв'язку" на користь Міністерства оборони України пеню за порушення пп. 1) п. 7.2 Договору в сумі 186 936, 76 грн., пеню за порушення пп. 2) п. 7.2 Договору в сумі 39 597, 50 грн. та судовий збір; в іншій частині позову - відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідач в порушення умов Договору про закупівлю послуг за державні кошти № 294/15/146 від 24.07.2015 року у визначені строки послуги не надав та не повернув позивачу невикористані кошти, отримані від останнього в якості передоплати, а, отже, є таким, що прострочив виконання зобов'язання, а тому з урахуванням положень ст. ст. 525, 526, 837, 843, 846, 549, ч. 2 ст. 551, ст. 611 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 216, ч. ст. 218, ч. 1 ст. 230, ст. 231 Господарського кодексу України вимоги позивача щодо стягнення штрафних є правомірними; разом з тим, судами враховано заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій та з огляду на приписи ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України зменшено розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу) на 50 %, оскільки стягнення пені у заявленому позивачем розмірі призведе до погіршення і так важкого фінансово-економічного стану відповідача і, як наслідок, до зростання заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам, зростанню заборгованості по сплаті обов'язкових платежів до бюджету тощо.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Міністерство оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Філією Концерну "Техвоєнсервіс" "Центральний ремонтний завод засобів зв'язку" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.07.2015 року Міністерством оборони України (замовник) та філією Концерну "Техвоєнсервіс" "Центральний ремонтний завод засобів зв'язку" (виконавець) укладено Договір про закупівлю послуг за державні кошти № 294/15/146 (далі за текстом - Договір), за умовами якого виконавець зобов'язаний надати замовнику послуги з ремонтування та технічного обслуговування машин і устаткування спеціального призначення (33.12.2) (заводський ремонт за технічним станом станцій радіоперешкод Р-325М2 з проведенням регламентованого технічного обслуговування базового шасі) в термін за обсягом та цінами зазначеними в Специфікації надання послуг, яка є невід'ємною частиною Договору, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх на умовах та у порядку, визначеному згідно Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Договору становить 2 205 744 грн. за загальним фондом КПКВ 2101020/7 КЕКВ 2260, стаття 3630 кошторису Міністерства оборони України, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 367 624 грн. відповідно до протоколу засідання комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України щодо визначення переможця та акценту пропозиції.

В п. 4.3 Договору передбачено, що замовник має право здійснювати попередню оплату у розмірі до 60 % вартості послуг згідно абз. 2 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 року № 117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" (зі змінами), а виконавець у строк не пізніше терміну надання послуг, після отримання попередньої оплати, повинен надати замовнику документи, що підтверджують фактичне надання послуг або повернути невикористані кошти на рахунок замовника.

Згідно з п. п. 5.8, 5.11 Договору датою надання послуг виконавцем є: щодо виконання наданих послуг - дата затвердження акту приймання наданих послуг стосовно одиниці/чи групи виробів. Термін надання послуг - до 30.10.2015 року.

В п. 7.1 Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та цього Договору.

За порушення строків виконання зобов'язання, за умовами п. 7.2 Договору, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,2 % від граничної вартості ненаданих послуг (з ПДВ), за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (пп. 1). При цьому, у разі неповернення замовнику залишку невикористаних коштів у строк, визначений п. 4.3 Договору, до виконавця застосовують штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутих коштів простроченого платежу. Штрафні санкції нараховуються за весь період прострочення (пп. 2).

У Специфікації надання послуг, що поставляється за Договором (Додаток № 1 до Договору № 294/15/146 від 24.07.2015 року), яка є невід'ємною частиною цього Договору, сторони узгодили найменування послуг, кількість одиниць, вартість послуг, термін надання послуг (до 30.10.2015 року).

Позивачем на виконання укладеного Договору здійснено повну передоплату за послуги з ремонтування та технічного обслуговування машин в сумі 2 205 744 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 294/165 від 03.09.2015 року та Актом звірки розрахунків (надання послуг) від 26.12.2015 року.

Відповідачем фактичне надання послуг здійснено з порушенням строків визначених у Специфікації (до 30.10.2015 року), що підтверджується Актами прийняття наданих послуг, а саме: Актом № 1 від 17.12.2015 року на загальну суму 551 436 грн., Актом № 2 від 17.12.2015 року на загальну суму 551 436 грн., Актом № 3 від 21.12.2015 року на загальну суму 551 436 грн., Актом № 4 від 25.12.2015 року на загальну суму 551 436 грн.

Несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань стало підставою для нарахування позивачем відповідно до п. п. 7.1, 7.2 Договору штрафних санкції (пені та штрафу) за порушення строків надання послуг у розмірі 373 873, 52 грн. та пені за неповернення невикористаних коштів попередньої оплати у розмірі 79 195 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за неналежне виконання умов Договору про закупівлю послуг за державні кошти щодо строків ремонту переданих машин та повернення невикористаних коштів, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до положень ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною 1 ст. 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення

В силу приписів ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи вищенаведені законодавчі положення та встановлені фактичні обставини справи щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у строки визначені за домовленістю сторін у Договорі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про наявність правових підстав для нарахування за період прострочення з 30.10.2015 року по 25.12.2015 року пені за порушення строків надання послуг та штрафу відповідно до п.п. 1) п. 7.2 Договору у загальній сумі 373 873,52 грн. та пені за використання коштів попередньої оплати відповідно до ч. 2 п. 7.2 Договору у розмірі 79 195 грн.

В даній частині судові акти попередніх інстанцій касатором не оскаржуються.

З приводу доводів касаційної скарги щодо зменшення господарськими судами попередніх інстанцій розміру штрафних санкцій на 50 % колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, сторонами в Договорі передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Філія Концерну "Техвоєнсервіс" "Центральний ремонтний завод засобів зв'язку" у заяві про зменшення розміру штрафних санкцій просила суд врахувати, що відповідач безпосередньо приймає участь у посиленні обороноздатності країни і надмірні стягнення призведуть до зупинення виробництва; скрутне фінансове становище відповідача підтверджено звітом про фінансові результати та балансом за І квартал 2015 року щодо наявності кредиторської заборгованості; відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного виконання умов Договору, оскільки затримка термінів виконання Договору зумовлена невідповідністю технічного стану та комплектності станцій радіоперешкод Р-325М2, які надійшли в ремонт, всупереч умовам Договору, у зв'язку з чим відповідач просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій до 10 %.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

Враховуючи майновий стан сторін, причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також те, що стягнення пені у зазначеному розмірі призведе до погіршення і так важкого фінансово-економічного стану відповідача і, як наслідок, до зростання заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам, зростанню заборгованості по сплаті обов'язкових платежів до бюджету, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно скористався своїм правом згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України і зменшив розмір пені на 50 % у зв'язку з наявністю передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України підстав для зменшення розміру пені.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи Міністерства оборони України, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій і вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 року у справі № 910/1611/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна М.В. Данилова