ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 908/1157/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 27.07.2016у справі№908/1157/16 Господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет"доПриватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія"пропро стягнення 504 047,44грн. за участю представників:

позивача: ОСОБА_4 (представник за дов. №2 від 07.04.2016)

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" про стягнення 504 047,44грн, з яких: 51 032,61грн.- 3% річних за період з 16.03.2013 до 16.03.2016, 453 014,83грн - інфляційні витрати за період з квітня 2013 року до березня 2016 року на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем рішення від 29.05.2013 господарського суду Запорізької області у справі №908/1641/13.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.06.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСІРІС-ВЕТ" 46 598,04грн. 3% річних, 445 838,87грн. інфляційних витрат. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Судом установлено, що позов заявлений в межах позовної давності за даними вимогами, проте відмовлено у стягненні 4 434, 57 грн річних та 7 175,96 грн інфляційних через помилки при їх розрахунку.

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Ломовцевої Н.В - головуючого, Скакун О.А., Татенко В.М., постановою від 27.07.2016, перевірене рішення місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Приватне акціонерне товариство "Агропромислова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скарга мотивована порушенням судами норм матеріального і процесуального права, зокрема скаржник вважає що судами порушено приписи статті 266 Цивільного кодексу України, оскільки нарахування 3% річних та інфляційних витрат, які є додатковими вимогами до вимоги про стягнення основної заборгованості, здійснено позивачем з пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування якого ним заявлено. Відтак скаржник вказує, що в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судами неповно з'ясовано всі обставини спору, а саме щодо початку відліку позовної давності.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" просить залишити рішення господарського суду Запорізької області від 08.06.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій правомірно встановлено факт неналежного виконання скаржником господарських зобов'язань за договором поставки та рішенням суду, а також звернуто увагу відповідача на помилковість визначення останнім правових підстав для застосування судом наслідків спливу позовної давності виходячи із першого дня отримання товару.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Як установлено судами при розгляді даного спору, 29.05.2013 господарським судом Запорізької області винесено рішення у справі №908/1641/13, залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013, яким стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс-Вет" 556 226грн.75коп. заборгованості з оплати отриманого товару за договором поставки товару № 4 від 01.09.2012, 5 175грн.53коп. - 3 % річних від простроченої суми, 897грн.01коп. витрат від інфляції грошових коштів та 11 245грн.96коп. витрат на судовий збір. В частині стягнення 25 878грн.95коп. пені - відмовлено.

За умовами ч.5 ст.124, п.9 ст.129 Конституції України, ст.115 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому виконанню на всій території України.

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судами з'ясовано, що рішенням господарського суду Запорізької області від 29.05.2013р. у справі №908/1641/13 встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 556 226,75 грн. та порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, відтак суди обґрунтовано визнали, що ці факти не повинні доводитися знову у відповідності зі ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

При розгляді даного спору суди установили, що на підставі рішення суду від 29.05.2013, яке набрало законної сили, в порядку ст. 116 ГПК України, 11.12.2013 видано наказ про примусове виконання рішення.

Постановою ВДВС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області від 13.01.2014 ВП № 41412603 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу суду у справі № 908/1641/13 від 11.12.2013. Пунктом 2 вказаної постанови боржнику наданий строк для самостійного виконання рішення до 19.01.2014.

Відповідно до банківських виписок АКБ "Індустріалбанк" за період з 20.01.2016 до 18.03.2016, Інформації про виконавче провадження № 41412603 відповідач з 19.01.2016 до 17.03.2016 відповідач здійснив повне фактичне виконання рішення суду у справі № 908/1641/13.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відтак ураховуючи виконання відповідачем зобов'язання зі сплати основного боргу у розмірі 556 226,75грн. лише 17.03.2016, судами обох інстанцій обґрунтовано задоволено позов шляхом стягнення з відповідача 46 598,04грн. за період з 27.04.2013 до 16.03.2016 і 445 838,87грн за період прострочення з травня 2013 року до лютого 2016 року.

Посилання заявника касаційної скарги на порушення судами статті 266 Цивільного кодексу України і статті 43 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути підставою для скасування рішення у справі, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та текстом оскаржуваних рішень і постанови.

Так судами надавалась оцінка доводам відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності і вони мотивовано були відхилені з огляду на таке.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Як передбачено статтею 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові. Стаття 264 названого Кодексу унормовую, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Зазначена стаття встановлює підстави, за наявності яких починається новий перебіг строку позовної давності, незалежно від строку, який сплив до часу виникнення цих обставин, за умови, якщо до виникнення цих підстав не сплив строк позовної давності. Норма частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України визначає підставою для переривання перебігу позовної давності пред'явлення позову до одного із кількох боржників. Крім того, перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову до однієї особи, якщо предметом позову є лише частина вимоги. Правила щодо переривання перебігу позовної давності застосовуються незалежно від наявності клопотання про це зацікавленої сторони.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що внаслідок неналежного виконання покупцем (відповідач у справі) зобов'язань за договором поставки, позивач 08.05.2013 звернувся з позовом до суду про стягнення вартості поставленого товару, штрафних та компенсаційних санкцій за період прострочення з 31.10.2012 до 15.03.2013, який рішенням господарського суду Запорізької області від 29.05.2013, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013 у справі №908/1641/13, задоволено частково.

Фактична повна оплата суми боргу за договором поставки на виконання рішення суду про стягнення боргу, яке набрало законної сили 13.11.2013, здійснена боржником - 17.03.2016.

За весь період прострочення з 16.03.2013 (наступний день, що не увійшов в розрахунок під час розгляду справи № 9085/1641/13) до 16.03.2016 (дата, що передує оплаті суми боргу) позивачем нараховані річні і інфляційні, про стягнення яких позивач звернувся з позовом до суду 27.04.2016, тобто в межах загального трирічного строку позовної давності.

Отже, оскільки скаржником правомірних висновків судів попередніх інстанцій не спростовано, а судом касаційної інстанції порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, судом не виявлено, то колегія суддів визнає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2016 у справі №908/1157/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А.Кравчук

Г.М. Мачульський