Постанова ВГСУ від 19.10.2016 року у справі №904/3461/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 904/3461/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Троїцького сільського споживчого товариства Павлоградської райспоживспілкина ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.08.2016у справі№ 904/3461/16 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТроїцького сільського споживчого товариства Павлоградської райспоживспілкидоПавлоградської районної спілки споживчих товариствпровизнання частки у майні в судовому засіданні взяли участь представники:

- Троїцького ССТ Павлоградської райспоживспілки повідомлений, але не з'явився;

- Павлоградської районної спілки споживчих товариств Шаповал М.Г.;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 у справі № 904/3461/16 (судді: Науменко І.М., Вечірко І.О., Кузнецов В.О.) відмовлено Троїцькому сільському споживчому товариству Павлоградської райспоживспілки (надалі позивач/скаржник) у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2016 у даній справі.

Позивач, не погоджуючись із ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та поновити строки для направлення апеляційної скарги на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2016 у справі №904/3461/16.

Усіх учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце розгляду даної справи, проте позивач (скаржник) не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.08.2016, якою повернуто апеляційну скаргу Троїцькому сільському споживчому товариству Павлоградської райспоживспілки, мотивована тим, що пропущений строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, а клопотання про відновлення строку є необґрунтованим, апелянт не навів об'єктивних причин, незалежних від нього, що спричинили пропуск ним строку на апеляційне оскарження рішення.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав не погодитися із судом апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 ч. 1 статті 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 85 ГПК України повне рішення повинно бути складено у строк не більше п'яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Частиною 5 ст. 85 ГПК України визначено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення господарського суду у даній справі від 13.07.2016 було оформлено (складено повний текст) 15.07.2016, а відтак, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, оскільки на нього не було подано апеляційної скарги, протягом встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку, рішення набуло законної сили 25.07.2016.

Статтею 87 ГПК України встановлено, що повне рішення надсилається сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Аналогічна позиція викладена і в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18.

Як встановив суд апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, представники сторін у даній справі були присутніми у судовому засіданні у суді першої інстанції, в тому числі й представник позивача Костенко А.П., про що свідчить протокол судового засідання від 13.07.2016, позаяк, виходячи із вказаних норм, надсилання судом першої інстанції примірника судового рішення не є обов'язком суду, а отримання представниками сторін відповідного примірника судового рішення відбувається за клопотання сторони про його видачу.

Судом апеляційної інстанції правомірно зазначено про те, що представник відповідача скористався своїм правом, передбаченим у ст. 87 ГПК України, на отримання примірника рішення місцевого господарського суду від 13.07.2016, про що свідчить наявне в матеріалах справи клопотання від 18.07.2016.

Натомість представник позивача чи сам позивач таким своїм правом не скористався, а в клопотанні про відновлення строку зазначив про те, що пропуск ним процесуального строку на апеляційне оскарження стався через отримання ним примірника рішення лише 01.08.2016. Проте, як встановив суд апеляційної інстанції, з чим погоджується суд касаційної інстанції, матеріали справи не містять доказів отримання представником позивача примірника судового рішення ані 01.08.2016, ані в будь-який інший день.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Касаційна інстанція зазначає, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.

Норми ГПК України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

При цьому відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Отже, виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не наведено достатньо обґрунтованих причин пропуску ним процесуального строку на оскарження рішення місцевого господарського суду, наведені ним підстави в обґрунтування поважності причин пропуску є недоведеними належними доказами, і неможливо дійти висновку, що вони пов'язані з непереборними причинами, які не залежали від позивача, а тому, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду.

Доводи скаржника про обмеження судом апеляційної інстанції доступу до правосуддя, спростовується вищевикладеними позиціями Європейського суду, згідно з якими, право на доступ до правосуддя не є необмеженим, а обмежується національним законодавством при недотриманні особою тих чи інших вимог, передбачених національними законами.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Таким чином, застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права відповідає встановленим ним обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятої у справі ухвали апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України