ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року Справа № 914/4321/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Ходаківської І.П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ПП "ТІМ"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 у справіГосподарського суду Львівської областіза позовомПП "ТІМ"доПП "Ріал"провизнання недійсними додатків до договорів,

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Сколоздра В.Р. (дов. від 15.12.14),

відповідача: Батьков В.В. (дов. від 25.03.15),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 24.02.2015 господарського суду Львівської області в задоволенні позову про визнання недійсними додатків до договорів грошової безпроцентної позики відмовлено.

Постановою від 08.06.2015 Львівського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ПП "ТІМ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач подав до Вищого господарського суду України заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до умов договорів грошової безпроцентної позики від 20.05.2014, від 11.06.2014, 18.06.2014, 01.07.2014 та 02.07.2014, укладених між ПП "Ріал" в особі директора Рапіти П.М. та ПП "ТІМ" в особі директора Хомяка Р.С., останньому надано фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі у вигляді грошових коштів в розмірі 40000,00 грн., 100000,00 грн., 100000,00 грн., 50000,00 грн. та 85000,00 грн.

Пунктом 3.1 договору позики від 20.05.2014 строк повного повернення позики встановлено в сім місяців з моменту надання суми позики, але не пізніше ніж 01.01.2015. Пунктами 2.2 договорів позики від 11.06.2014р., 18.06.2014, 01.07.2014 та 02.07.2014 передбачено, що строк, на який надається позика позичальнику, становить один календарний рік з моменту надходження грошових коштів на поточний рахунок позичальника.

Згідно розд. 7 договору позики від 20.05.2014 при простроченні повернення позики (її частини) позичальник сплачує штраф у розмірі 3% від неповерненої суми позики. При простроченні повернення позики (її частини) позичальник додатково до штрафу, передбаченого п. 7.1 цього договору, сплачує проценти в розмірі 3% річних, виходячи з неповерненої суми за весь час прострочення. При цьому позичальник зобов'язаний повернути суму позики (її неповернену частину у разі дострокового повернення частини позики), збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

В пунктах 4.1 договорів позики від 11.06.2014, від 18.06.2014, від 01.07.2014 та від 02.07.2014 вказано, що у разі порушення своїх зобов'язань за договорами сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України та цими договорами.

Строк дії договору від 20.05.2014 - з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику і до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором. У випадку коли не пізніше ніж за 10 робочих днів до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не заявила про його припинення, цей договір вважається продовженим на другий термін (п.п. 9.1, 9.3 договору).

Договори грошової безпроцентної позики підписані та скріплені печатками сторін.

На виконання зазначених вище договорів відповідачем перераховано позивачу 375000,00 грн. згідно платіжних доручень № 11 та № 116 від 21.05.2014, № 149 від 11.06.2014, № 153 від 18.06.2014, №174 від 01.07.2014, № 175 від 02.07.2014, № 182 від 08.07.2014 та № 183 від 10.07.2014.

Додатками № 1 від 30.05.2014 від 25.06.2014, 05.07.2014, 10.07.2014 до договору позики від 20.05.2014, від 20.05.2014, від 11.06.2014, від 18.06.2014, від 01.07.2014 та 02.07.2014 змінено строк повернення позики та встановлено його в 1 місяць з моменту надання суми позики, але не пізніше 20.06.2014, 11.07.2014, 18.07.2014, 01.08.2014 та 02.08.2014 відповідно, а також встановлено відповідальність позичальника у випадку порушення строку повернення позики, передбаченого п. 3.1 договорів, у вигляді штрафу в розмірі 40% від вчасно не повернутої суми позики та пені у розмірі двох облікових ставок НБУ за кожен день прострочення.

Звертаючись з позовом у даній справі, ПП "ТІМ" послалось на те, що шляхом укладення спірних додатків до договорів грошової безпроцентної позики одній зі сторін договорів (відповідачу) надано можливість стягувати з іншої сторони цих договорів (позивача) надмірні грошові суми в якості неустойки, що спотворило дійсне правове призначення неустойки, як виду забезпечення виконання зобов'язання, перетворивши його на інструмент невиправданого збагачення кредитора за рахунок боржника. Позивач вважає, що укладення оскаржуваних додатків до договорів грошової безпроцентної позики не забезпечувало досягнення будь-якої господарської мети, яка відповідає діяльності підприємства, а слугувало інструментом доведення позивача до стану неплатоспроможності.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав, з якими ст.ст. 203, 215 ЦК України пов'язує недійсність правочинів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій прийнято без врахування усіх фактичних обставин справи.

За приписами ст. 43 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюються на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. В частині 2 вказаної статті зазначено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку судами попередніх інстанцій порушено принцип, закріплений ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки суди обох інстанцій при прийнятті рішень у даній справі приймали до уваги докази лише однієї із сторін, не надавши належної правової оцінки доводам іншої сторони, не оцінивши та не дослідивши усіх фактичних обставин справи у їх сукупності.

Так, згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 3, 92, 509, 627 ЦК України, ст.65 ГК України закріплено принцип відповідності договору вимогам закону, розумності та справедливості, а також обов'язку директора юридичної особи діяти виключно в її інтересах, добросовісно та розумно.

Отже, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому ЦК України.

В той же час, судами не досліджено порядку укладення основних договорів позики та додатків до них, а також не взято до уваги той факт, що спірні додатки укладено майже перед закінченням встановленого ними строку повернення позики, що фактично унеможливило своєчасне виконання позичальником своїх зобов'язань з повернення позики.

З врахуванням зазначених вище фактів, судами попередніх інстанцій безпідставно не взято до уваги посилання позивача на зловживання колишнім директором своїми повноваженнями при підписанні спірних правочинів, а факт відсутності кримінального провадження з цього приводу не свідчить про правомірність дій зазначеної особи, до того ж суд мав можливість скористатись наданим йому ст. 90 ГПК України правом щодо направлення повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Враховуючи викладене та з огляду на ч. ІІ ст. 1117, згідно якої касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення від 24.02.2015 господарського суду Львівської області та постанову від 08.06.2015 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 914/4321/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий Божок В.С.

Судді Костенко Т.Ф.

Ходаківська І.П.