ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року Справа № 911/5613/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівСтратієнко Л.В., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 червня 2015 року у справі №911/5613/14 за позовом державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 5 717,08 грн., -

Встановив:

У грудні 2014 року державний заклад "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) витрат з оплати комунальних послуг за грудень 2013 року, січень 2014 року, лютий 2014 року та жовтень 2014 року на загальну суму 3 890,08 грн., витрати за теплопостачання за листопад 2014 року в розмірі 750,13 грн., а всього 4 640,21 грн. та 1 827 грн. судових витрат.

Рішенням господарського суду Київської області від 2 березня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 640,21 грн. відшкодування витрат на оплату комунальних послуг та 1 827 грн. судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 червня 2015 року рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідач, згідно договору купівлі-продажу частини нежитлового будинку від 4 січня 2003 року є власником приміщення загальною площею 35 кв.м, яке розташоване у будівлі за літ. А по АДРЕСА_2, балансоутримувачем якого є позивач, і в приміщенні якого розміщено структурний підрозділ позивача - поліклініка (довідка про балансову належність від 18 грудня 2014 року №4\753).

Позивачем, як балансоутримувачем будинку, укладено договори з ПАТ "Київенерго" про закупівлю послуг (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти та здійснюється оплата за надані послуги з опалення (договори від 18 січня 2013 року №250211 з додатковими угодами та від 25 лютого 2014 року №250211), яке постачається до будівлі. При цьому, власники та користувачі приміщень, що перебувають у зазначеній будівлі відшкодовують позивачу понесені витрати на оплату послуг з опалення пропорційно займаній ними площі, на підставі укладених договорів на відшкодування витрат комунальних послуг з позивачем.

Відповідач, як власник приміщення, споживає послуги з централізованого теплопостачання, однак відшкодовувати вартість таких послуг (пропорційно займаній площі) позивачу та укласти договір на відшкодування витрат на оплату комунальних послуг з позивачем (балансоутримувачем) відмовляється.

Позивачем надано суду докази фактичного понесених витрат на оплату комунальних послуг, які надаються до будівлі.

Позивач виставляв відповідачу рахунки за період грудень 2013, січень 2014 року, лютий 2014 року та жовтень 2014 року: рахунок №9 від 12 лютий 2014 року з актом №11 на суму 2 009,56 грн.; рахунок №10 від 12 лютого 2014 року з актом №12 на суму 1 265,54 грн.; рахунок №42 від 19 березня 2014 року з актом №38 на суму 453,77 грн.; рахунок №186 від 20 листопада 2014 року з актом №174 на суму 161,21 грн., рахунок №208 від 11 грудня 2014 року, які відповідачем оплачені не були. Крім того, відповідач залишив без відповіді неодноразові пропозиції позивача укласти з ним, як з балансоутримувачем будівлі, договір про відшкодування витрат на комунальні послуги та сплатити заборгованість, що утворилась.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду про задоволення позову, вказував про відсутність підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на сплату комунальних послуг у будівлі, де знаходиться приміщення відповідача, посилаючись при цьому на відсутність укладеного сторонами договору відшкодування витрат на комунальні послуги.

З такими висновками апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Також, згідно з ч 6. ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Стаття 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлює право балансоутримувача:

1) здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю;

2) визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна;

3) укладати договори на надання житлово-комунальних послуг;

4) приймати рішення щодо використання коштів на виконання капітального та поточного ремонтів;

5) здійснювати господарську діяльність у порядку, визначеному законом;

6) звертатися до суду про звернення стягнення на майно осіб, які відмовляються оплачувати рахунки за споживання житлово-комунальних послуг або відшкодовувати завдані збитки майну, що перебуває в нього на балансі.

Твердження відповідача стосовно того, що правовідносини, які склалися між сторонами носять характер житлово-комунальних і відбуваються виключно на підставі договору, який між сторонами не укладався, що у відповідача була відсутня необхідність в теплопостачанні, у зв'язку з чим позивач не мав підстав для подачі тепла до спірного приміщення є безпідставними з огляду на те, що спірний об'єкт теплопостачання (належне відповідачу приміщення), не є самостійним, а входить до єдиної внутрішньодомової мережі централізованого опалення будинку і технічної можливості припинити або обмежити теплопостачання до наведеної частини загального Об'єкту теплопостачання, не припиняючи та не обмежуючи загальне теплопостачання Об'єкту, не можливо.

Оскільки згідно приписів ч. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачам безперебійно, для припинення теплопостачання відповідачу було необхідно вирішити питання про від'єднання його об'єкту від загальної системи централізованого опалення будинку, що можливе виключно за його ініціативою в силу п.п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, згідно яких споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідач протягом спірного періоду не звертався до Теплопостачальної організації з письмовими заявами про припинення послуг з централізованого опалення в його приміщенні, визначені законодавством заходи по відключенню від загальної системи теплопостачання будинку не вживав, доказів відключення від систем централізованого опалення будинку відповідачем суду не надав.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що відсутність укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат комунальних послуг, звільняє відповідача від обов'язку сплачувати вартість спожитих комунальних послуг, і при цьому є правильним висновок суду першої інстанції щодо правомірності позовних вимог про відшкодування власником приміщення вартості фактично спожитих комунальних послуг.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Сума вартості неоплаченого бездоговірного теплоспоживання заявлена до стягнення як збитки у вигляді понесених позивачем витрат на теплопостачання до приміщення відповідача (на виконання п. 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення та ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

У зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки положенням ст.ст. 22, 1166,1192 ЦК України та обставинам справи про те, що відповідач споживав комунальні послуги, вартість яких сплачувались позивачем, при цьому не вжив передбачених законодавством заходів щодо укладення договору відшкодування витрат на теплопостачання в разі необхідності в наданні йому послуг з теплопостачання, або своєчасного від'єднання об'єкту від централізованої системи опалення будинку, апеляційний господарський суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Таким чином, постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною, обґрунтованою, прийнятою відповідно до норм матеріального та процесуального права, фактичних обставин і наявних матеріалів справи, а тому вона підлягає скасуванню, а рішення суд першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 червня 2015 року у справі №911/5613/14 скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 2 березня 2015 року - залишити в силі.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (07810, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь державного закладу "Республіканська клінічна лікарня МОЗ України" (04053, м. Київ, вул. Ю.Коцюбинського,9, код 01981856, р/р 35212001016682 в ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, ЄДРПОУ 01981856) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:Л.В.Стратієнко М.М.Черкащенко