ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року Справа № 910/3358/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівСтратієнко Л.В., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Медінжиніринг" на рішення господарського суду міста Києва від 1 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 червня 2015 року у справі №910/3358/15-г за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Медінжиніринг" про виконання умов договору та стягнення 4 709 175,40 грн.,

Встановив:

У лютому 2015 року Заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ТОВ "Медінжиніринг" про зобов'язання відповідача поставити продукцію за договором №247/1/14/35 від 12 грудня 2014 року та стягнення з нього 4 709 175,40 грн. штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду міста Києва від 1 квітня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 червня 2015 року, позов задоволено частково. В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача поставити позивачу портативні пристрої для визначення типу вибухової речовини Quantum Sniffer QS-H150 у кількості 6 комплектів загальною вартістю 4 253 997,60 грн. провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору. Стягнуто з відповідача на користь позивача 232 551,26 грн. пені та 297 779,83 грн. штрафу. Стягнуто з відповідача до Державного бюджету України 10 606,62 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників відповідача, які підтримали доводи касаційної скарги, прокурора, який висловився проти задоволення касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов Договору про закупівлю товарів за державні кошти №247/1/14/35, укладеного сторонами 12 грудня 2014 року, відповідач здійснив поставку позивачу товару - портативних пристроїв для визначення типу вибухової речовини Quantum Sniffer QS-H150 у кількості 6 комплектів загальною вартістю 4 253 997,60 грн. із порушенням строків, встановлених п. 5.1 Договору (до 20 грудня 2014 року року), а саме: 5 одиниць товару поставлено 13 лютого 2015 року і 1 одиниця товару 23 лютого 2015 року.

Факт порушення погоджених в Договорі строків поставки товару відповідачем не заперечується, однак, посилаючись на ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідач просив зменшити передбачені п. 7.3 Договору, штрафні санкції за порушення строків поставки товарів (пеню у розмірі 0,1% від вартості товарів, стосовно яких допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості) на 95%, стягнувши з нього лише 7 869,90 грн. пені та 14 889 грн. штрафу.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 232 551,26 грн. пені та 297 779,83 грн. штрафу, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими. В задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій відмовлено. В частині вимог про зобов'язання відповідача поставити товар позивачу провадження у справі було припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Такі висновки місцевого та апеляційного господарських судів є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 610, 612 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій було правильно припинено провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідач після звернення Заступника Генерального прокурора України з відповідним позовом до суду здійснив поставку обумовленого Договором товару.

Крім того колегія суддів погоджується і з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні клопотання відповідача про застосування судом положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та зменшення на 95% суми заявлених у позові штрафних санкцій.

Так, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків).

Твердження відповідача про зволікання позивача з оголошенням результату розгляду цінових пропозицій та відкладення дати підписання Договору стало причиною виконання зобов'язань з поставки товару поза межами бюджетного періоду та поза межами строків, визначених умовами Договору, є безпідставним.

Так судом апеляційної інстанції правильно вказано, що ст.ст. 626-628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо ціни Договору, строків поставки товару та порядку здійснення розрахунків.

Відповідач не надав доказів укладення сторонами додаткових угод до Договору, про коригування строків поставки, вартості товару та/або порядку здійснення розрахунків між сторонами.

Підписавши Договір, відповідач прийняв на себе обов'язок здійснити поставку товару і погодився з передбаченою в Договорі відповідальністю за невиконання (несвоєчасне виконання) взятих на себе за цим договором зобов'язань.

Посилання відповідача на неспіврозмірність та завищення нарахованих санкцій є безпідставними, оскільки загальна сума нарахованої пені та штрафу по відношенню до вартості несвоєчасно поставленого товару становить менше 13%, тобто не є надмірно завищеними.

Також суд апеляційної інстанції правильно вказав, що зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов'язком суду, яке ним реалізується виключно у виняткових випадках.

Таким чином є правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено існування обставин (виняткового випадку), за наявності яких суд міг зменшити розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, як сторони, що порушила зобов'язання.

З огляду на викладене, висновки попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому позивачем розмірі є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні положень зазначених ним норм права, а також, як і інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку була надана відповідна та обґрунтована правова оцінка, зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 ГПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому такі твердження скаржника не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень.

З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Медінжиніринг" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 1 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 червня 2015 року у справі №910/3358/15-г - без змін.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:Л.В.Стратієнко М.М.Черкащенко