ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року Справа № 910/24774/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Владимиренко С.В., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 13.01.2015 Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015у справі№ 910/24774/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лікус"до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я"простягнення грошових коштівза участю представників сторін:

позивача: Чернякова О.С., директор

відповідача: Полосухіна Н.В., дов. від 03.11.2014 б/н

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікус" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" про стягнення 226520,00 грн., з яких: 140000,00 грн. основного боргу, 76020,00 грн. - неустойки та 10500,00 грн. - штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі № 910/24774/14 (суддя Котков О.В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" грошові кошти: 140000,00 грн. основного боргу, 63000,00 грн. неустойки, 10500,00 грн. 5% штрафу та 4269,90 грн. судових витрат; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Лобаня О.І., суддів Майданевича А.Г., Федорчука Р.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі № 910/24774/14 скасовано частково в частині стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" неустойки в сумі 63000,00 грн. та 5% штрафу у сумі 10500,00 грн.; в цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" неустойку в сумі 51240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн.; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі № 910/24774/14 залишено без змін; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" 3964,79 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 266,54 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Не погоджуючись частково із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 у справі № 910/24774/14 скасувати в частині стягнення неустойки в сумі 52240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн., прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Лікус" у стягненні неустойки в сумі 52240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки умовам договору щодо обов'язку відповідача поставити товар на підставі письмового замовлення позивача із зазначенням кількості та асортименту товару, яке не було надано позивачем, та не застосували до спірних правовідносин ч. 4 ст. 612 ЦК України та ч. 1 ст. 613 ЦК України щодо наслідків прострочення кредитора. Скаржник також вказує, що умовами договору було передбачено припинення обов'язку відповідача поставити товар з 10.10.2013 та виникнення у нього обов'язку повернути попередню оплату, і неврахування вказаних умов договору призвело до помилкового висновку судів про застосування передбачених договором наслідків порушення обов'язку з поставки товару до грошових зобов'язань відповідача з повернення попередньої оплати.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в судів касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікус" (далі - покупець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" (далі - постачальник або продавець) було укладено договір поставки продукції № 09/03 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти в обумовлений договором строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, ячмінь, соя) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати цей товар (п. 1.1 договору).

Пунктом 4.4 договору передбачено, що покупець здійснює попередню оплату за товар в сумі 210000,00 грн. на рахунок підприємства постачальника.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 210000,00 грн., що підтверджується податковою накладною № 12 та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 33.

Згідно із п. 1 додаткової угоди № 1 до договору поставки постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013. В разі непоставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі порушення строків поставки товару та/або недопоставленої кількості товару визначених договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого у строк товару за кожний день прострочення та/або штраф у розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

Звертаючись із позовом до суду у цій справі, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, не поставив продукцію і відповідно до умов договору мав повернути покупцеві отримані за продукцію грошові кошти не пізніше 18.10.2013, але повернув їх частково, зокрема, 04.09.2013 - 30000,00 грн. та 23.09.2013 - 40000,00 грн., у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за непоставлену продукцію у розмірі 140000,00 грн. та на підставі п. 7.2. договору стягнути 76020,00 грн. неустойки та 10500,00 грн. штрафу.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у визначений договором строк відповідач не здійснив поставку оплаченого позивачем товару та не надав доказів повернення у повному обсязі коштів, сплачених позивачем як попередня оплата.

За таких обставин місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок суми неустойки за період з 10.10.2013 по 09.03.2014, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнув з відповідача 140000,00 грн. основного боргу, 63000,00 грн. неустойки та 10500,00 грн. штрафу.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 140000,00 грн. попередньої оплати та, частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині штрафних санкцій, виходив з того, що за невиконання умов договору щодо повернення коштів за договором штраф та неустойка повинні розраховуватися виходячи із суми 140000 грн. та за шість місяців починаючи з наступного дня після останнього дня виконання зобов'язання, тобто з 19.10.2013 року по 19.04.2014. Здійснивши розрахунок неустойки за вказаний період та штрафу виходячи із заборгованості у сумі 140000 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача належить стягнути неустойку у сумі 51240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн.

Правомірність стягнення сум штрафних санкцій є предметом касаційного оскарження у цій справі.

Переглядаючи у касаційному порідку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції виходить з такого.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Як визначено частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до п. 1.1 договору відповідач зобов'язався поставляти позивачу в обумовлений договором строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, ячмінь, соя).

При цьому, як визначено п. 3.1 договору, покупець самостійно визначає періодичність поставок, а також кількість і асортимент товарів.

Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України).

Проте, вирішуючи спір по суті та дійшовши висновку про порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару, суди попередніх інстанцій не дослідили умови договору в частині порядку визначення сторонами кількості, асортименту та ціни товару, що підлягав поставці відповідачем, та не надали оцінки доводам відповідача про те, що поставка такого товару відповідно до п.п. 2.1 та 3.1 здійснюється після визначення позивачем кількості та асортименту товару, у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Правові наслідки порушення зобов'язань з поставки попередньо оплаченого товару встановлені частиною 2 статтею 693 Цивільного кодексу України, згідно із якою, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Встановивши, що згідно із п. 1 додаткової угоди № 1 до договору на відповідача покладений обов'язок повернути грошові кошти у разі непоставки товару у визначений строк, суди попередніх інстанцій разом з тим не надали правової оцінки вказаній умові договору в контексті прав покупця, визначених ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, та не визначили момент припинення обов'язку продавця поставити товар.

Як передбачено статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі порушення строків поставки товару та/або недопоставленої кількості товару визначених договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару у строк товару за кожний день прострочення та/або штраф у розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.

З наведеного вбачається, що договором передбачено неустойку у розмірі 0,2 % за порушення строку поставки та штраф у розмірі 5% за непоставку (недопоставку) товару.

Проте, вирішуючи питання про застосування до відповідача господарсько-правових санкцій у вигляді неустойки та штрафу, передбачених п. 7.2. договору, суди не з'ясували суті порушення зобов'язання відповідачем (якщо таке порушення мало місце). Натомість, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачем заявлені вимоги, що випливають одночасно як з підстав прострочення поставки товару, так і з підстав непоставки цього ж товару.

Судова колегія відзначає, що судами не з'ясовано, з яким саме моментом пов'язано нарахування штрафних санкцій, передбачених п. 7.2. договору, що унеможливлює визначення правомірності їх нарахування.

Крім цього, приймаючи нове рішення в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 0,2%, суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, розрахувавши суму неустойки станом на 19.04.2014.

Виходячи з наведеного, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова в частині вирішення спору про стягнення неустойки та штрафу не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, всебічно й повно з'ясувати фактичні обставини справи, перевірити та надати оцінку доводам відповідача, об'єктивно оцінити інші докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 скасувати в частині стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" неустойки в сумі 51240 грн., 5% штрафу у сумі 7000 грн. та 1164,79 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Справу № 910/24774/14 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 у справі № 910/24774/14 в частині стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" 140000,00 грн. основного боргу залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: С. Владимиренко

В. Саранюк