ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 року Справа № 922/5045/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.15у справі№922/5045/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібдоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 34 497,78 грнПредставники сторін у судове засідання не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Публічним акціонерним товариством "Інтеркредитбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у серпні 2015 року заявлений позов про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 34 497,78 грн платежу за договором оренди нежитлового приміщення від 04.04.13. Позов мотивовано тим, що об'єкт оренди за договором оренди нежитлового приміщення від 04.04.13, закрито та звільнено від майна орендаря 05.11.14 у зв'язку з ліквідацією Банку. Товариство просило повернути залишок суми платежу у розмірі 34 497,78 грн, як переплати з орендної плати, оскільки на підставі пункту 7.3 договору вважало приміщення повернутим, а договір таким, що припинив свою дію. Позовні вимоги обґрунтовано приписами 509, 525, 526, 629, 901 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.10.15 ухваленим суддею Лавренюк Т.А. в позові відмовлено повністю. Суд виходив з того, що дострокове розірвання договору чи припинення юридичної особи орендаря при розгляді спору не установлено, а право орендаря вимагати повернення сплаченого ним платежу умовами договору сторони не передбачили. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 598, 629, 651, 763, 781, 784 Цивільного кодексу України, статті 283 Господарського кодексу України та статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Івакіна В.О. - головуючий, Медуниця О.Є., Черленяк М.І., перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Інтеркредитбанк" з судовими актами попередніх інстанцій не погодилося, звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. Товариство вважає, що суди помилково не застосували до даного спору приписи статей 570, 571, 653 Цивільного кодексу України. Зокрема скаржник вважає: суди невірно виходили з того, що спірне приміщення не повернуте орендодавцеві достроково.

Від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Судами при розгляді справи установлено, що між Публічним акціонерним товариством "Інтеркердитбанк", як орендарем, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, як орендодавцем, 04.04.13 укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець в порядку та на умовах даного договору передав в оплатне тимчасове користування, а орендар прийняв нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі будинку літера "А-1" за адресою: 61002, АДРЕСА_1 нежитлові приміщення № 2-1 -:-2-10, 2-12, 2-13 загальною площею 107,9 кв.м з метою розміщення відділення Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк". За умовами пунктів 2.1, 2.2 договору передача в оренду приміщення здійснюється на підставі акта приймання-передачі не пізніше двох банківських днів після укладання і підписання сторонами даного договору та вважається переданим в оренду з часу підписання акта приймання-передачі. Судами установлено, що об'єкт оренди передано за актом приймання-передачі від 04.04.13. Строк дії договору встановлений з 04.04.13 до 03.03.16. Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що загальний розмір орендної плати за один календарний місяць складає 17 248,89 грн. Упродовж трьох робочих днів з дати фактичної передачі приміщення орендарю за актом приймання-передачі, останній зобов'язався внести передплату за поточний місяць, тобто з дати підписання акта прийому-передачі приміщення до останнього числа поточного місяця, та гарантійний платіж у розмірі фіксованої частини орендної плати за два останні місяці, визначеної станом на дату підписання договору. Також, пунктом 4.1. договору сторони погодили зарахування цього платежу в рахунок оплати двох останніх місяців оренди при закінченні дії або достроковому припиненні договору. Якщо фіксована частина орендної плати за один останній місяць буде перевищувати гарантійний платіж, орендар доплачує орендодавцю різницю. Пунктом 4.2 договору погоджено порядок здійснення розрахунків за оренду, а саме: орендар зобов'язався вносити орендну плату один раз на місяць авансовим платежем, починаючи з моменту фактичної передачі приміщення орендарю за актом прийому-передачі. Згідно із пунктом 4.6. договору сторони визначили, що до складу орендної плати не включається вартість комунальних послуг, якими користується орендар, та він зобов'язався їх сплачувати окремо та поквартально. Згідно з пунктом 7.1 повернення приміщення здійснюється орендарем у строк, зазначений у пункті 5.1 договору. Відповідно до пункту 7.2 договору після закінчення строку його дії орендар зобов'язався звільнити приміщення від свого майна, майна суборендарів та майна третіх осіб і передати орендодавцю приміщення, а орендодавець прийняти його у визначений строк і підписати акт приймання-передачі. За змістом пункту 7.3 приміщення вважається фактично повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення. У випадку не підписання орендодавцем акта приймання-передачі приміщення упродовж семи календарних днів від дня його одержання та ненадання письмово мотивованої відмови від підписання акта упродовж зазначеного строку, приміщення вважається переданим орендарем і прийнятим орендодавцем. Обов'язки орендаря зі сплаті орендної плати за умовами частини 2 статті 7.3 договору припиняються від дня підписання акта приймання-передачі або з дати, коли приміщення буде вважатися переданим орендодавцю за умовами, передбаченими частиною першою цього пункту. Судами при розгляді справи також установлено, що спірний договір не розірваний ні за згодою сторін, а ні за рішенням суду. Ухвалюючи оскаржувані судові акти господарські суди обох попередніх інстанцій установили, що сторони пунктом 4.1 договору передбачили обов'язок орендаря сплатити гарантійний платіж та визначили, що це є плата за два останні місяці оренди. У цьому ж пункті сторони визначили порядок зарахування гарантійного платежу в рахунок орендної плати та погодили, що гарантійний платіж зараховується в рахунок оплати двох останніх місяців оренди при закінченні дії або достроковому припиненні договору. Здійснивши аналіз змісту договору від 04.04.13, суди обох інстанцій установили і те, що у договорі відсутні умови щодо повернення гарантійного платежу. Поряд з цим судами установлено і те, що термін дії договору від 04.04.13, визначений сторонами у пункті 5.1, на час розгляду спору не сплив. Твердження скаржника щодо дострокового розірвання спірного договору та припинення його дії з 05.11.14 спростовуються установленим судами. Відповідно до частин 1, 2 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. За приписами частини 2 статті 763 Цивільного кодексу України кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Приписами частини 1 статті 784 цього ж Кодексу наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі. Таким чином, законом не передбачено право орендаря в односторонньому порядку відмовитись від договору у будь-який час у разі його небажання користуватись приміщенням, якщо договором сторони передбачили строк його дії. Таке право передбачено у випадку укладення договору найму на невизначений строк. Приписами статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Як установлено обома судами, позивачем не надано доказів звільнення ним приміщення і передачі ключів від нього орендодавцеві. Посилання скаржника на порушення судами приписів статей 570, 571, 653 Цивільного кодексу України також визнаються судом неспроможними. Зазначені статті не визначались підставою позову. Поряд з цим, статтею 570 Цивільного кодексу України унормовано, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде установлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Завдаток - це грошова сума або рухоме майно, що передається боржником кредиторові і яка виконує три функції: 1) є доказом укладення договору; 2) є засобом забезпечення виконання зобов'язання обома його сторонами; 3) частково є виконанням грошового обов'язку боржника перед кредитором. Правочин щодо завдатку є реальним договором, який вступає у силу з моменту передачі майна або грошової суми. Угода про завдаток має бути укладена в письмовій формі відповідно до вимог статті 547 Цивільного кодексу України. В такій угоді повинно бути чітко визначено, що сума, яка передається в рахунок належних за договором платежів, є саме завдатком. У разі, якщо це не буде установлено, сплачена сума буде вважатися авансом, тобто звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку. На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов'язку платити, тобто виконує функцію попередньої оплати. Божник, який видав аванс має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору кредитором. Спори щодо покладення відповідальності на сторону-правопорушника вирішуються на загальних підставах. Таким чином, внесення завдатку, як способу виконання зобов'язання може мати місце у випадку наявності зобов'язання про це, яке мало б випливати з договору, укладеного між сторонами. Судами при розгляді спору установлено що умовами договору не віднесено гарантійний платіж до завдатку та не передбачено його повернення у разі розірвання договору на вимогу орендаря. Невиконання або неналежне виконання Підприємцем своїх договірних зобов'язань також не установлено судами. Згідно з приписами статей 33, 34, частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження. Оскільки судом не виявлено порушення апеляційною інстанцією приписів законодавства, що регулює спірні правовідносини, підстави для скасування постанови у справі відсутні. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.15 у справі 922/5045/15 Господарського суду Харківської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

М.Данилова