ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 року Справа № 910/28073/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Добролюбової Т.В.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.03.2016у справі№ 910/28073/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київхліб"до1. Київської міської ради; 2. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)провизнання припиненим договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії

за участю представників сторін від:

позивача: Маленко О.М. (дов. від 04.01.2016), Симбірцев Є.В. (дов. від 05.01.2016)

відповідача-1: Семенюк Н.М. (дов. від 10.05.2016),

відповідача-2: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київхліб" звернулося з позовом до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання правовідносин, що виникли згідно з договором оренди земельної ділянки від 31.03.2005, укладеним між позивачем та відповідачем-1 припиненими з моменту укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу, а саме з 15.10.2013. Також позивач просив зобов'язати відповідача-2 зняти з реєстрації та виключити з бази даних Державного земельного кадастру зазначений договір оренди земельної ділянки від 31.03.2005, у зв'язку з припиненням дії договору. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що з 15.10.2013 власником майнового комплексу, розташованого на орендованій позивачем земельній ділянці є інша юридична особа. З огляду на що, на думку позивача, правовідносини сторін за спірним договором оренди земельної ділянки є такими, що припинились з 15.10.2013. При цьому позивач посилався на приписи статей 377, 651 Цивільного кодексу України, статей 120, 141 Земельного кодексу України, статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2015, ухваленим суддею Пінчук В.І., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що умовами спірного договору оренди земельної ділянки не передбачено можливості односторонньої відмови орендаря від договору оренди. Оскільки Київською міською радою рішення про розірвання спірного договору не приймалось, суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення права користування позивачу орендованою земельною ділянкою. При цьому суд керувався приписами статей 116, 118, 122, 124, 141 Земельного кодексу України, статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючого, Корсакової Г.В., Тищенко О.В., постановою від 16.03.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Київхліб" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на безпідставне неврахування судами факту набуття іншою особою права власності на майновий комплекс, розташований на спірній земельній ділянці та як наслідок неможливістю користування позивачем спірною земельною ділянкою з 15.10.2013. Зазначене, на думку скаржника, є підставою для припинення правовідносин за укладеним між сторонами договором оренди земельної ділянки. Окрім цього, зазначає скаржник і про хибний висновок суду апеляційної інстанції щодо обрання позивачем неналежного способу захисту. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 16, 377, 598, 651 Цивільного кодексу України, статей 120, 141 Земельного кодексу України, статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі", статей 4, 83, 85 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 31.03.2005 між Публічним акціонерним товариством "Київхліб" (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) на підставі пункту 3 рішення Київської міської ради від 23.12.2003 № 316/1191 укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,5634 га, яка розташована на вул. Фрунзе, 65 у Подільському районі м. Києва, строком на п'ять років із цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд хлібокомбінату № 2, цех № 2 (кадастровий номер 8000000000:85:096:0002. Відповідно до пункту 11.3. договору, він припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Зазначений договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.04.2005 за № 85-6-00194 у книзі записів державної реєстрації договорів. Також судами установлено, що 15.10.2013 позивачем на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу було продано Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецпром торг" хлібокомбінат № 2, цех 2 (літ. В, Г, Д, Е, А, Б) загальною площею 4 814,6 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 65. Факт передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецпром торг" вказаного майнового комплексу підтверджується підписаним сторонами актом приймання - передачі від 15.10.2013. Договір купівлі-продажу майнового комплексу від 15.10.2013 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О. 15.10.2013 та зареєстрований в реєстрі № 2358. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Приватного акціонерне товариство "Київхліб" до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання правовідносин, що виникли згідно з договором оренди земельної ділянки від 31.03.2005, укладеним між позивачем та відповідачем-1 припиненими з моменту укладення договору купівлі - продажу майнового комплексу, а саме з 15.10.2013. Також позивач просив зобов'язати відповідача-2 зняти з реєстрації та виключити з бази даних Державного земельного кадастру спірний договір у зв'язку з припиненням його дії договору. Підставою позову визначено обставини фактичного користування з 15.10.2013 спірною земельною ділянкою новим власником розташованого на ній майнового комплексу. Відмовляючи у позові суди виходили з відсутності рішення Київської міської ради про розірвання спірного договору. Проте, колегія суддів такий висновок визнає помилковим з огляду на наступне. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 16 цього Кодексу визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема припинення правовідношення. Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Статтею 651 Цивільного кодексу України унормовано, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до приписів статті 652 цього Кодексу у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Приписами пунктів "а", "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Згідно з частинами 1, 3 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. При цьому статтею 32 Закону України "Про оренду землі" визначено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору. Також, відповідно до статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Виходячи із наведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.06.2011 у справі № 11/227, від 19.06.2012 у справі № 36/368-9/63, від 20.08.2013 у справі № 18/5005/12936/2011. Разом із тим, приписами статті 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. З огляду на що, пов'язуючи можливість дострокового припинення відносин сторін за спірним договором виключно з наявністю відповідного рішення орендаря, суди попередніх інстанцій помилково не врахували вказаних обставин фактичного користування з 15.10.2013 земельною ділянкою та розташованим на ній майновим комплексом його новим власником. При цьому суди не дослідили і наявності у договорі умови щодо можливості його припинення шляхом розірвання за рішенням суду, в порядку встановленому законом. Окрім цього, як убачається з матеріалів справи спірний договір від 31.03.2005 було укладено сторонами строком на 5 років, тобто до 31.05.2010. Відповідно до пункту 11.3. договору, він припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. В силу частини першої статті 31 цього Закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Між тим, зазначаючи про чинність спірного договору оренди земельної ділянки на момент звернення 30.10.2015 позивача з даним позовом, суди відповідних обставин щодо поновлення його дії після 31.05.2010 не дослідили. Порядок поновлення договору оренди землі врегульовано нормами статті 33 Закону України "Про оренду землі". Разом з тим слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За таких обставин, висновок про відмову у позові з наведених судами підстав визнається колегією суддів передчасним. Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду, зокрема є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на те, що судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню, з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. При новому розгляді справи суду необхідно встановити чи є доведеними вимоги позивача, з яким він звернувся, оцінити, в сукупності, усі допустимі та належні докази у справі, установити всі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні даного спору, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність обставин, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даної категорії спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 у справі № 910/28073/15 Господарського суду міста Києва і рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Т. Гоголь

Т. Добролюбова