ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року Справа № 920/1294/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Удовиченка О.С.суддів:Ткаченко Н.Г., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу ДПІ у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області

на постанову та на ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 господарського суду Сумської області від 11.04.2016

у справі№ 920/1294/15 за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Славяни"пробанкрутство ліквідаторМальований О.П.в судовому засіданні взяли участь представники :

ПАТ "ОТП Банк"Кучеренко О.О.ОСОБА_1 ТОВ "Славяни" Праватної фірми "Ордекс"Сивенко В.М. Білик С.І. Короза Д.С.В С Т А Н О В И В :

До господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Славяни" (далі - ТОВ "Славяни") у порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яку прийнято до розгляду ухвалою господарського суду Сумської області від 21.08.2015.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 29.09.2015 за результатами підготовчого засідання порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Славяни".

Постановою господарського суду Сумської області від 22.10.2015 визнано банкрутом ТОВ "Славяни", відкрито ліквідаційну процедуру.

В листопаді 2015 року до господарського суду Сумської області надійшла заява ДПІ в м. Сумах Головного управління державної фіскальної служби у Сумській області від 26.11.2015 року № 66178/10/18-19-10 про визнання кредиторських вимог (вх. 2693).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 11.04.2016 (суддя Соп'яненко О.Ю.) заяву ДПІ Головного управління ДФС у Сумській області №66178/10/18-19-10 від 26.11.2015 про визнання кредиторських вимог повернуто без розгляду, у зв'язку з тим, що станом на момент ухвалення судового рішення у справі судовий збір сплачено не було.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 (колегія суддів: Лакіза В.В., Здоровко Л.М., Крестьянінов О.О.) ухвалу господарського суду Сумської області від 11.04.2016 залишено без змін.

ДПІ в м. Сумах Головного управління державної фіскальної служби у Сумській області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 та ухвалу господарського суду Сумської області від 11.04.2016, справу передати на новий розгляд.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема: ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 43, 84, 101 ГПК України.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої та судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року) (далі - Закон про банкрутство) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. До заяви додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що ДПІ в м. Сумах Головного управління державної фіскальної служби у Сумській області звернулася до господарського суду з заявою про визнання кредиторських вимог на суму 52529255,00 грн. При цьому заявником не було надано доказів сплати судового збору в установленому порядку і розмірі.

В судовому засіданні 24.03.2016 ДПІ у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області звернулася до місцевого господарського суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про визнання кредиторських вимог у зв'язку з відсутністю в кошторисі податкового органу фінансування вказаних витрат.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 24.03.2016 клопотання ДПІ в м. Сумах про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про визнання кредиторських вимог від 24.03.2016 № 13987/9/18-19-10 задоволено, надано час ДПІ в м. Сумах Головного управління державної фіскальної служби у Сумській області для сплати судового збору за подання заяви про визнання кредиторських вимог до 11.04.2016.

При винесенні оскаржуваної ухвали про повернення без розгляду заяви ДПІ у м. Сумах, суд першої інстанції зазначив, що у зв'язку з тим, що матеріали справи свідчать, що судовий збір ДПІ у м. Сумах не сплачено, на підставі ч.3 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", заява ДПІ у м. Сумах підлягає поверненню.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про те, що доказ на підтвердження відсутності відповідного державного фінансування станом на 11.04.2016 додано до матеріалів апеляційної скарги, у зв'язку з чим він не був предметом розгляду під час винесення оскаржуваного судового рішення, а тому відсутні правові підстави для скасування ухвали місцевого суду.

Разом із тим, колегія вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Положення ч. 2 ст. 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії.

Положення ч. 2 ст. 64 Конституції України не допускають обмеження права на судовий захист навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Це узгоджується з положеннями зазначеними в Загальній декларації прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих конституцією і законом, має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (стаття 8).

Згідно ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.1 Положення про Державну фіскальну службу України, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Основними завданнями ДФС є, зокрема, контроль за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів.

Згідно зазначеного Положення на органи ДФС покладено наступні завдання: здійснення адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом, забезпечення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою їх нарахування та сплати до бюджету і відповідних позабюджетних фондів; контроль своєчасного подання платниками податків та єдиного внеску передбаченої законом звітності, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків і зборів, єдиного внеску, митних та інших платежів; здійснення контролю за дотриманням податкового і митного законодавства, законодавства щодо трансфертного ціноутворення, законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого законом покладено на ДФС; здійснення обліку платників податків та єдиного внеску, осіб, які здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням; забезпечення ведення обліку податків і зборів, платежів.

З урахуванням наведеного, колегія вважає, що покладення державою на органи ДФС зазначених вище завдань в даному випадку можуть бути реалізовані шляхом звернення до суду із заявою з кредиторськими вимогами до боржника. Разом із тим, невизначення механізму реалізації цього права на звернення внаслідок не передбачення в Державному бюджеті України на 2015 та 2016 роки коштів на видатки по сплаті судового збору, до моменту фактичного виділення і надходження цих коштів на спеціальні рахунки органу ДФС, не може вважатись перешкодою для реалізації цих прав. Передбачений державою обов'язок сплати судового збору за звернення до суду з кредиторськими вимогами, який покладено на органи ДФС Законом України "Про судовий збір" (в редакції, що діє з 01.09.2015), та відсутність відповідного фінансування врегульовано в даному випадку нормами ст.8 Закону України "Про судовий збір".

Приписами ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено право суду на відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Право на зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати.

Єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.

Господарський суд вправі вчинити дії, про які йдеться у ст. 8 Закону, і зі своєї ініціативи з наведенням в ухвалі відповідних мотивів.

В даному випадку, заявлені кредитором вимоги до боржника на суму понад 50 млн. грн. є неспіврозмірними втратами для державного бюджету з розміром судового збору, відсутність можливості сплати якого була підтверджена ДПІ листом Державної казначейської служби України ГУ Державної казначейської служби України у Сумській області управління Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумській області від 11.04.2016 №05-34/1374 (т.6 а.с. 211.)

Суд першої інстанції при винесенні ухвали наведеного вище не врахував, не звернув увагу на довідку ДФС станом на 23.03.2016 №13765/10/18-19-10, надану суду до винесення рішення, в якій зазначено, що в тимчасовому кошторисі на утримання установи на 1 квартал 2016 року видатки на сплату судового збору не передбачені.

Суд апеляційної інстанції також не врахував приписів норм Конституції, обставин неможливості реалізації органом ДФС свої процесуальних прав через неузгодженість чинного законодавства та незабезпечення механізму реалізації бюджетної установи, яка фінансується виключно з державного бюджету України, коштами, необхідними для сплати судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.8 Закону України "Про судовий збір", ст. ст.47, 43, 84, 101 ГПК України, неврахування норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 та ухвала господарського суду Сумської області від 11.04.2016 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

При новому розгляді судами врахувати наведене вище, розглянути заяву Головного управління ДФС у Сумській області №66178/10/18-19-10 від 26.11.2015 про визнання кредиторських вимог до боржника з урахуванням вимог чинного законодавства, повно відобразити обставини, які мають значення для даної справи, та зробити обґрунтовані висновки щодо обґрунтованості чи необґрунтованості вимог кредитора.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ДПІ у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 та ухвалу господарського суду Сумської області від 11.04.2016 у справі №920/1294/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області в частині грошових вимог ДПІ у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області.

Головуючий О.С. Удовиченко

Судді Н.Г. Ткаченко

В.Ю. Поліщук