ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2016 року Справа № 922/3962/14
Вищий господарський суд України у складі: суддя Львов Б.Ю. (доповідач) - головуючий, судді Палій В.В. і Прокопанич Г.К.,
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Деол Трейд", м. Львів,
на рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2015
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015
зі справи № 922/3962/14
за позовом приватного підприємства "Деол Трейд" (попереднє найменування - приватне підприємство "Окко-Бізнес"; далі - Підприємство)
до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення), м. Харків,
про визнання рішення частково недійсним,
за участю представників сторін:
позивача - Лютенко К.Т.,
відповідача - Шихкерімової Н.К.,
ВСТАНОВИВ:
Підприємство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про визнання частково недійсним рішення адміністративної колегії Відділення від 03.07.2014 № 158-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК) у частині, що стосується позивача.
Справа неодноразово розглядалася господарськими судами.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2015 (суддя Кухар Н.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 (колегія суддів у складі: Гончар Т.В. - головуючий суддя, судді Гребенюк Н.В., Плужник О.В.), у задоволенні позову відмовлено.
Прийняті зі справи судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону України від 11.01.2001 № 2210 "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання недійсним Рішення АМК.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відділення подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників позивача та відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Рішенням АМК:
· визнано, що товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Холдинг" (далі - ТОВ "Альянс Холдинг"), товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" далі - ТОВ "Татнєфть-АЗС- Україна"), публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта), товариство з обмеженою відповідальністю "Престиж 10" (далі - ТОВ "Престиж 10), товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард 10" (далі - ТОВ "Авангард 10), підприємство з іноземними інвестиціями "Лукойл-України" (далі - ПІІ "Лукойл-Україна), товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" (далі - ТОВ "Вог Рітейл) та суб'єкт господарювання в особі Підприємства і приватного підприємства "ОККО-Нафтопродукт" (далі - ПП "ОККО-Нафтопродукт"), схоже підвищивши роздрібні ціни на дизельне пальне за рахунок підвищення торговельної надбавки, вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною третьою статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону № 2210, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а саме схожих дій на ринку роздрібної реалізації дизельного пального в межах міста Харкова з урахуванням приміської території, обмеженої кільцевою дорогою, та з врахуванням автозаправних станцій, розміщених поблизу цієї дороги, які призвели до обмеження конкуренції, в той час, коли аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (пункт 1);
· за вчинення зазначеного порушення:
на ТОВ "Альянс Холдинг", ПАТ "Укрнафта", ТОВ "Престиж 10", ТОВ "Авангард 10", ПІІ "Лукойл-Україна", ПП "Окко-Нафтопродукт" та Підприємство накладено по 68 000 грн. штрафу (пункти 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9);
на ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" і ТОВ "Вог Рітейл" накладено штраф у розмірі по 17 000 грн. (пункти 3, 10);
· закрито провадження у справі в частині ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку приватного підприємства "Маршал" та публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (пункти 11, 12);
- Рішення АМК мотивовано тим, що:
· Підприємство здійснює роздрібну реалізацію високооктанового бензину та дизельного палива через ПП "Окко-Нафтопродукт", згідно з Договором комісії від 01.01.2011 № 0/2-3-11/235 (далі - Договір комісії);
· частками у розмірі 100 % статутного капіталу Підприємства та ПП "ОККО-Нафтопродукт" володіє публічне акціонерне товариство "Концерн Галнафтогаз" (далі - ПАТ "Концерн Галнафтогаз"). Підприємство та ПП "ОККО-Нафтопродукт" входять до складу єдиного суб'єкта господарювання;
· згідно з пунктом 1.2 Договору комісії ПП "ОККО-Нафтопродукт" (комісіонер) самостійно і на найбільш вигідних для Підприємства (комітента) умовах здійснює правочини, спрямовані на реалізацію третім особам отриманого за цим договором товару;
· відповідно до пунктів 5.1 та 5.5 Договору комісії комісіонер реалізує товар третім особам через АЗС від свого імені в порядку, визначеному цим договором та діючим законодавством, при цьому комісіонер зобов'язаний діяти в інтересах комітента. Товар, переданий комітентом комісіонеру за цим договором, є власністю комітента і переходить у власність третіх осіб (покупців) по факту його реалізації комісіонером;
· пунктом 2.4 Договору комісії встановлено, що всі кошти, які надійшли від реалізації товару комісіонером, становлять власність комітента і підлягають перерахунку на банківський рахунок останнього в порядку, визначеному договором;
· згідно з пунктом 7.5 названого договору комісійна винагорода комісіонера за кожен вид реалізованого товару та належне виконання умов цього договору визначається сторонами за результатами місячного періоду надання послуг в залежності від видів, кількості, вартості реалізованих на всіх АЗС протягом кожного робочого дня товарів. Комісійна винагорода за звітний період визначається, як загальна сума за кожен робочий день;
· ТОВ "ВОГ Рітейл", ПАТ "Укрнафта", ПП "Маршал", ТОВ "Альянс Холдинг", ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна", ПІІ "Лукойл-Україна", ТОВ "Престиж 10", ТОВ "Авангард 10", ПАТ "Укргазвидобування", суб'єкт господарювання в особі Підприємства та ПП "ОККО-Нафтопродукт" є конкурентами на одному товарному ринку в територіальних межах, до яких відноситься місто Харків з урахуванням приміської території, обмеженої кільцевою дорогою та з врахуванням АЗС, розміщених поблизу цієї дороги та не пов'язані між собою відносинами контролю;
· починаючи з 25.02.2014 роздрібні ціни на дизельне пальне на АЗС у територіальних межах зазначеного ринку почали стрімко зростати. Згідно з моніторингом Відділення за період з 26.02.2014 по 11.03.2014 у всіх суб'єктів господарювання роздрібні ціни на дизельне пальне в місті Харкові зросли на 0,90-1,34 грн. за літр;
· з метою визначення схожості у діях згаданих вище суб'єктів господарювання щодо ціноутворення Відділенням проаналізовано наявність взаємозв'язку між даними щодо цін зазначених суб'єктів шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції між рядами їх цін роздрібної реалізації дизельного пального, що встановлені у період, який досліджується. Коефіцієнти кореляції від 0,75 до 0,99 свідчать про тісну взаємозалежність цінових траєкторій зазначених суб'єктів господарювання та підтверджують схожість їх поведінки. Коефіцієнти кореляції менше 0,75 підтверджують схожість (взаємозалежність) цінових траєкторій, хоча і не таку значну;
· схожість цих дій полягає у тому, що згадані суб'єкти господарювання у відповідний період з 26.02.2014 по 11.03.2014 вчиняли однакові дії, по-перше, з підвищення роздрібних цін на дизельне пальне; по-друге, з підтримання їх на однаковому рівні у цей період часу в межах міста Харкова, в той час як ці ж самі особи, вчиняючи вищенаведені дії, не несли витрат, пов'язаних з ціновою змагальністю та можливими змінами обсягів попиту та, як результат таких дій, нівелювали ризик і витрати, пов'язані з конкурентною боротьбою з іншими учасниками ринку в частині ціноутворення;
· суб'єктом господарювання Підприємством і ПП "ОККО-Нафтопродукт" у період з 26.02.2014 до 03.03.2014 підвищено вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 1,01 грн./літр або 9,44% (з 10,69 грн./літр до 11,70 грн./літр). При цьому, вартість дизельного пального, яке реалізовувалось, до 26.02.2014 залишалась на одному рівні, а саме 10,59 грн./літр., розмір торговельної надбавки становив 12,88-14,12%, а в період підвищення ціни розмір торговельної надбавки збільшився до 16,19-17,35%. Торговельна надбавка в зазначений період зросла на 38,5% (з 1,22 грн./літр до 1,69 грн./літр);
· Підприємство разом з іншими зазначеними суб'єктами господарювання здійснюють діяльність з реалізації дизельного пального через 88 АЗС, що складає 53 % від загальної кількості АЗС в територіальних межах визначеного Відділенням ринку, що надає можливість відчутно впливати на ринок, в тому числі шляхом обмеження конкуренції;
· схоже підвищення цін роздрібної реалізації дизельного пального з динамікою, що випереджає динаміку зростання оптових цін з урахуванням залишків без наявності об'єктивних причин, дало змогу позивачу та переліченим вище суб'єктам господарювання збільшити доходи від реалізації дизельного пального. В даному випадку зазначені особи своїми діями спотворили цінове змагання один з одним, що призвело до обмеження можливості кожного із них встановити ціну нижче, ніж у конкурентів;
· облікова ціна дизельного пального, яке реалізовувалося в період порушення суб'єктом господарювання в особі Підприємства та ПП "ОККО-Нафтопродукт", залишалась на одному рівні;
· протягом періоду з 25.02.2014 по 12.03.2014 ТОВ "Альянс Холдинг", ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна", ПАТ "Укрнафта", ТОВ "Престиж 10", ТОВ "Авангард 10", ПІІ "Лукойл-Україна", ТОВ "Вог Рітейл", суб'єкти господарювання в особі Підприємства та ПП "ОККО-Нафтопродукт" у визначених територіальних межах міста Харкова одночасно підвищували роздрібні ціни на дизельне пальне до однакового рівня;
· вказані суб'єкти господарювання здійснюють реалізацію палива за наявності різних умов та чинників, які впливають на встановлення ними цін такої реалізації;
· названі суб'єкти застосовують різні методики вибуття запасів: ФІФО (собівартості перших за часом надходження запасів) або середньозваженої собівартості запасів;
· структура інших витрат також відрізняється в учасників ринку в залежності від наявності власних АЗС, нафтосховищ та транспорту. Одні суб'єкти ринку здійснюють реалізацію палива через власні АЗС, користуються власними нафтобазами, нафтосховищами, а також автомобільним транспортом, тоді як інші користуються орендованими нафтобазами, нафтосховищами, автомобільним транспортом;
· за станом на 26.02.2014 зазначені суб'єкти господарювання мали достатній ресурс пального, якого, виходячи із середніх обсягів реалізації дизельного пального в лютому-березні 2014 року, вистачило б на різний період часу (від 4 до 26 днів), зокрема суб'єкту господарювання в особі Підприємства та ПП "ОККО-Нафтопродукт" на 11 днів;
· серед об'єктивних причин зростання роздрібних цін на дизельне пальне учасниками ринків зазначаються зростання світових цін на нафту, що в свою чергу, призводить до зростання оптових цін на світлі нафтопродукти, які в період з 26.02.2014 до 11.03.2014 становили близько 80-90% від роздрібної ціни реалізації;
· аналізом цінової поведінки суб'єктів господарювання у відповідних територіальних межах встановлено, що стрімке та схоже підвищення роздрібних цін реалізації розпочалось з 26.02.2014, здебільшого за рахунок збільшення торговельних надбавок. Динаміка змін розміру торговельних надбавок за період з 15 лютого до 15 квітня 2014 року свідчить, що вони зазнали значного збільшення саме з 25-27 лютого 2014 року;
· Відділенням за період зазначеного підвищення зроблено графіки та здійснено розрахунок коефіцієнту кореляції, які підтвердили схожість цінової поведінки (схожість цінових траєкторій) у спірний період, і правильність цих графіків зазначеними порушниками антиконкурентного законодавства не спростована та свідчить про відсутність об'єктивних економічних причин, які могли б обумовити одночасне підвищення роздрібних цін зазначеними суб'єктами господарювання на дизельне пальне у визначений період, отже таке підвищення відбулось за рахунок збільшення торговельних надбавок;
· ПП "Маршал" у період з 28.02.2014 до 09.03.2014 підвищено вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 0,85 грн./літр або 7,87 % (з 10,80 грн./літр до 11,65 грн./літр), але таке підвищення здійснено внаслідок об'єктивних причин, а саме того, що 27 лютого 2014 року ПП "МАРШАЛ" закуплено 22 165 літрів дизельного пального, що складає близько 70 % залишків дизельного пального на той період;
· ПАТ "Укргазвидобування" підвищено вартість роздрібної реалізації дизельного пального з 05.03.2014 на 0,50 грн./літр або 5 % (з 9,95 грн./літр до 10,45 грн./літр). При цьому, рівень рентабельності в зазначений період практично не змінився та складав 6,59-7,10 грн./літр, а роздрібна ціна реалізації дизельного пального у ПАТ "Укргазвидобування" була самою низькою ціною на ринку серед притягнутих до відповідальності осіб;
· ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" і ТОВ "Вог Рітейл" визнали факт вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що зафіксовано в рішенні адміністративної колегії Відділення;
· підвищення комісіонером роздрібної ціни на товар призводить до збільшення доходу комітента на одиницю продукції, тобто, до отримання як комісіонером, так і комітентом вигоди від збільшення ціни;
· відповідно до умов Договору комісії, Підприємство є власником високооктанового бензину та дизельного пального до моменту його реалізації третім особам. При цьому ПП "ОККО-Нафтопродукт" зобов'язане діяти в інтересах Підприємства, а розмір комісійної винагороди ПП "ОККО-Нафтопродукт" напряму залежить від встановленої ним роздрібної ціни реалізації нафтопродуктів, тобто, підвищення роздрібної ціни призводить до підвищення розміру комісійної винагороди в перерахунку на одиницю продукції, тобто, до отримання ПП "ОККО-Нафтопродукт" вигоди від збільшення ціни;
- Підприємство і ПП "ОККО-Нафтопродукт", а не ПАТ "Концерн Галнафтогаз", зацікавлені в отриманні вигоди від реалізації нафтопродуктів та можуть отримувати таку вигоду в разі вчинення зазначеного порушення законодавства про захист економічної конкуренції на ринку роздрібної реалізації дизельного пального;
- при придбанні споживачами моторних бензинів на АЗС "ОККО" продавцем є саме ПП "ОККО-Нафтопродукт", а не Підприємство.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Рішення АМК в оспорюваній частині, яка стосується Підприємства.
Відповідно до пункту 1 статті 50 Закону № 2210 порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 2210 антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
У пункті 8.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" зазначено, що з урахуванням приписів частини третьої статті 6 Закону № 2210 для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод). Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який: свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання; спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій.
Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.
Пунктом 8.3 цієї ж постанови від 26.12.2011 передбачено, що ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб'єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України. При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб'єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.
Висновок же органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб'єкта господарювання об'єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об'єктивно (незалежно від суб'єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).
Зокрема, суд має з'ясовувати, чи зазначено в рішенні органу Антимонопольного комітету України докази обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності) на стан конкуренції на визначеному відповідним органом ринку, протягом певного періоду часу, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб'єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.
При цьому саме орган Антимонопольного комітету України має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб'єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо). На відповідний орган покладається обов'язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб'єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (в тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб'єктів господарювання.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Водночас за приписами статті 1 Закону № 2210:
- суб'єкт господарювання - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими;
- контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.
Отже, з огляду на наведене Підприємство не є в даному випадку суб'єктом господарювання в розумінні статті 1 Закону № 2210, як й було зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2015 зі справи, оскільки: ПАТ "Концерн Галнафтогаз" до відповідальності за Рішенням АМК не притягалося та його участь у зазначеному порушенні не досліджувалася; Підприємство не здійснювало діяльності з роздрібної реалізації дизельного пального; Підприємство не здійснює контроль над ПП "ОККО-Нафтопродукт"; ПП "ОККО-Нафтопродукт", яке й здійснювало діяльність з роздрібної реалізації дизельного пального, Рішенням АМК притягнуто до відповідальності окремо.
У свою чергу, згідно з приписами частини першої статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться в постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Водночас ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не було виконано в повному обсязі вказівок касаційної інстанції, викладених у згаданій постанові Вищого господарського суду України з даної справи, а саме:
- не встановлено фактичних обставин, пов'язаних з об'єктивною стороною вчинення, на думку Відділення, порушення Підприємством (в який конкретний період, яке підприємство з наведених у Рішенні АМК, коли саме та які ціни встановлювало), тоді як саме вони мають бути підставою для висновку щодо схожості та/або узгодженості поведінки);
- не досліджено, якими були та/або є коефіцієнти кореляції цінової поведінки учасників даного провадження на цьому ж ринку поза межами періоду, де Відділенням визнано порушення; чи зазнали ці коефіцієнти змін у оспорюваний період та яких саме;
- не досліджено доказів Відділення щодо фактичного настання негативних наслідків у вигляді обмеження конкуренції, з огляду на те, що частина третя статті 6 Закону № 2210 передбачає кілька самостійних кваліфікуючих ознак з цього приводу, які входять до предмету доказування (зокрема, "призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції").
До того ж оскаржувані судові рішення містять числені посилання на обставини реалізації високооктанових бензинів, тоді як у Рішенні АМК йдеться про порушення Підприємством законодавства про захист економічної конкуренції, вчинене на ринку роздрібної реалізації дизельного пального.
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Деол Трейд" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 зі справи № 922/3962/14 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Суддя Б.Львов
Суддя В.Палій
Суддя Г.Прокопанич