ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2016 року Справа № 917/1155/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу1) ОСОБА_4, 2) ОСОБА_5,на рішеннявід 10.06.2015господарського суду Полтавської області та на постанову від 22.10.2015Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 917/1155/14 господарського суду Харківської області за позовом 1) ОСОБА_4, 2) ОСОБА_5,до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Пермус", 2) ОСОБА_6, 3) ОСОБА_7, 4) ОСОБА_8, 5) ОСОБА_9, 6) ОСОБА_10, 7) ОСОБА_11, 8 ) ОСОБА_12,за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів1) Державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, 2) ОСОБА_13,провизнання установчого договору не підписаним та недійснимВ судове засідання прибули представники сторін:позивача-1ОСОБА_14 (дов. від 15.02.2014 № 184);позивача-2ОСОБА_14 (дов. від 18.02.2014 № 191);відповідача-1не з'явились;відповідача-2не з'явились;відповідача-3не з'явились;відповідача-4не з'явились;відповідача-5не з'явились;відповідача-6не з'явились;відповідача-7не з'явились;відповідача-8не з'явились;третьої особи-1не з'явились;третьої особи-2не з'явились;ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року позивачі-1, 2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (надалі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5) звернулися до господарського суду з позовом до Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (надалі - МП "Мрія"), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, Миргородської міськради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12 про визнання установчого договору Малого підприємства "Мрія" (надалі - МП "Мрія") в редакції від 08.08.2003, який зареєстровиний розпорядженням Миргородського міського голови 26.02.2004, не підписаним та недійсним.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 20.03.2015 у справі № 917/1155/14 змінено відповідача Колективне підприємство "Мале підприємство "Мрія" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАЖЖ".

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.06.2015 у справі № 917/1155/14 (колегія суддів: Ківшик О.В., судді - Сірош Д.М., Тимощенко О.М.), у задовленні позову відмовлено.

При перегляді рішення суду першої інстанції у суді апеляційної інстанції, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 у справі № 917/1155/14 залучено до участі у справі в якості відповідачів - ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 у справі № 917/1155/14 здійснено заміну відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАЖЖ" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Пермус".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 (колегія суддів: Бородіна Л.І. - головуючий, судді - Лакіза В.В., Крестьянінов О.О.), рішення господарського суду Полтавської області від 10.06.2015 у справі № 917/1155/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанції, позивачі-1, 2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 та рішення господарського суду Полтавської області від 10.06.2015 змінити, шляхом часткового задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Установчого договору МП "Мрія" в редакції від 08.08.2003, який зареєстровиний розпорядженням Миргородського міського голови 26.02.2004. В обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на те, що судами порушено норми процесуального та матеріального права, і зокрема, ст. ст. 3-4, 15-16, 90, 100, 113, 215, 217, 268-269, 236, 626 Цивільного кодексу України, ст. 80 Господарського кодексу України, ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК), оскільки надано невірну правову оцінку організаціно-правовій формі колективного підприємства, тому неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють діяльність господарського товариства, а також щодо початку перебігу строку позовної давності, який позивачами не пропущений, враховуючи те, що про порушення своїх прав та законних інтересів останнім стало відомо лише навесні 2014 року, після залучення їх до участі у справі про оскарження установчого договору іншими учасниками (засновниками); крім того позовна давність не поширюється на захист порушених немайнових прав, і зокрема, право підпису, який не було поставлено власноручно позивачами в оскаржуваному Установчому договорі, а тому правильно встановивши обставини справи, суди дійшли невірних висновків щодо відмови у позові з підстав пропуску строку позовної давності, що є підставою для зміни судових актів в оскаржуваній частині.

Відповідачі не скористалися правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу позивачів до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Учасники процесу, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, проте відповідачі та треті особи своїм правом взяти участь в судовому засіданні не скористалися.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представника позивачів та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 05.09.1996 фізичними особами (49 осіб) підписаний Установчий договір про спільну діяльність щодо створення Малого підприємства "Мрія" шляхом об'єднання своїх сертифікатів (по 500 кожний) з метою здійснення виробничо-господарської, підприємницької, комерційної та іншої діяльності, за змістом якого серед інших осіб засновниками цього підприємства стали і позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5

01.09.2000 відбулись загальні збори засновників Малого підприємства "Мрія", оформлені протоколом № 1, на яких прийняті рішення про: створення Приватного малого підприємства "Мрія"; затверджено розмір Статутного фонду МП "Мрія" в розмірі 40049,99 грн.; призначено директора МП "Мрія" - ОСОБА_8

22.09.2000 Виконавчим комітетом Миргородської міської ради зареєстровано Статут Малого підприємства "Мрія", який затверджений загальними зборами засновників від 01.09.2000, відповідно до пункту 1.1. якого засновниками Малого підприємства "Мрія" є громадяни України, що підписали Установчий договір про заснування підприємства в кількості 49 осіб. МП "Мрія" є правонаступником Організації орендарів перукарень "Мрія".

08.08.2003 проведені загальні збори учасників МП "Мрія", які оформлені протоколом № 4, за участю 28 присутніх на зборах учасників підприємства, за результатами яких виведено зі складу засновників 16 осіб з передачею їх частки у розмірі 8000 грн. (20 %) ОСОБА_8; виведено зі складу засновників 21 особу за неприйняття останніми участі у діяльності підприємства - сума їх внеску становить 12000 грн. (30 %), яку вирішено повернути цим засновникам до кінця звітного періоду; затверджено Статут та Установчий договір у новій редакції та доручено ОСОБА_8 зареєструвати їх у виконавчому органі влади.

26.02.2004 розпорядженням міського голови Миргородської міської ради зареєстровано Установчий договір Малого підприємства "Мрія" (у новій редакції зі змінами та доповненнями), який затверджено зборами засновників протокол № 4 від 08.08.2003. Засновниками у новій редакції Установчого договору є громадяни України: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8, підписи яких посвідчено приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу.

Відповідно до пункту 12 Установчого договору Статутний фонд підприємства створюється у розмірі 40049,99 грн., і зокрема, частка ОСОБА_4 становить 1,25 %, яку внесено до статутного фонду майновим приватизаційним сертифікатом вартістю 500 грн.; частка ОСОБА_5 становить 1,25 %, яку внесено до статутного фонду майновим приватизаційним сертифікатом вартістю 500 грн.

Крім цього, 26.02.2004 розпорядженням міського голови Миргородської міської ради зареєстровано Статут Малого підприємства "Мрія" (у новій редакції), який затверджений загальними зборами засновників протокол № 4 від 08.08.2003, підписаний засновниками: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу. В пункті 1.1. цього Статуту встановлено, що засновниками Малого підприємства "Мрія" є громадяни України, які підписали Установчий договір про заснування підприємства. МП "Мрія" є правонаступником ООП "Мрія".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.04.2014 Мале підприємство "Мрія" за організаційно-правовою формою є колективним підприємством.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.10.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пермус" є правонаступником ТОВ "ПАЖЖ", яке було правонаступником Малого підприємства "Мрія".

Позивачі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звертаючись до господарського суду з позовом про визнання Установчого договору Малого підприємства "Мрія" у редакції від 08.08.2003, який зареєстрований розпорядженням Миргородського міського голови 26.02.2004, не підписаним позивачами та недійсним, свої вимоги обгрунтовують тим, що вони 08.08.2003 у загальних зборах учасників участі не приймали і про підписання Установчого договору від їх імені їм стало відомо лише у травні 2014 року від представника, який ознайомився з реєстраційною справою Малого підприємства "Мрія" у господарській справі № 917/471/14, що в силу приписів ст. ст. 638, 203, 236, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним спірного Установчого договору.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за Висновком № 209 судово-почеркознавчої експертизи (проведеної по матеріалах господарської справи № 917/1155/14) від 05.05.2015, підпис від імені ОСОБА_4, що міститься навпроти її прізвища в Установчому договорі Малого підприємства "Мрія" в редакції від 08.08.2003, виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою; у пидписі від імені ОСОБА_5 наявні ознаки, які можуть свідчити про виконання підпису зміненими рухами або під впливом на виконавця в момент виконання підпису "збиваючих" факторів; з урахуванням цих обставин, суд дійшов висновку, що спріний Установчий договір в редакції від 08.08.2003 не підписаний усіма особами, які його укладали, що свідчить про порушення законодавства чинного на момент його укладення. Разом з тим, судом враховано заяву відповідача про пропуск позивачами строку позовної давності та застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки з 01.01.2004 набув чинності Цивільний кодекс України, в пункті 6 "Прикінцевих та перехідних положень" якого встановлено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, з урахуванням положень ст. ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку щодо пропуску позивачем строку позовної давності в частині позовних вимог про визнання недійсним Установчого договору, що в силу приписів частини 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. В частині позовних вимог про визнання Установчого договору не підписаним, судом вказано на те, що зазначена позовна вимога фактично є вимогою про встановлення факту, що суперечить способам захисту, передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, оскільки позовна вимога повинна бути спрямована на реальний захист порушених прав та охоронюваних законом інтересів і спосіб захисту порушених прав повинен забезпечувати їх реальний захист. Проте, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечить їх реального захисту, з огляду на те, що установчий договір Малого підприємства "Мрія" в редакції від 08.08.2003 припинив свою дію після досягнення мети - створення і державної реєстрації товариства, тому в цій частині позовних вимог відмовлено у задоволенні з підстав невідповідності обраного способу захисту вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду наступного.

В силу приписів ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.

В частині 1 ст. 63 Господарського кодексу України визначено, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, і зокрема, підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності).

Відповідно до частини 3 ст. 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (ч. 4 ст. 63 ГК України).

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами (ч.ч. 5 та 6 ст. 63 ГК України).

В силу приписів частини 1 та 2 ст. 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.

В частині 1 та 2 ст. 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Відповідно до частини 1 ст. 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави дійти висновку, що колективне підприємство засноване на приватній власності двох або більше осіб, статутний капітал якого поділений на частки між засновниками є господарським підприємством (товариством), а отже його засновники наділені корпоративними правами, які включають в себе правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, а також інші правомочності, передбачені законом та статутом. Підтвердженням даного висновку є також абзац 5 частини 3.1. рішення Конституційного Суду України від 05.02.2013 №1-рп/2013, відповідно до якого "…статутний (складений) капітал є однією з юридичних ознак господарського товариства.".

Отже, вищенаведеним спростовується посилання касаційної скарги, що колективне підприємство не відноситься до господарського товариства, з огляду чого судами правомірно застосовано при вирішенні даного спору норми матеріального права, що регулюють діяльність господарських товариств.

Положеннями ст. ст. 71, 75 Цивільного кодексу УРСР загальний строк позовної давності було встановлено в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові (ст. 80 ЦК УРСР).

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, до діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

До позовних вимог позивачів про визнання недійсним укладеного сторонами Установчого договору Малого підприємства "Мрія" у редакції від 08.08.2003, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом частини 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 ст. 100 Цивільного кодексу України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може передаватися іншій особі. Види особистих немайнових прав визначені статтею 270 цього Кодексу.

Стаття 269 Цивільного кодексу України передбачає, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав, вона володіє ними довічно.

Водночас, у частині 1 ст. 100 Цивільного кодексу України йдеться про загальне право фізичної особи брати участь у товариствах. Наслідком реалізації свого права участі фізичної особи у товаристві є набуття відповідних корпоративних прав. Частиною 1 ст. 167 Господарського кодексу України передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні товариством, отримання певної частки прибутку (дивідендів).

Таким чином, право, про захист якого позивачами пред'явлено позовну вимогу, не є немайновим в розумінні ст. 269 Цивільного кодексу України та ст. 167 Господарського кодексу України.

З огляду вищенаведеного, висновок судів попередніх інстанцій про те, що на вимогу про визнання недійсним Установчого договору поширюється позовна давність, ґрунтується на нормах закону.

Як вірно встановлено судами, 09.10.2003 позивачами підписаний Статут Малого підприємства "Мрія" (у новій редакції, який затверджений зборами засновників від 08.08.2003), підписи яких засвідчені приватним нотаріусом Мирогородського міського нотаріального округу Панченко Л.В., що свідчить про обізнаність позивачів про оскаржуваний Установичий договір в редакції від 08.08.2003, і звернення до суду з даним позовом після спливу маже 12 років, є правовою підствою для застосування наслідків спливу строків позовної давності за заявою відповідача зробленою до винесення рішення у справі, тому судом правомірно відмовлено у задоволенні позову.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивачів.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 та рішення господарського суду Полтавської області від 10.06.2015 у справі № 917/1155/14 залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

С.Р. Шевчук