ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2016 року Справа № 917/735/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Дроботової Т.Б., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016у справі Господарського суду№ 917/735/16 Полтавської областіза позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хорольська"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир"простягнення 1 329 641,53 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:Тереза Ю.О., дов. від 24.12.2015 № 24/12/2015;відповідача:Талащенко В.Є., дов. від 01.07.2016;

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хорольська" (далі - Товариство "Агрофірма "Хорольська") звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою, у якій, з урахуванням уточнень позовних вимог (т. 15, а.с. 39- 40), просило стягнути на його користь з товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (далі - Товариство "Гадячсир") 2 005 872,88 грн. заборгованості, яка складається з: основної заборгованості за договором постачання молока коров'ячого незбираного № 84/03-12/14 від 20.12.2014 у розмірі 1 625 420,15 грн., процентів за користування грошовими коштами у розмірі 155 703,68 грн., 3 % річних у розмірі 12 533,73 грн., пені у розмірі 166 942,84 грн. та інфляційних втрат у розмірі 45 252,48 грн.

Позовні вимоги Товариство "Агрофірма "Хорольська", посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України), обґрунтовувало тим, що на виконання укладеного з Товариством "Гадячсир" договору постачання молока коров'ячого незбираного № 84/03-12/14 від 20.12.2014, відповідно до десяти видаткових накладних, здійснило поставку обумовленої договором продукції на загальну суму 32 374 784,47 грн., проте останнє свої грошові зобов'язання перед ним за вказаним договором виконало лише частково в сумі 30 563 412,32 грн., у зв'язку із чим виникла заборгованість в сумі 1 811 372,15 грн.

Також Товариство "Агрофірма "Хорольська" зазначало про те, що в зв'язку з виникненням вказаної суми заборгованості, 22.10.2015 між ним та Товариством "Гадячсир" було укладено угоду про розірвання договору про постачання молока коров'ячого незбираного № 84/03-12/14 від 20.12.2014, якою останнє визнало суму основного боргу за договором, а також свій обов'язок зі сплати процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 341 780,63 грн. та зобов'язалось здійснити їх погашення згідно графіку платежів, визначених даною угодою.

В зв'язку з порушенням Товариством "Гадячсир" своїх зобов'язань за угодою про розірвання договору про постачання молока коров'ячого незбираного № 84/03-12/14 від 20.12.2014, Товариство "Агрофірма "Хорольська" просило суд задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.07.2016 (суддя Ціленко В.А.) позовні вимоги Товариства "Агрофірма "Хорольська" задоволено. Стягнуто з Товариства "Гадячсир" на користь Товариства "Агрофірма "Хорольська" 1 625 420,15 грн. основної заборгованості, 155 703,68 грн. процентів за користування грошовими коштами, 12 533,73 грн. 3 % річних, 45 252,48 грн. інфляційних втрат, 166 942,84 грн. пені та 30 088,10 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (колегія суддів: Шевель О.В., Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О.) рішення Господарського суду Полтавської області від 19.07.2016 залишено без змін.

Рішення мотивовані обґрунтованістю вимог Товариства "Агрофірма "Хорольська", викладених у позовній заяві та уточненнях до неї.

Товариство "Гадячсир" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 і рішення Господарського суду Полтавської області від 19.07.2016 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство "Гадячсир" обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст.ст. 11, 509, 536, 546, 548, 549, 604, 625, 692, 1046, 1048 ЦК України та ст.ст. 33 42 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на суму основного боргу разом із сумою процентів за користування чужими грошовими коштами, а не лише на суму основного боргу, як встановлено вимогами ст.ст. 549, 625 ЦК України.

Товариство "Агрофірма "Хорольська" скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Товариства "Гадячсир", у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство "Агрофірма "Хорольська" обґрунтовує тим, що оскаржувану постанову прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до вимог діючого законодавства України.

16.11.2016 до Вищого господарського суду України від Товариства "Гадячсир" надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з підстав неможливості уповноваженого представника скаржника з'явитись до суду касаційної інстанції для розгляду його касаційної скарги.

16.11.2016 колегією суддів Вищого господарського суду України задоволено вказане клопотання Товариства "Гадячсир" та, на підставі частини третьої ст. 77 ГПК України, оголошено перерву в судовому засіданні до 16.11.2016 до 10 год.00 хв.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства "Гадячсир" не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Товариством "Агрофірма "Хорольська" (постачальник) та Товариством "Гадячсир" (покупець) 20.12.2014 було укладено договір постачання молока коров'ячого незбираного № 84/03-12/14, за яким постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця молоко коров'яче незбиране (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору (далі - Договір);

- на виконання умов Договору позивачем протягом січня-жовтня 2015 року було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 32 372 784,47 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними;

- пунктами 6.4, 6.5 Договору відповідач зобов'язався здійснювати оплату за фактичний обсяг переданого товару на підставі товарно-транспортної накладної в платіжні дні - вівторок та четвер кожного тижня з повним погашенням таким чином: покупець сплачує на рахунок постачальника у вівторок сумарну вартість товару, поставленого протягом 5 днів (з четверга по понеділок включно) та у четвер сумарну вартість товару, поставленого протягом 2 днів (з вівторка по середу включно);

- додатковою угодою № 1 від 12.02.2015 до Договору сторони змінили порядок розрахунків за отриманий товар, а саме: розрахунок з постачальником покупець проводить протягом 5 банківських днів з дати поставки кожної партії товару;

- відповідач свої зобов'язання за Договором виконав частково, сплативши позивачу у січні-жовтні 2015 року вартість отриманого товару в сумі 30 563 412,32 грн., в зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 1 811 372,15 грн.;

- 22.10.2015 між сторонами у справі було укладено угоду про розірвання договору № 84/03-12/14 від 20.12.2014 та порядок виконання зобов'язань (далі - Угода), якою сторони домовилися про припинення поставки товару та погодили графік погашення відповідачем основного боргу в сумі 1 811 372,15 грн., а також щомісячну сплату процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24,4 % річних від простроченої суми боргу, що становить 341 780,63 грн.;

- пунктом 10 Угоди передбачено, що у випадку порушення покупцем своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості по сплаті суми основного боргу та сплаті нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі та строки визначені у цій угоді, постачальник має право звернутися до суду з вимогою погашення існуючої заборгованості, а також щодо стягнення нарахованих штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних;

- за період з жовтня 2015 року по травень 2016 року відповідач частково виконав взяті на себе зобов'язання, сплативши позивачу 372 028,95 грн. боргу з процентами за користування чужими грошовими коштами, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Відповідно до частини першої та другої ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень частин першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Встановивши, що відповідачем не здійснено оплату отриманого ним товару в сумі 1 625 420,15 грн., суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про її стягнення з відповідача за рішенням суду.

Крім основної суми боргу позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами, 3 % річних, інфляційні втрати та пеню.

Положеннями ст. 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Приписами частини другої ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Судами встановлено, що пунктом 5 Угоди від 22.10.15 передбачено сплату покупцем постачальнику за користування чужими грошовими коштами 24,4 % річних від простроченої суми, що узгоджується з приписами ст. 536 ЦК України, тому висновки судів про стягнення з відповідача 155 703,68 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є законними та обґрунтованими.

Водночас обґрунтованими є висновки судів про стягнення з відповідача 12 533,73 грн. 3 % річних та 45 252,48 грн. інфляційних втрат, на підставі частини другої ст. 625 ЦК України, за порушення ним грошового зобов'язання.

Пунктом 8 Угоди сторони погодили, що у разі прострочення покупцем строку виконання своїх грошових зобов'язань, передбачених цією Угодою, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу.

Статтею 611 ЦК України та статтею 230 ГК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша ст. 549 ЦК України).

Порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині вчасної оплати отриманого товару, стало обґрунтованою підставою для задоволення судами попередніх інстанцій вимог про стягнення з останнього 166 942,84 грн. пені.

Доводи касаційної скарги про те, що задовольнивши вимоги позивача про стягнення з відповідача 155 703,68 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, судами було порушено вимоги ст. 1048 ЦК України та пункту шостого статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки надання грошових коштів у позику є фінансовою послугою, яку позивач не вправі надавати, не заслуговують на увагу суду з огляду на те, що проценти за користування чужими грошовими коштами позивачем нараховані, а судами задоволені до стягнення, на підставі ст. 536 ЦК України, якою встановлено сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, що відповідає вказаній нормі права та пункту 5 укладеної між сторонами Угоди від 22.10.15.

Твердження скаржника про те, що позивачем до суми боргу включено суму процентів за користування чужими грошовими коштами та на неї здійснено нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені, не знайшли свого підтвердження при перевірці колегією суддів Вищого господарського суду України правильності їх арифметичного розрахунку, тому відхиляються судом, як необґрунтовані.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 і рішення Господарського суду Полтавської області від 19.07.2016 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства "Гадячсир" зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків господарських судів першої та другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 917/735/16 Господарського суду Полтавської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Т.Б. Дроботова

Суддя Г.М. Мачульський