ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року Справа № 922/796/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін: від позивачаГільбурда Р.Ю.,від відповідачаСердюкової І.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна"на рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2015 рокуу справі№ 922/796/15 Господарського суду Харківської областіза первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна"доПриватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського"простягнення 42059052,15 грн та за зустрічними позовами Приватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна"пророзірвання та визнання недійсним договору № 5/14 від 02.01.2014 року,ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (надалі - ТОВ "Інтерпайп Україна", позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом, у якому (з у рахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.03.2015 року) просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" (надалі - ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", відповідач за первісним позовом) суму основного боргу в розмірі 21897522,78 грн, а також курсової різниці в сумі 20161529,37 грн, посилаючись на порушення ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" умов договору № 5/14 від 02.01.2014 року щодо оплати поставленої продукції.

У квітні 2015 року ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Інтерпайп Україна", в якому просило визнати недійсним договір № 5/14 від 02.01.2014 року та всі додатки до нього, посилаючись на те, що цей договір від імені товариства підписав генеральний директор, який не мав повноважень на укладення цього договору без доручення наглядової ради, про що ТОВ "Інтерпайп Україна" повинно було бути відомо, оскільки про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

ТОВ "Інтерпайп Україна" проти позову заперечувало, зазначаючи, що директор ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" мав повноваження на підписання договору, і посилання позивача за зустрічним позовом на те, що відповідач за зустрічним позовом знав про ці обмеження, оскільки на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вказано про обмеження прав директора на підписання договору, є безпідставними, так як характер таких обмежень на сайті не вказано, а статут товариства не є загальнодоступним документом, з яким можна було безперешкодно ознайомитися.

У поясненнях (запереченнях) від 10.04.2015 року ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" доповнило підстави для визнання спірного договору недійсним, зазначивши, що цей договір є значним правочином, оскільки ринкова вартість майна, що є його предметом, становить більше 10 відсотків вартості активів товариства, а тому укладений директором за відсутності необхідного обсягу дієздатності, оскільки відповідно до ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про його вчинення (укладення) не приймалось ні наглядовою радою, ні загальними зборами за поданням наглядової ради, і в подальшому ними не схвалювався.

Крім того, ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" звернулось до суду з іншим зустрічним позовом до ТОВ "Інтерпайп Україна", в якому просило визнати розірваним цей договір та всі додатки до нього з 01.07.2014 року, посилаючись на те, що виконання зобов'язання виявилось неможливим внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажору) - проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької області, що засвідчено сертифікатом Луганської регіональної Торгово-промислової палати № 25.11-799/17 від 30.09.2014 року.

ТОВ "Інтерпайп Україна" проти цього зустрічного позову також заперечувало, посилаючись на те, що наявність надзвичайної та невідворотної за даних умов події (непереборної сили) може бути підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, але не є підставою для звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від виконання зобов'язання.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.04.2015 року (суддя Інте Т.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді: Черноти Л.Ф. (доповідач), Радіонової О.О., Татенко В.М.), зустрічний позов про визнання недійсним договору задоволено; визнано недійсним договір поставки № 5/14 від 02.01.2014 року, який укладений між ТОВ "Інетрпайп Україна" та ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", та всі додатки (додаткові угоди, специфікації) до нього з моменту його укладення; в задоволенні зустрічного позову про визнання договору поставки № 5/14 від 02.01.2014 року, який укладений між ТОВ "Інетрпайп Україна" та ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", та всіх додатків (додаткові угоди, специфікації) до нього розірваним з 01.07.2014 року відмовлено; первісний позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" на користь ТОВ "Інетрпайп Україна" основний борг у сумі 18497522,78 грн та 38048,19 грн судового збору; припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача за первісним позовом основного боргу в сумі 3400000,00 грн; відмовлено в задоволенні первісних позовних вимог в частині стягнення 20161529,37 грн курсової різниці.

У касаційній скарзі ТОВ "Інетрпайп Україна", посилаючись на порушення судами норм ст.ст. 204, 215, 241 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким стягнути з ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" на користь ТОВ "Інетрпайп Україна" основний борг в сумі 38659052,15 грн, відмовити в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору поставки № 5/14 від 02.01.2014 року, який укладений між ТОВ "Інетрпайп Україна" та ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", та всіх додатків (додаткові угоди, специфікації) до нього з моменту його укладення.

У судовому засіданні 11.11.2015 року відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) оголошувалась перерва до 18.11.2015 року.

ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

18.11.2015 року ТОВ "Інетрпайп Україна" подало додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких зазначає про необхідність врахування висновків Верховного Суду України, що викладені у його постановах у справі № 5013/492/12/з-59гс14 від 19.08.2014 року та № 5011-31/17917-2012/3-38гс14 від 19.08.2014 року, щодо застосування норм ст. 241 ЦК України та ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно з ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 02.01.2014 року між сторонами був укладений договір № 5/14, за яким ТОВ "Інетрпайп Україна" (продавець) зобов'язувалося передати у власність ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" (покупець) за період з січня 2014 року по грудень 2014 року заготовки у кількості 42000 тон за ціною, яка встановлюється у гривнях та зазначається в специфікаціях, що оформлені додатком, виходячи з офіційного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату підписання додатку (п.п. 1.1, 2.2, пп. 2.3.1 п. 2.3 договору), а покупець - прийняти та оплатити цей товар протягом 45 календарних днів з дати відвантаження товару (п. 4.1 договору), при цьому, сума, що має бути сплачена, розраховується таким чином: у разі, якщо на дату оплати зміна офіційного курсу грн/долар США, встановленого НБУ, від середнього міжбанківського валютного ринку буде становити 3 та більше відсотки, для розрахунку суми, яка має бути сплачена за відповідним додатком, буде застосовуватись більше високий курс долара щодо української національної валюти (п. 4.2 договору), і у разі надання продавцем покупцю відстрочки платежу за договором та збільшення або зменшення курсу долара США до гривні на дату платежу більш ніж на 3% порівняно з курсом, що діяв на дату підписання специфікації, то розмір такого платежу підлягає пропорційній зміні за такою формулою: С=Рх(Кндл/Кмп)-Р, де С - сума корегування в українській гривні, що підлягає сплаті покупцем, Р - сума платежу в українській гривні відповідно до специфікації, Кндл - курс долару США до гривні на день здійснення платежу, Кмп - курс долару США до гривні на дату специфікації (п. 1.5 додаткової угоди додаткової угоди № 1 від 01.04.2014 року).

До договору сторони підписали також специфікації на поставку товару за період березень - липень 2014 року у кількості 9000,00 тон на загальну суму 63072488,40 грн, а саме: специфікацію № 1 від 14.03.2014 року на суму 8541000,0 грн; специфікацію № 2 від 24.04.2014 року на суму 14175540,00 грн; специфікацію № 3 від 12.05.2014 року на суму 13109937,00 грн; специфікацію № 4 від 10.06.2014 року на суму 17404992,00 грн; специфікацію № 5 від 16.06.2014 року на суму 1120768,20 грн; специфікацію № 6 від 19.06.2014 року на суму 8720251,20 грн.

За період з 17.05.2014 року по 09.07.2014 року позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом було відвантажено товар на загальну суму 23424349,04 грн, що підтверджується накладними, які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, залізничними накладними та відомостями вагонів, що містяться в матеріалах справи. Відповідач за первісним позовом свої зобов'язання з оплати поставленого товару виконав частково, здійснивши оплату в сумі 4926826,26 грн (1526826,26 грн - до звернення з позов до суду, 3400000,00 грн - після звернення з позов до суду), що підтверджується відповідними банківськими виписками та відповідними платіжними дорученням.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ "Інтерпайп Україна" про стягнення 20161529,37 грн курсової різниці, що розрахована відповідно до додаткової угоди № 1 від 01.04.2014 року та задовольняючи зустрічний позов ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" про визнання недійсними договору поставки з моменту його укладення та всіх додатків (додаткові угоди, специфікації) до нього, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, виходив із того, що спірний договір відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" є значним правочином, оскільки його предметом є майно (заготовки у кількості 42000 тон), ринкова вартість якого становить не менше 189 840 000,00 грн без ПДВ, що перевищує 25 відсотків вартості активів за даними фінансової звітності ПрАТ " Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" за 2013 рік (510 140 000,00 грн), тому цей договір згідно з ч. 2 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" мав укладатися за поданням наглядової ради про вчинення значного правочину на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства, до виключної компетенції яких належить прийняття рішення про вчинення такого правочину відповідно до п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства". Оскільки наглядова рада про вчинення значного правочину на розгляд загальних зборів ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" не вносила, загальні збори акціонерного товариства такого рішення не приймали, суд дійшов висновку, що спірний договір відповідно до ст. 215 ЦК України, ст. 207 ГК України слід визнати недійсним, оскільки директор Мирошніков А.Г., підписуючи цей договір та додатки до нього, вчинив від імені юридичної особи - ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" правочин, який знаходиться за межами його повноважень, про що контрагент ТОВ "Інтерпайп Україна" за всіма обставинами не міг не знати, оскільки такі обмеження на здійснення дієздатності юридичної особи, зважаючи на особливості порядку вчинення значного правочину, що встановлені безпосередньо у Законі України "Про акціонерні товариства".

Посилання ТОВ "Інтерпайп Україна" на те, що договір не може бути визнаний недійсним, так як згідно із ст. 241 ЦК України він вважається схваленим шляхом прийняття ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" товару на його виконання та здійснення платежів в рахунок оплати цього товару, суд відхилив, пославшись на відсутність рішення загальних зборів про схвалення значного правочину та застосувавши роз'яснення, які містяться в абз. 3 пп 3.5 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", про те, що відповідно до п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (ст. 241 ЦК України).

Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, зауважив, що часткова оплата покупцем поставленої продавцем продукції не підтверджує подальше схвалення спірного договору та всіх його умов, зокрема, і щодо сплати курсової різниці, загальними зборами ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", оскільки позивачем за зустрічним позовом була оплачена лише вартість поставленої продукції, відповідно до ст. 692 ЦК України, без врахування курсової різниці. Тому суд дійшов висновку, що умови спірного договору, зокрема, щодо сплати курсової різниці не були схвалені позивачем за зустрічним позовом.

ТОВ "Інтерпайп Україна" у касаційній скарзі не оспорює встановлені судами обставини щодо того, що спірний договір від імені ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" підписаний генеральним директором Мирошніковим О.Г., а не головою наглядової ради Сидорчуком А.В., як це зазначено у договорі, а також висновки судів про те, що згідно з ч. 2 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про вчинення спірного договору повинно було прийматися загальними зборами акціонерного товариства, оскільки ринкова вартість майна, що є його предметом договору, становить більше 25 відсотків вартості активів товариства, і тому цей договір відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 2 цього Закону є значним правочином.

Його заперечення, викладені у касаційній скарзі, зводяться до того, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували тієї обставини, що під час вчинення правочину директор діяв у межах своєї компетенції, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, у п. 7.21.3 статуту ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" зазначено, що до компетенції генерального директора належить прийняття рішень про укладення правочинів (договорів, угод), а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців містяться відомості про обмеження повноважень директора згідно із статутом, проте не вказано характер цих обмежень, тому ТОВ "Інтерпайп Україна" за всіма обставинами не міг не знати про будь-які обмеження повноважень директора.

Такі доводи касаційної скарги Вищий господарський суд України вважає безпідставними, оскільки зазначені обмеження встановлені безпосередньо Законом України "Про акціонерні товариства", вимоги якого застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства (ч. 4 ст. 70), тому ТОВ "Інтерпайп Україна" за всіма обставинами не могло не знати про такі обмеження. Твердження заявника касаційної скарги про те, що генеральний директор мав право одноособово вчиняти такий правочин, суперечать положенням п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства", яка визначає, що такі повноваження належать до виключної компетенції загальних зборів.

Доводи ТОВ "Інтерпайп Україна" про безпідставне незастосування судами положень ч. 1 ст. 241 ЦК України Вищий господарський суд України також відхиляє з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 159 ЦК України питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

До виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства (п. 22 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства").

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналіз норми ст. 241 ЦК України у взаємозв'язку з нормами ст.ст. 92, 203, 159 цього Кодексу та ст. 207 ГК України дає підстави для висновку про те, що цивільна дієздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні, але при цьому діють відповідно до установчих документів та закону, зокрема, Закону України "Про акціонерні товариства", і положення ст. 241 ЦК України застосовується в усіх випадках, коли є підтвердження вчинення дії на виконання правочину особою, в інтересах якої його укладено, але за умови, що представник (особа, яка виступає від її імені юридичної особи) мала повноваження на вчинення правочину, але вчинила його з перевищенням обсягу права на здійснення правочину, який встановлено особою, яку він представляє, діючи при цьому в межах закону. Тобто, це правило не може поширюватись на випадки, коли правочин вчинено особою не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені, зокрема, Законом України "Про акціонерні товариства", що передбачає особливий порядок вчинення такого виду правочину. Тому не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо відсутнє необхідне рішення вищого органу акціонерного товариства, до виключної компетенції якого віднесене вирішення цього питання, і в такому випадку правочин є недійсним, оскільки вчинений з порушенням встановленої законом процедури.

Враховуючи особливості вчинення значного правочину, встановлені у ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", норми якого є спеціальними щодо норм ст.ст. 203, 241 ЦК України, які встановлюють загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а також порядок схвалення будь-якого правочину, вчиненого особою з перевищенням повноважень, Вищий господарський суд України доходить висновку, що для збереження чинності значного правочину, що був укладений з порушенням вимог Закону України "Про акціонерні товариства", і, відповідно для поширення на юридичну особу, від імені якої вчинено правочин, усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з моменту його вчинення відповідно до ст. 241 ЦК України, необхідно в подальшому схвалення цього правочину безпосереднього загальними зборами акціонерного товариства, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією цього органу. Отже, акціонерне товариство набуває цивільних прав та обов'язків за такими правочинами тільки у разі їх схвалення загальними зборами акціонерів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що загальними зборами акціонерного товариства про вчинення значного правочину або про його схвалення не приймалося, часткова оплата покупцем поставленої продавцем продукції не підтверджує подальше схвалення спірного договору та всіх його умов, зокрема, і щодо сплати курсової різниці, загальними зборами ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", оскільки позивачем за зустрічним позовом була оплачена лише вартість поставленої продукції, відповідно до ст. 692 ЦК України, без врахування курсової різниці.

Враховуючи встановлені судами обставини та вищенаведені норми чинного законодавства, Вищий господарський суд України вважає, що висновки суду про недійсність спірного договору з додатками до нього відповідно до ст. 215 ЦК України та відсутність підстав для стягнення курсової різниці, що нарахована відповідно до умов цього договору, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України), і правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України), є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Щодо доводів ТОВ "Інтерпайп Україна" про необхідність про необхідність врахування висновків Верховного Суду України, що викладені у його постановах у справі № 5013/492/12/з-59гс14 від 19.08.2014 року та № 5011-31/17917-2012/3-38гс14 від 19.08.2014 року, щодо застосування норм ст. 241 ЦК України та ч. 3 ст. 207 ГК України, Вищий господарський суд України також відхиляє, оскільки за змістом ч. 1 ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні цієї норми права лише у подібних правовідносинах (подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин). При цьому, суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У судових рішеннях Верховного Суду України, на які посилається заявник, обставини справи суттєво відмінні від обставин справи, що розглядається, і, крім того, Верховним Судом України у тих справах взагалі не розглядалось питання застосування ст. 241 ЦК України в системному зв'язку з положеннями ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства". Отже, судові рішення у справах № 5013/492/12/з-59гс14 та № 5011-31/17917-2012/3-38гс14 прийнято за інших юридично значимих обставин. Відтак, підстав для висновку про аналогічне застосування Верховним Судом України норм матеріального права (ст. 241 ЦК України та ч. 3 ст. 207 ГК України) у подібних правовідносинах і обов'язковість цього висновку при розгляді цієї справи немає.

Доводи касаційної скарги про порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права не знайшли свого підтвердження, тому ухвалені у справі судові рішення залишаються без змін, а касаційна скарга - без задоволення. При цьому, оскільки у касаційній скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом при прийнятті рішення в частині первісного позову про стягнення з ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" основного боргу у сумі 18497522,78 грн та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання договору поставки розірваним, і фактично рішення суду в цій частині не оскаржується сторонами, Вищий господарський суд України не здійснює перевірку законності і обґрунтованості рішення господарського суду в цій частині.

Судові витрати покладаються на ТОВ "Інтерпайп Україна".

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.06.2015 року № 922/796/15 - без змін.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.