ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2016 року Справа № 17/019-12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Яценко О.В.суддівХодаківської І.П., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церквана ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 рокуу справі№ 17/019-12 господарського суду Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельної фірми "Монолітбуд"доДержавного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" простягнення 175 214, 49 грн.

в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Колошина О.В. дов. № 4 від 17.02.2016- відповідача:не з'явився- скаржника:Ковальчук Д.В. дов. 16.05.2016

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельна фірма „Монолітбуд" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" (далі -відповідач) про стягнення 175 214,49 грн.

В ході вирішення спору сторони виявили намір мирно врегулювати спір, у зв'язку з чим 11.05.2012 року до канцелярії господарського суду Київської області від представників сторін надійшла заява про затвердження мирової угоди разом з мировою угодою від 10.05.2012 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.05.2012 року (суддя Горбасенко П.В.) затверджено мирову угоду у справі № 17/019-12, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельною фірмою „Монолітбуд" та Державним підприємством Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт". Припинено провадження у справі №17/019-12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельної фірми „Монолітбуд" до Державного підприємства Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" про стягнення 175 214,49 грн.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду, в травні 2016 року, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2012 року у справі №17/019-12 та ухвалити нову, якою повернути будівлю ПТОР (пункт технічного обслуговування і ремонту) загальною площею 1041 кв. м. балансоутримувачу ДП МОУ "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 01.06.2016 року задоволено клопотання Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква про поновлення строку для подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2012 року у справі №17/019-12; відновлено Квартирно-експлуатаційному відділу м. Біла Церква строк для подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2012 року у справі №17/019-12; прийнято апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.05.2012 року у справі № 17/019-12 до провадження для з'ясування наявності правового зв'язку між скаржником та сторонами у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 року (судді: І.А. Іоннікова, О.В. Тищенко, К.В. Тарасенко) апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2012 року у справі №17/019-12 припинено. Матеріали справи №17/019-12 повернуті до господарського суду Київської області.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, аргументуючи свої вимоги порушенням норм права, зокрема, ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 3,6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст. 10 Закону України "Про оборону України".

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельною фірмою „Монолітбуд" просить залишити оскаржену ухвалу без змін як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.

Ухвалою від 26.07.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Ходаківської І.П., Корсака В.А. касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 04.08.2016 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ухвалою від 04.08.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у вищезазначеному складі за відповідними клопотаннями сторін продовжено розгляд касаційної скарги відповідно до ст. 69 ГПК України на 15 днів та відкладено розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України на 18.08.2016р., про що сторони повідомлені належним чином.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржену ухвалу апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельна фірма „Монолітбуд" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" про стягнення 175 214,49 грн. заборгованості за договором підряду № 21/03-10 від 21.03.2010 року.

На підставі спільної заяви сторін про затвердження мирової угоди ухвалою господарського суду Київської області від 11.05.2012 року затверджено мирову угоду у справі № 17/019-12, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельною фірмою „Монолітбуд" та Державним підприємством Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт". В резолютивній частині ухвали викладено умови названої мирової угоди. Припинено провадження у справі №17/019-12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельної фірми „Монолітбуд" до Державного підприємства Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" про стягнення 175214,49 грн.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква, яка не є стороною у справі зазначив, що затвердженою мировою угодою незаконно відчужено з державної власності нерухоме майно, яке перебувало на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" та обліковується в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Біла Церква в госпрозрахунковому фонді. Всі фонди, які перебувають в управлінні державного підприємства Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" наділені йому Міністерством оборони України та перебувають в державній власності, а тому будівля ПТРО не могла бути вилучена з фонду державної власності у приватну власність лише за згодою державного підприємства.

Відмовляючи в задоволені апеляційної скарги та припиняючи провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що права скаржника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква оскаржуваною ухвалою не порушені, питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, в даному випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України, право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, мають сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

У п. 5 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі. Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Положенням п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги перш за все мав ретельно дослідити чи стосується оскаржувана ухвала суду першої інстанції у даній справі прав і обов'язків скаржника у спірних правовідносинах та винести рішення з урахуванням порядку та меж розгляду апеляційної скарги.

Судами встановлено, що відповідно до зазначеної мирової угоди сторони домовились про наступне: Державне підприємство Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" в добровільному порядку в рахунок погашення заборгованості передає у власність Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельній фірмі „Монолітбуд" нежитлову будівлю ПТОР (пункт технічного обслуговування і ремонту), загальною площею 1041 кв.м., залишкова балансова вартість будівлі становить 102139,75 грн., що знаходяться за адресою: вул. Куценка, 5 „б", м. Біла Церква, Київська область, а позивач відмовляється від стягнення з відповідача боргу в сумі 175214,49 грн. Крім того, сторони погодили, що судові витрати у даній справі зі сплати судового збору в сумі 3505 грн. покладаються на позивача.

В матеріалах справи міститься копія довідки Державного підприємства Міністерства оборони України „Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" від 10.04.2012 року №34 (підписана ТВО начальника ДП МОУ „БЦУВБР" Радченко М.М.), відповідно до якої пункт технічного обслуговування, який знаходиться за адресою: м. Біла Церква, Київська область, військове містечко № 2, прийнятий на баланс підприємства 01.02.2004 року, згідно наказу державного секретаря Міністерства оборони України № 34 від 05.07.2003 року з залишковою балансовою вартістю - 153 140,00 грн. Станом на 01.04.2012 року залишкова вартість будівлі визначена у розмірі 102 139,75 грн.

В апеляційній та касаційній скаргах скаржник, крім вищенаведеного, також посилається на встановлений законодавством України правовий режим майна Збройних сил України та на порушення порядку відчуження військового майна, яке знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, тому укладення в судовому порядку вищезазначеної мирової угоди порушує і права заявника, за яким передане майно обліковується.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

З приписів ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вбачається, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1,2 ст. 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Постановою КМУ № 1225 від 04.08.2000р. затверджено Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого, пунктом 3 якого встановлено, що Міноборони як центральний орган управління Збройних Сил закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти.

Відповідно до пунктів 4, 5 названого Положення служби забезпечення органів військового управління і військові частини ведуть облік військового майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках за відповідними службами - продовольчою, речовою, квартирно-експлуатаційною, пально-мастильних матеріалів тощо. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно виключно за його цільовим та функціональним призначенням.

Пунктами 6,7 цього Положення встановлено, що облік військового майна ведеться з метою отримання даних про його наявність, втрату, нестачу, рух, вартість та якісний (технічний) стан, необхідних для організації матеріально-технічного забезпечення військових частин, встановлення належного контролю за умовами зберігання, доцільністю та ефективністю його використання (витрачання), а також з метою підготовки даних для складення облікових документів та державної статистичної звітності. Обліку підлягає все військове майно незалежно від його призначення та джерел надходження. Облік військового майна повинен бути своєчасним, достовірним і точним.

З приписів наведеного законодавства вбачається, що на органи квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм, організації його обліку та ефективного використання.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що наказ Державного секретаря Міноборони від 05.07.2003 №34, яким відповідача наділено будівлею ПТОР (що є предметом мирової угоди у даній справі) був надісланий і начальнику Білоцерківської КЕЧ для внесення відповідних змін в облікові дані. Як стверджував апелянт на даний час будівля знаходиться на обліку КЕЧ (а.с. 89, 112).

Крім того, слід мати на увазі, що об'єкт нерухомості є нерозривно пов'язаним із земельною ділянкою, на якій він розміщується, тобто відчуження об'єкта нерухомості, що має статус військового майна, може потягнути за собою і відчуження такої земельної ділянки, тоді як нормами Закону України "Про використання земель оборони" встановлений правовий режим земель оборони та визначений порядок їх відчуження.

Разом з тим, відповідно до ст. 137 Господарського процесуального кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Як вбачається з вищенаведених правових норм, військове майно, яке є власністю держави, закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління, тому в даному випадку також слід дослідити питання меж оперативного управління спірним майном як відповідача у даній справі, так і скаржника - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква.

Щодо посилань в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 року на те, що апелянту ще у 2012 році було відомо про ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2012 року, то судова колегія касаційної інстанції відзначає, що апеляційна скарга на вказану ухвалу суду першої інстанції була прийнята апеляційним господарським судом до провадження з відновленням пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги, тому таке зауваження, як одна з підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги, критично оцінюється судом касаційної інстанції.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія касаційної інстанції приходить до висновку, що при вирішенні питання прав та обов'язків скаржника при укладенні мирової угоди, яка затверджена ухвалою господарського суду Київської області від 11.05.2012 року, апеляційний господарський суд не вповні дослідив обставини, які мають значення для даних правовідносин. А відтак, оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на розгляд до цього ж суду.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 року у справі Господарського суду Київської області № 17/019-12 скасувати.

Справу направити до Київського апеляційного господарського суду для розгляду.

Головуючий суддяО.В. Яценко І.П. Ходаківська В.А. Корсак