ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2016 року Справа № 922/2961/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
суддів:Полянського А.Г.,- головуючого Коробенко Г.П., Мачульського Г.М.,розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постановувід 24.12.2015 Харківського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Харківської області № 922/2961/15за позовомзаступника прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова до1.обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Домовий" 2. Харківської міської ради провизнання незаконним та скасування рішення, за участю представників сторін:
позивача - Романов Р.О.
відповідача - 1- Личагін М.В. дов. від 01.04.2016 р.,
відповідача - 2- не з"явились,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.11.2015 р. (суддя - Жельне С.Ч., Аюпова Р.М., Кухар Н.М. ) у позові відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 р. (судді - Істоміна О.А., Потапенко В.І., Тарасова І.В.) рішення Господарського Харківської області від 09.11.2015 р. залишено без змін.
Не погоджуючиcь з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 31 сесії ХМР 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" № 14/09 (п.6.1., 6.2) від 25.02.2009 року ОК "ЖБК "Домовий" передано функції замовника на будівництво житлового комплексу по вул. Пожарського, 1-а та надано йому у власність земельну ділянку площею 2,3673 га, в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 17.01.2008 № 34/08, та площею 1,3600 га, в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 09.07.2008 № 984/08, визначивши загальну площу земельної ділянки, що надається - 3,7273 га для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу за кадастровим номером 6310138200:03:014:0043.
У травні 2015 року заступник прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Домовий", в якому просив суд визнати незаконним та скасувати п.п. 6.1, 6.2 додатку 1 до рішення 31 сесії Харківської міської ради 5 скликання № 14/09 від 25.02.2009 року "Про надання юридичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів". Обґрунтовував позов тим, що прокуратурою в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова встановлено порушення вимог ст. 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затв. Постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186. Прокурор зазначав, що оскільки кооператив "ЖБК "Домовий" створено всупереч вимогам вищевказаних правових норм, а саме вимог ст. ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту, він не є житлово-будівельним кооперативом, за організаційно-правовою формою ОК "ЖБК "Домовий" є обслуговуючим кооперативом, що відображено у витязі з ЄДРПОУ п.1.1. Статуту кооперативу, у зв'язку з чим він не мав права на отримання земельної ділянки у власність на підставі статті 41 Земельного кодексу України, якою керувалась Харківська міська рада при прийнятті оспорюваного рішення.
Оспорюване рішення органу місцевого самоврядування приймалось на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 41 Земельного Кодексу України, відповідно до частини першої якої житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Статтею 133 Житлового кодексу УРСР визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру. Згідно зі ст. 135 Житлового кодексу УРСР та абз.1 п.8 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до п.25-1 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР , затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 грудня 1984 р. N 470, та п.4 Порядку ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2011 № 238, громадян вносять в зазначений реєстр після постановки їх на відповідний квартирний облік виконавчим комітетом місцевої ради, на території якої вони проживають.
Оскільки члени кооперативу повинні постійно проживати на території міста Харкова, вони повинні були перебувати на квартирному обліку саме у виконавчому комітеті Харківської міської ради.
Згідно з ч. 6 ст. 137 Житлового кодексу УРСР та абз. 2 п. 4 Примірного статуту, рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. Згідно абз. 2 п. 5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.
Пунктом 5 Примірного статуту визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. Згідно абз. 1 п. 45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.
Крім того, абз. 1 п. 74 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, передбачено, що контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.
Суди дійшли висновку, що п.п. 6.1, 6.2 додатку 1 до рішення 31 сесії Харківської міської ради 5 скликання № 14/09 від 25.02.2009 р. "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів" суперечать законодавству, оскільки вказане рішення прийнято в порушення вимог ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту.
Харківською міською радою було заявлено про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення Харківської міської ради) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 цього Кодексу зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Однак, згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України виключено. Цей Закон набрав чинності 15.01.2012 р.
До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми, а до правовідносин, що виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права і обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Оскліьки положеня пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України за своєю суттю спрямоване на захист прав власників та інших осіб від держави, то з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, дія цієї норми не поширюється на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист прав державної чи комунальної власності, порушеного незаконними правовими актами органу місцевого самоврядування.
Отже, на такі позови, в тому числі й на позов у даній справі, поширюються положеня статті 267 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності.
Вказана правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 р. у справі № 6-68гс15; від 30.09.2015 р. у справі № 910/3724/14.
З протоколу пленарного засідання сесії Харківської міської ради від 25.02.2009 р., на якому було прийнято оспорюване рішення був присутній перший заступник прокурора міста Харкова Бударний О.В. (т. 1 а.с. 65).
Отже, обізнаність вказаного прокурора з оскаржуваним рішенням є доведеною з дати ухвалення рішення 25.02.2009 р.
У зв'язку із обізнаністю з 25.02.2009 р. першого заступника прокурора м. Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, згідно із Постановою Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до 121 Конституції України, ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".
У своїй постанові № 3-23гс14 від 27.05.2014 р. Верховний Суд України дійшов висновку, що перебування прокурора м. Харкова під час пленарного засідання міської ради, на якому було прийняте оскаржуване рішення, є початком перебігу строку позовної давності, згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, норми якої також розповсюджуються і на звернення прокурора до суду. Та початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати, коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.
Тому нездійснення прокурором своїх цивільних прав, як уповноваженого державного органу у визначений законом строк, а відтак і звернення до суду після спливу строків позовної давності, є підставою для їх застосування згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки прокурор в даному випадку, як уповноважений державою на її захист орган, має рівні з іншими цивільні права.
Отже, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 25.02.2009 р., починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю першого заступника прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні, та у відповідності до ст. 257 ЦК України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 25.02.2012 р.
Оскільки позов подано прокурором Орджонікідзевського району міста Харкова до господарського суду Харківської області лише 14.05.2015 р., тобто після спливу 25.02.2012 р. загальної позовної давності тривалістю у три роки, судом правомірно було відмовлено у позові саме з цих підстав.
В свою чергу апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.
В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
Рішенняя Господарського суду Харківської області від 09.11.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 у справі № 922/2961/15 залишити без змін.
Головуючий суддя А.Г. Полянський
Судді Г.П. Коробенко
Г.М. Мачульський