ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 922/1784/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.

розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.02.2016у справі № 922/1784/15 Господарського суду Харківської областіза позовомЧугуївського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Печенізької районної державної адміністрації Харківської областідо Приватного підприємства "Композит"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства в Харківській областіпророзірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився - - відповідачаПрокопченко С.В.- - третьої особине з'явився - - Генеральної прокуратури України Томчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

В березні 2015 року Чугуївський міжрайонний прокурор Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Печенізької районної державної адміністрації Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Композит", в якій просив суд: 1. Розірвати договір оренди земельної ділянки від 03.11.2005, укладений між Приватним підприємством "Композит" та Печенізькою районною державною адміністрацією Харківської області та зареєстрований у реєстрі № 1377. 2. Зобов'язати Приватне підприємство "Композит" повернути державі в особі Печенізької районної державної адміністрації Харківської області земельну ділянку площею 6,0 га, яка знаходиться на території Мартівської сільської ради Печенізького району Харківської області, кадастровий номер 6324683500:03:006:0018.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.03.2016 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області.

Позовні вимоги мотивовано тим, що орендована відповідачем земельна ділянка використовується з порушенням вимог земельного законодавства.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2015 (головуючий Пономаренко Т.О., судді: Ємельянова О.О., Чистякова І.О.) позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 (Черленяк М.І. - головуючий, судді: Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) вказане судове рішення скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції про відмову у позові - залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Приватне підприємство "Композит" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Клопотання Державної інспекції сільського господарства в Харківській області та Печенізької районної державної адміністрації Харківської області про розгляд справи без участі їх представників судом задоволені.

Державна інспекція сільського господарства в Харківській області та Печенізька районна державна адміністрація Харківської області не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі розпорядження Харківської обласної державної адміністрації № 515 від 13.10.2005 "Про вилучення та надання в оренду із зміною цільового призначення земельної ділянки Приватному підприємству "Композит", між Печенізькою районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та Приватним підприємством "Композит", як орендарем, було укладено договір оренди землі від 03 листопада 2005 року, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для створення зони відпочинку та розміщення будинків відпочинку, яка знаходиться на території Мартівської сільської ради, загальною площею - 6,0 га в тому числі: ліси та інші лісовкриті площі - 6,0 г, строком на 50 років.

Передачу земельної ділянки в оренду засвідчено підписаним та засвідченим печатками сторін актом приймання-передачі земельної ділянки від 02.06.2006.

В пунктах 23, 25, 28, 33, 34 договору оренди сторони погодили, що на орендовану земельну ділянку встановлені обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки в зоні прибережної захисної смуги Печенізького водосховища відповідно до статей 60, 61 Земельного кодексу України. Орендодавець має право вимагати від орендаря дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються. Орендар зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором оренди землі, а також дотримуватися режиму використання земель лісового та водного фонду. Однією з умов припинення дії договору є невиконання вимог діючого законодавства щодо користування земельною ділянкою. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором тощо.

Як на підставу для розірвання договору оренди та повернення спірної земельної ділянки позивачу, прокурор в своєму позові послався на те, що відповідач порушує режим експлуатації прибережної захисної смуги, яка входить до складу орендованої земельної ділянки, оскільки в її межах розташовані його споруди, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки № 933 та довідкою спеціаліста від 28.04.2014. Таким чином, на думку прокурора, відповідачем порушені вимоги статті 61 Земельного кодексу України, якою встановлені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами прокурора про те, що орендована відповідачем земельна ділянка використовується з порушенням дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються. До такого висновку суд дійшов на підставі акта обстеження земельної ділянки № 933 від 28.04.2014. Суд також послався на те, факт зведення споруд (будівель, альтанок, огорожі) на орендованій земельній ділянці відповідачем не заперечувався (т.2., а.с.177).

Постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано зазначене рішення суду, мотивована тим, що з наданих до матеріалів справи прокурором та третьою особою документів неможливо встановити факт будівництва споруд на території прибережної захисної смуги, а залучений до матеріалів справи акт обстеження земельної ділянки № 933, на думку суду, не є належним доказом, оскільки дії Державної інспекції сільського господарства в Харківській області щодо його складання визнані адміністративним судом протиправними. Суд також послався на те, що відповідач заперечував факт будівництва прибережній захисній смузі (т.2., а.с.262).

Колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі прийняті при неповному дослідженні усіх обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

Відповідно до статті 4 ВК України та частини 1 статті 58 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 ЗК України).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 ВК України, статті 60, 62 ЗК України).

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 61 ЗК України заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах.

Таким чином, наведені приписи зазначених норм закону свідчать про те, що прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а в її межах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних).

Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною 2 статті 88 ВК України та має становити для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів, а для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі статтями 1, 20 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги.

Як вбачається з матеріалів справи, орендар був обізнаний про те, що частина орендованої ним земельної ділянки знаходиться в прибережній захисній смузі, а також щодо наявності передбачених діючим законодавством обмежень господарської діяльності в прибережних захисних смугах.

До матеріалів справи залучено витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 19.03.2015, відповідно до якого, Приватне підприємство "Композит" є власником будівель та споруд за адресою: Харківська обл., Печенізький р-н, Мартівська сільрада на підставі свідоцтва про право власності САА № 826248 від 20.03.2007 (т.1., а.с.95, 96).

Зазначений документ в установленому законом порядку судами не досліджений і йому не надано ніякої правової оцінки.

Судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи знаходяться будівлі та споруди відповідача в межах прибережної захисної смуги, тобто в порушення умов договору оренди (пункти 14, 23), вимог діючого земельного та водного законодавства (стаття 61 Земельного кодексу України та стаття 89 Водного кодексу України). Відповідних висновків тексти судових рішень не містять.

В своєму позові прокурор посилається на те, що доступ до води обмежений, а орендована відповідачем земельна ділянка огороджена металевим парканом. Однак суди попередніх інстанцій не з'ясували чи є це перешкодою для реалізації права орендодавця у здійсненні ним контролю за дотриманням режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються, з огляду на вимоги пункту 25 договору оренди.

В своїй постанові суд апеляційної інстанції послався на те, що постановою Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/7446/15 визнано протиправними дії Державної інспекції сільського господарства в Харківській області щодо складання акту обстеження земельної ділянки від 28.04.2014 № 933. Однак судом апеляційної інстанції не враховано, що адміністративним судом не розглядалось питання наявності або відсутності порушень земельного законодавства, які пов'язані з будівництва в прибережній захисній смузі. Предметом дослідження адміністративним судом було тільки дотримання законодавства щодо порядку та підстав проведення перевірки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, при її розгляді місцевим господарським судом вирішувалось питання про призначення судової експертизи. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував ухвалу суду про зупинення провадження у справі, оскільки на вирішення судової екологічної експертизи судом першої інстанції було поставлено коло питань, які не входять до предмета доказування у даній справі.

В той же час, суди попередніх інстанцій не вчиняли процесуальних дій щодо призначення належної судової експертизи з питань, які входять до предмета доказування та потребують спеціальних знань, з урахуванням правил оцінки належності та допустимості доказів.

Судам слід роз'яснити, що у разі виникнення у них труднощів щодо визначення виду (підвиду) судової експертизи та таке визначення потребує спеціальних знань, вирішення цього питання можна віднести на розсуд експертної установи (експерта) (пункт 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

В той же час, питання, які ставляться перед експертом, мають бути сформульовані чітко, ясно і таким чином, щоб вони виключали неоднозначне їх розуміння й тлумачення та відповідали тим об'єктам і матеріалам, які направляються на експертизу. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Зважаючи на це, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з визначеними ГПК України повноваженнями Вищого господарського суду України як касаційної інстанції слід враховувати, що згідно з частиною другою статті 1117 цього Кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2015 у справі № 922/1784/15 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова