ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 910/27408/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Гольцової Л.А.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївнина рішенняГосподарського суду міста Києва від 19.11.2015та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016у справі№ 910/27408/15 Господарського суду міста Києваза позовомНаціонального банку УкраїнидоПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївнипростягнення 91437,40 грн.за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Лисенко В.О., дов. від 21.03.2016 № 03/2/631

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про стягнення 91437,40 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань щодо оплати послуг, пов'язаних із зберіганням цінних паперів на рахунках у цінних паперах та абонентської плати за супроводження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2015 у справі № 910/27408/15 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Агрикової О.В., суддів Жук Г.А., Чорногуза М.Г.), позов задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на користь Національного банку України 91437,40 грн. заборгованості та 1371,57 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 у справі № 910/27408/15, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначаючи про те, що суди не надали належної правової оцінки нормам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону України "Про виконавче провадження" і не взяли до уваги наявність встановленого законодавством спеціального порядку задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, а також не дослідили обставини щодо обсягу наданих позивачем послуг за договором.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи у суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 05.11.2013 між Національним банком України (далі - депозитарій) в особі заступника начальника Центральної розрахункової палати Годік Марини Маратівни, та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський aкціонерний банк" (далі - депозитарна установа) було укладено депозитарний договір № 50/406/75/146 (далі за текстом - депозитарний договір).

Відповідно до п. 1 договору депозитарна установа доручає виконати депозитарію, а депозитарій зобов'язується надавати депозитарній установі послуги щодо: відкриття і ведення рахунку в цінних паперах, зберігання на ньому цінних паперів, облік яких відповідно до законодавства України належить до компетенції Національного банку України (далі - ЦП), обслуговування операцій на цьому рахунку, уключаючи розрахунки за договорами щодо ЦП, та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним ЦП на зазначених нижче умовах відповідно до нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) з питань депозитарної клірингової діяльності, Положення про депозитарну та клірингову діяльність Національного банку України (далі - Положення) та законодавства України; обслуговування запитів депозитарної установи, наданих засобами програмно-технологічного забезпечення депозитарію щодо ЦП, що обліковуються на його рахунку в цінних паперах, та щодо ЦП, що обліковуються на рахунках інших депозитарних установ, заблокованих на користь депозитарної установи або її депонентів.

Згідно із п. 3 депозитарного договору, депозитарій щомісяця до 26 числа надсилає депозитарній установі засобами електронної пошти Національного банку акт про виконані роботи та надані послуги (далі - акт про виконані роботи) згідно з тарифами на операції (послуги), установленими нормативно-правовими актами Національного банку. У разі внесення Національним банком змін до тарифів розмір оплати змінюється з набрання чинності цими змінами (без укладення додаткового договору). Депозитарна установа має здійснити оплату за отриманим актом про виконані роботи (у тому числі пені) до першого числа наступного місяця. Акт про виконані роботи, який засвідчується підписом керівництва Центральної розрахункової палати Національного банку (далі - ЦРП) та відбитком печатки, депозитарій надсилає депозитарній установі, що перебуває за межами м. Києва, засобами поштового зв'язку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Центральна розрахункова палата Національного банку України протягом дії договору надавала Публічному акціонерному товариству "Всеукраїнський Акціонерний Банк" депозитарні послуги відповідно до умов договору та щомісяця виставляла акти виконаних робіт відповідно до затверджених тарифів та кількісних показників.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

02.04.2015 відповідачем було направлено позивачеві лист № 11-4983 щодо початку процедури ліквідації банку.

Листом від 08.04.2015 № 05-5465 відповідач в інтересах якого діяла Уповноважена особа гарантував погашення існуючої заборгованості у разі її наявності.

Як визначено судами, Центральна розрахункова палата після 20.03.2015 продовжувала надавати Публічному акціонерному товариству "ВіЕйБі Банк" депозитарні послуги у повному обсязі та виставляла акти виконаних робіт.

При цьому, Національним банком України кредиторські вимоги до банку щодо оплати наданих послуг не висувались, так як заборгованість виникла після 24.04.2015, тобто після дати закінчення строку подання вимог.

12.06.2015 депозитарний договір було розірвано за ініціативою позивача, що підтверджується електронним повідомленням позивача № 84/11-012/1322 від 15.06.2015 на лист відповідача № 11-326 від 11.06.2015.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати наданих послуг, позивач звернувся із позовом у цій справі, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за період з 24.03.2015 по 11.06.2015, розмір якої станом на 12.06.2015 становить 91437,40 грн.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що після початку процедури ліквідації відповідач підтвердив свої наміри продовжувати депозитарну діяльність в рамках укладеного з Центральною розрахунковою палатою Депозитарного договору від 05.11.2013 № 50/406/75/146; Центральна розрахункова палата продовжувала після 20.03.2015 надавати відповідачеві депозитарні послуги у повному обсязі та щомісяця виставляла акти виконаних робіт відповідно до затверджених тарифів та кількісних показників; сума заборгованості, про стягнення якої заявлено позов, виникла після дати закінчення строку подання кредиторських вимог і листом від 08.04.2015 № 05-5465 відповідач гарантував погашення існуючої заборгованості у разі її наявності.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із висновком про обґрунтованість позовних вимог з тих підстав, що заборгованість Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" перед Національним банком України належить до планових витрат, які виникають у зв'язку із здійсненням ліквідаційної процедури та пов'язані із завершенням банківської діяльності в межах закінчення технологічного циклу відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення у цій справі, виходить з наступного.

Згідно із нормами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Частиною 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.

Як передбачено п. 2 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Згідно із ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку (пп. 2); заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх (пп. 6).

Судами встановлено, що депозитарний договір було розірвано 12.06.2015.

За змістом ч. 2 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку відносяться до витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, і їх оплата проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку.

Як передбачено п. 3 розділу ІІ Положення про припинення депозитарною установою провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, затвердженого Рішенням Національної комісії з питань цінних паперів та фондового ринку від 08.04.2014 № 431, у разі відкриття ліквідаційної процедури дата відкриття ліквідаційної процедури є датою початку припинення діяльності.

Пунктом 6 розділу ІІ вказаного Положення визначено, що датою припинення діяльності вважається день, який наступає не пізніше ніж через 60 календарних днів після дати початку припинення діяльності. Якщо усі рахунки в цінних паперах були закриті раніше ніж через 60 календарних днів з дати початку припинення діяльності, датою припинення діяльності може вважатися дата закриття останнього рахунку у цінних паперах.

Встановивши, що позивач після початку дати ліквідації відповідача продовжував надавати депозитарні послуги і заборгованість, про стягнення якої заявлено позов, виникла після дати закінчення строку подання кредиторських вимог, зважаючи на те, що відповідач гарантував погашення існуючої заборгованості у разі її наявності та врахувавши, що заборгованість відповідача належить до витрат, які виникають у зв'язку із здійсненням ліквідаційної процедури та пов'язані із завершенням банківської діяльності, суди попередніх інстанцій, дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Як передбачено ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанції в порядку ст.ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, що виходить за межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, їм дана належна правова оцінка, а тому вони відхиляються судом касаційної інстанції як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

З огляду на встановлені обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 у справі № 910/27408/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Л. Гольцова