ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 910/26277/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіЧеркащенко М.М.за участі представників сторін від позивачаСоколик О.М.від відповідачаНикипорець І.Ф.розглянувши касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 р. у справі 910/26277/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АТАКА»доДержавного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

простягнення 92 362, 58 грн ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АТАКА» (далі - позивач) з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - відповідач) про стягнення 89299,48 грн, з яких 49000,00 грн основної заборгованості, 2569,48 грн - 3% річних та 37730,00 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з порушенням умов укладеного між сторонами договору поставки № ПЗ/Т-132480/НЮ від 21.10.2013 р.

12.11.2015 р. позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 49000,00 грн основного боргу, 3893,58 грн - 3% річних та 39469,00 грн. - інфляційних витрат, яку судом прийнято до розгляду.

Відповідач проти позову заперечував з посиланням на відсутність вини у простроченні оплати за поставлений товар, обґрунтовуючи це тим, що установа відповідача підпорядкована Укрзалізниці та здійснює перерахування коштів контрагентам виключно у порядку, встановленому наказом Укрзалізниці № 069-Ц від 28.02.2012 р., який передбачає здійснення збалансування витрат із джерелами фінансування для забезпечення першочергових та пріоритетних платежів, планування надходження коштів, їх використання, на підставі чого визначена сума фінансування доводиться до відповідних залізниць, зокрема, й відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 р. (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 р. (головуючий суддя: Федорчук Р.В., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.) у справі № 910/26277/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТАКА" задоволено повністю; стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТАКА» основний борг у сумі 49000,00 грн, 3% річних у сумі 3893,58 грн, 39469,00 грн - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 1385,44 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення і неправильне застосування норм процесуального права, а саме на ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій: 1) скрутного фінансового становища відповідача, що пов'язане з неналежним відшкодуванням із Державного бюджету України витрат за пільгові перевезення пасажирів; 2) фінансової кризи; 3) відсутності вини відповідача, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 р. у справі № 910/26277/15 та прийняти нове рішення, яким в частині стягнення основного боргу припинити провадження у справі, а у задоволенні решти вимог - відмовити у повному обсязі.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 16.05.2016 р. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі № 910/21162/15 у зв'язку з відпусткою суддів Гончарука П.А. та Стратієнко Л.В.

16.05.2016 р. на підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суду було змінено склад колегії суддів, відповідно до якого розгляд справи здійснюється в наступному складі суду: головуючий суддя Кондратова І.Д., судді Черкащенко М.М. та Вовк І.В.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ст.ст. 1115, 1117 ГПК України доводи касаційної скарги щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 21.10.2013 р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - замовник) укладено договір № ПЗ/Т-132480/НЮ (далі - договір), у відповідності до п.п. 1.1., 1.2., 1.3. якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідачу товар відповідно до специфікації (додаток № 1), а відповідач зобов'язався прийняти цей товар - склоочисник, 2013 року випуску, виробник товару: ТОВ «АТАКА», та своєчасно здійснити його оплату, відповідно до умов даного договору.

Загальна сума поставки складає 99000,00 грн в тому числі ПДВ 20 % (п. 6.4 договору).

Судами встановлено та відповідачем не заперечується, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 99000,00 грн за видатковою накладною № 105 від 24.10.2013 р. з кінцевим строком оплати 14.11.2013 р., водночас відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань (п. 7.2 договору), за отриманий товар розрахувався частково в сумі 50000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 974 від 08.07.2014 р., у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 49000,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 3893,58 грн - 3 % річних, які розраховані за період з 15.11.2013 р. по 12.11.2015 р. включно та 39469,00 грн інфляційних втрат, які розраховані за період з грудня 2013 року по жовтень 2015 року включно.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 49000,00 грн основної заборгованості та нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст.ст. 525, 526, 530, 610, 625, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки відповідачем не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 49000,00 грн.

Щодо посилання відповідача на відсутність його вини у порушенні строків оплати, то Вищий господарський суд України зазначає, що застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, у зв'язку з чим ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.

Стосовно посилань скаржника на скрутне фінансове становище як на підставу звільнення від відповідальності, то апеляційним судом надана належна правова оцінка зазначеним обставинам та врахована правова позиція Верховного Суду України щодо того, що відсутність бюджетних коштів, затримка фінансування чи не проведення оплати державними фінансовими установами не є підставою для звільнення від відповідальності чи обов'язку оплатити виконані роботи, надані послуги.

Посилання відповідача на наявність обставин для скасування оскаржуваних судових рішень в частині стягнення основної суми боргу та припинення провадження у справі в цій частині у зв'язку з його оплатою на підставі платіжного доручення № 617 від 30.11.2015 р. не знаходять свого підтвердження, оскільки зі змісту зазначеного платіжного доручення (яке було долучене до матеріалів справи під час апеляційного оскарження судового рішення місцевого суду), вбачається, що сплата основного боргу відбулася вже після винесення судового рішення у справі № 910/26277/15.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України).

Враховуючи викладене та межі перегляду справи в касаційній інстанції, станом на дату винесення рішення зазначена сума основного боргу сплачена не була, у зв'язку з чим суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині, а добровільна сплата відповідачем зазначеної суми після винесення рішення у справі може бути підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в цій частині на підставі ч. 4 ст. 117 ГПК України, а не підставою для скасування рішення суду першої інстанції та припинення провадження в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 р. у справі № 910/26277/15 - без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 р. у справі № 910/26277/15.

Головуючий суддя І.Д. Кондратова

Суддя І.В. Вовк

Суддя М.М. Черкащенко