ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 910/21087/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Полянського А.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуНауково-виробничого підприємства "УКРТОРГБУД" у формі товариства з обмеженою відповідальністюна постановуКиївського апеляційного господарського судувід15.03.2016у справі№910/21087/14Господарського судуміста Києваза позовомзаступника прокурора міста Києвадо1. Київської міської ради 2. Науково-виробничого підприємства "УКРТОРГБУД" у формі товариства з обмеженою відповідальністютреті особи1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "АТЛАНТІК ГРУП" 2.ОСОБА_1провизнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права, відновлення становища, яке існувало до порушенняза участю

- відповідача-2:Дяченко І.В. (довіреність від 13.05.2016)- третьої особи-1:Непомнящий Б.О. (довіреність від 24.03.2015)- третьої особи-2:ОСОБА_2. (довіреність від 29.01.2016)- прокурора:Романов Р.О. (посвідчення № 014714 від 21.03.2013),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) просив визнати незаконним та скасувати п.12 рішення Київської міської ради (далі - відповідач-1) від 23.09.1999 №26/528 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею"; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,093 га на АДРЕСА_1, укладений між відповідачем-1 та Науково-виробничим підприємством "УКРТОРГБУД" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач-2), зареєстрований 30.05.2000 за №85-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів; визнати відсутність у відповідача-2 права користування земельною ділянкою площею 0,093 га (кадастровий номер НОМЕР_1) вартістю 907 654,20 грн. на АДРЕСА_1; зобов'язати відповідача-2 відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження відповідача-1 земельної ділянки площею 0,093 га на АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що землі відповідачу-2 надавалась у зв'язку з отриманням ним у власність нерухомого майна, що розміщене на спірній земельній ділянці, проте оскільки відповідач-2 до прийняття оспореного рішення продав іншій особі частину нежилих приміщень площею 261,6 кв.м, у зв'язку з чим перестав бути власником нерухомого майна, то відповідач-1 не мав права передавати, а відповідач-2 отримувати в оренду цю земельну ділянку оскільки фактичним користувачем її була інша особа.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_1.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 (суддя Грєхова О.А.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Куксов В.В., судді Тарасенко К.В., Гончаров С.А.) це рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

У відзиві третя особа-1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що апеляційний суд повно встановив обставини справи та правильно застосував норми права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 не використав наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконкому Подільської районної ради народних депутатів від 27.09.1971 №686 та від 08.07.1985 №370 Республіканському будівельно-монтажному тресту «Укрторгбуд» Міністерства торгівлі УРСР передано на баланс будинки для використання під адміністративні приміщення в АДРЕСА_1, що в Подільському районі. Будинки знаходяться в одному дворі на земельній ділянці загальною площею 0,0929 га.

В 1996 році колективом підприємства на підставі Договору купівлі-продажу державного майна від 31.05.1996, укладеного із Регіональним відділенням ФДМУ по м. Києву (продавцем), здійснена приватизація основних фондів, вказаного тресту. На базі приватизованого майна створене Науково-виробниче підприємство «Укрторгбуд» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю - відповідач-2.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 09.07.1999 між відповідачем-2 та ЗАТ «Українські Сателітарні Системи» укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку площею 261,6 кв.м по АДРЕСА_1, що складає 28/100 нежитлових приміщень площею 928, 8 кв.м, а 21.07.1999 у Київському міському бюро технічної інвентаризації зареєстровано право колективної власності цього товариства на цей двоповерховий нежитловий будинок, що, як встановлено цим судом, підтверджується реєстраційним написом (том 1, а.с. 100), вчиненим на договорі купівлі-продажу нежитлового будинку від 09.07.1999.

Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, право колективної власності ЗАТ «Українські Сателітарні Системи» на двоповерховий нежитловий будинок площею 261,6 кв.м по АДРЕСА_1, виникло 21.07.1999.

Судами також встановлено, що відповідно до оспореного у судовому порядку пункту 12 рішення відповідача-1 від 23.09.1999 № 26/528 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення користування землею» затверджено проект відведення земельної ділянки відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарчих будівель і споруд на АДРЕСА_1 у Подільському районі, та надано йому в оренду на 50 років земельну ділянку площею 0,093 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарчих будівель і споруд на АДРЕСА_1 у Подільському районі у зв'язку з переходом права власності цілісного майнового комплексу (договір купівлі-продажу від 31.05.1996 № 286, акт прийому-передачі від 01.08.1996 № 327 та свідоцтво про власність від 01.08.1996 № 285) за рахунок земель міської забудови.

20.04.2000 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі, спірний Договір), зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів за № 85-6-00003, відповідно до умов якого орендодавець, на підставі вказаного рішення відповідача-1 від 23.09.1999 року № 26/528, передав, а орендар прийняв у оренду на 50 років земельну ділянку, місце розташування якої АДРЕСА_1, розміром 0,0928 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарчих будівель і споруд.

Таким чином судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що оспорене у судовому порядку рішення щодо передачі відповідачем-1 відповідачу-2 в оренду земельної ділянки, на якому знаходиться продане відповідачем-2 ЗАТ «Українські Сателітарні Системи» нежитлове приміщення, було прийнято вже після переходу права власності на вказане нерухоме майно до ЗАТ «Українські Сателітарні Системи».

Як вбачається із викладеного спірне рішення відповідачем-1 було прийнято під час дії Земельного кодексу України 1990 року.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд своє рішення мотивував тим, що за відсутності доказів передачі землі із державної у комунальну власність відповідач-1 не мав права розпоряджатись земельною ділянкою державної власності передаючи її в оренду. При цьому цей суд погодився із доводами прокурора про те, що у спірних правовідносинах у органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду з даним позовом, тому прокурор набув статусу позивача, однак вказав, що строк позовної давності належить обраховувати із дня прийняття спірного рішення, і за вказаних обставин дійшов висновку про те, що прокурор пропустив строк позовної давності.

Скасовуючи це рішення та повністю задовольняючи позов суд апеляційної інстанції погодився із висновками цього суду про те, що у спірних правовідносинах у органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, тому прокурор набув статусу позивача, однак цей суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності прокурором не пропущено оскільки про порушення права прокурор дізнався у вересні 2014 року за результатами перевірки звернення щодо проекту відведення земельної ділянки, затвердженого спірним рішенням.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Згідно із приписами частини 3-ї статті 5 Закону України "Про оренду землі" у редакції, що діяла на час прийняття відповідачем-1 спірного рішення, орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.

Разом з тим, згідно пункту 1-го Прикінцевих положень вказаного Закону, частини друга і третя статті 5 цього Закону набирають чинності після розмежування відповідно до законів України земель комунальної і державної власності. До вирішення цього питання надання земельних ділянок в оренду здійснюється орендодавцями відповідно до Земельного кодексу України.

Як вбачається із викладеного спірне рішення відповідачем-1 було прийнято під час дії Земельного кодексу України 1990 року.

Згідно із положеннями статті 3 Земельного кодексу України 1990 року у тій же редакції, розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (ч.2).

Отже на час прийняття спірного рішення право розпоряджатись земельною ділянкою належало відповідачу-1, тому був відсутній орган, уповноважений виступати позивачем у спірних правовідносинах.

Згідно із приписами статті 30 Земельного кодексу України 1990 року у тій же редакції, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Разом з тим Земельний кодекс України 1990 року у наведеній редакції не передбачав автоматичного переходу такого права та механізмів його реалізації, також цього не було передбачено і Законом України "Про оренду землі" у вказаній редакції.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, про порушення права прокурор дізнався у вересні 2014 року за результатами перевірки звернення щодо проекту відведення земельної ділянки, затвердженого спірним рішенням.

З позовом у даній справі прокурор звернувся 02.10.2014, тобто в межах строку позовної давності.

Відтак встановивши, що на дату прийняття відповідачем-1 спірного рішення відповідач-2 вже відчужив нежитловий будинок площею 261,6 кв.м по АДРЕСА_1, що складає 28/100 нежитлових приміщень площею 928, 8 кв.м, а відтак не був власником усього майнового комплексу, розташованого за вказаною адресою, передача відповідачу-2 у користування усієї земельної ділянки, що знаходиться під майновим комплексом, з урахуванням ділянки, яка знаходиться під відчуженим нежитловим будинком, та яка необхідна для його обслуговування, суперечила вказаним положенням Земельного кодексу України 1990 року, у зв'язку із чим відповідач-2 незаконно набув у користування землю, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильних правових висновків задовольнивши позов прокурора.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Науково-виробничого підприємства "УКРТОРГБУД" у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/21087/14, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

А.Г. Полянський