ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 910/17602/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В., Саранюка В.І.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові Технології"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 рокута рішенняГосподарського суду міста Києва від 24.09.2015 рокуу справі№910/17602/15 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові Технології"до Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірнього підприємства "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ"провизнання поруки припиненою

За участю представників сторін:

від позивача: Романюк Р.Г. (дов.№16/01/27-01 від 27.01.2016 року);

від відповідача: Коломієць Я.В. (дов.№148 від 29.09.2015 року);

від третьої особи: Єфімова О.М. (дов.№15/06/26-01 від 26.06.2015 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.09.2015 р. у справі №910/17602/15 (суддя: Ващенко Т.М.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року у справі №910/17602/15 (судді: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О., Агрикова О.В.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові Технології" залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 24 вересня 2015 року у справі 910/17602/15 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки підставою для припинення поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну є не будь-яка зміна умов основного зобов'язання, а лише така, внаслідок якої обсяг відповідальності поручителя збільшується; судами також встановлено, що за змістом п. 1 Договору поруки, позивач поручився перед відповідачем за виконання третьою особою зобов'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення і сплати яких встановлюються договором банківського кредиту № 899-КЛ/06 від 27.02.2006 р. та будь-якими додатковими угодами до нього, що будуть укладені (у т.ч. які збільшують розмір/змінюють порядок виконання зобов'язання). Кінцевий термін повернення кредиту залишився незмінним.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові Технології" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 року у справі №910/17602/15 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, Публічне акціонерне товариство "Укргазпромбанк" просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У письмових поясненнях Дочірнє підприємство "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" просило касаційну скаргу задовольнити.

У зв'язку з відпусткою судді Кочерової Н.О. відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.05.2016 року, змінено склад колегії суддів на: головуючий Акулова Н.В. (суддя-доповідач), судді: Владимиренко С.В., Саранюк В.І.,

У судовому засіданні, представник позивача, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Представник третьої особи, у судовому засіданні, просив касаційну скаргу задовольнити.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 лютого 2006 року між відповідачем (Кредитодавець) та третьою особою (Позичальник) укладено Договір банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-KЛ/06 згідно з умовами якого, з урахуванням змін та доповнень, що вносилися сторонами під час строку дії кредитного договору, Кредитодавець відкрив Позичальнику відновлювальну кредитну лінію із сумою ліміту загальної заборгованості: за кредитом в Євро 800 000,00 Євро, за кредитом в Доларах США 700 000,00 доларів США, за кредитом в гривні 2 200 000,00 гривень.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника (Третьої особи) перед банком (Відповідачем) за Кредитним договором, між Позивачем, як поручителем, та Відповідачем, як кредитором, було укладено Договір поруки № 74-П/09 від 14 липня 2009 року, за умовами якого Позивач поручився перед Відповідачем за виконання третьою особою зобов'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення і сплати яких встановлюються договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27 лютого 2006 року та будь-якими додатковими угодами до нього, що будуть укладені (у т.ч. які збільшують розмір/змінюють порядок виконання зобов'язання) (п.1. Договору поруки).

Відповідно до пункту 3 Договору поруки сторони передбачили, що Поручитель підтверджує, що він ознайомлений з умовами кредитного договору, у т.ч. про строки виконання зобов'язань за кредитним договором та про право банку на вимогу дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, як від Позичальника, так і від Поручителя.

Пунктом 14 Договору поруки сторони погодили, що вказаний Договір діє до повного виконання зобов'язань за кредитним Договором.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що протягом дії Кредитного договору сторони неодноразово вносили зміни та доповнення до нього, шляхом укладання додаткових угод та додатків до Кредитного договору, щодо зміни розміру процентної ставки, ліміту загальної заборгованості за кредитом, умов надання забезпечення за виконання Позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, строків повернення кредиту (кінцевого терміну погашення кредиту), переносився строк сплати відсотків за користування кредитними коштами.

24.12.2013 року між Кредитодавцем та Позичальником було укладено Додаткову угоду № 15 до Кредитного договору, відповідно до якої сторони встановили термін повернення кредиту - 20.02.2015 року та затвердили новий графік повернення кредиту (зменшено розмір ліміту граничної заборгованості за кредитною лінією).

У зв'язку з цим, між Кредитодавцем і Поручителем укладено Додаткову угоду № 5 від 24.12.2013 року до Договору поруки, відповідно до якої сторони домовились викласти п. 2 Договору поруки у наступній редакції: "Згідно кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит у вигляді не відновлюваної мультивалютної відкличної кредитної лінії з лімітом заборгованості за кредитом в Євро - 800 000,00 євро, ліміт заборгованості за кредитом в Доларах США - 700 000, 00 Доларів США, ліміт заборгованості за кредитом у гривні - 875 000,00 грн. з кінцевим строком повернення до 20.02.2015 р. та з щомісячною сплатою процентів за користуванням кредиту в розмірі: 12% річних при наданні кредиту у євро; 13% річних при наданні кредиту в доларах США; 21,5% річних при наданні кредиту в гривні. Погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення встановленого у Додатку № 1 від 24.12.2013 р. до Кредитного договору, який є невід'ємною його частиною".

30 грудня 2014 року між Кредитодавцем та Позичальником було укладено Додаткову угоду № 22 до Кредитного договору, якою зазначено, що Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю суму кредиту до настання кінцевого терміну користування кредитом визначеного пунктом 1.1.2. Кредитного договору, у повному обсязі, в валюті кредиту та в порядку, що встановлений цим Договором (у тому числі Додатком № 1 від 30.12.2014 р. - Графіком повернення кредиту (зменшення розміру ліміту граничної заборгованості за кредитною лінією) до кредитного договору).

Додаток № 1 від 30.12.2014 року до Кредитного договору встановлює зміну строків повернення чергових частин основної суми кредиту Позичальником, а саме перенесення в бік зменшення розміру чергових платежів по сплаті суми кредиту, чим змінювалась в бік збільшення база (залишок суми кредиту) для нарахування відсотків за користування кредитними коштами на відповідну дату сплати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що кінцевий термін повернення кредиту залишився незмінним.

Звертаючись з позовом до суду позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що підписанням Додаткової угоди № 22 від 30.12.2014 р. до Кредитного договору Відповідач і тертя особа фактично збільшили обсяг відповідальності Поручителя за забезпеченим зобов'язанням без згоди позивача за відсутності укладення між відповідачем і позивачем додаткової угоди до Договору поруки № 74-П/09 від 14.07.2009 р., що на думку Позивача є підставою для припинення на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України зобов'язання за договором поруки з 30.12.2014 р.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Тобто, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Згідно ч.ч.1,2 ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, і кредитором боржника.

У ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов'язання, забезпеченого порукою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зі змісту Додаткової угоди № 22 від 30.12.2014 р. до Кредитного договору вбачається, що відповідач та третя особа погодили, що укладанням цієї додаткової угоди вносять зміни до графіку погашення кредиту та фактично продовжують строк сплати відсотків у доларах США та відсотків в Євро за користування кредитними коштами за період з березня 2014 р. по грудень 2014 р. В свою чергу Додаток №1 від 30.12.2014 р. до Кредитного договору передбачає кінцеву дату повернення кредиту - 20.02.2015 р. (сума погашення кредиту в гривнях: 31.12.2013 р. - 100 000,00 грн., з 31.03.2014 р. по 31.10.2014 р. - по 15 000,00 грн. щомісяця, 31.12.2014 р. - 200 000, 00 грн., 20.02.2015 р. - 455 000,00 грн.; в доларах США: 20.02.2015. - 700 000, 00 дол. США), тоді як в Додатку № 1 від 24.12.2013 р. (Додаткова угода № 15 від 24.12.2013 р., що встановлювала графік виконання зобов'язань за кредитним договором до укладення Додаткової угоди № 22) передбачено кінцеву дату повернення кредиту - 20.02.2015 р. (сума погашення кредиту в гривнях: 31.12.2013 р. - 100 000,00 грн., з 31.03.2014 р. по 31.10.2014 р. - по 15 000,00 грн. щомісяця, 28.11.2014 р. - 200 000,00 грн., 31.12.2014 р. - 100 000,00 грн., 30.01.2015 р. - 15 000,00 грн., 20.02.2015 р. - 340 000,00 грн.; в доларах США: 31.12.2014 р. - 35 000,00 дол. США, 20.02.2015 р. - 665 000,00 дол. США.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем помилково ототожнюється збільшення обсягу відповідальності поручителя, внаслідок підвищення розміру процентів зі зміною строку сплати відсотків за користування кредитом та кредиту, які мали місце у даній справі. Та встановлено, що кінцевий термін повернення кредиту залишився незмінним.

Тобто, Додатковою угодою №15 до кредитного договору, укладеною 24.12.2013 р., було визначено кінцевий термін користування кредитом - 20.02.2015 р.. Додатковою угодою №22 до Кредитного договору, укладеною 30.12.2014 р., кінцевий термін користування кредитом змінено не було. Тобто, період за який нараховуються чергові платежі за кредитною лінією збільшено не було. Кінцевий строк погашення кредиту також зазначено у Графіках повернення кредиту, встановлених у Додатках №1 до Додаткової угоди №15 та Додаткової угоди №22 до кредитного договору, у яких також визначені суми погашення кредиту, а саме 875000 грн., 800000 Євро, 700000 доларів США, що як встановлено судами у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України є сумами, вказаними на дату укладання договору поруки та Додаткової угоди №5 до нього, які були узгоджені усіма сторонами, в тому числі, і поручителем.

Зважаючи на те, що судами на підставі аналізу наявних у матеріалах справи документів та з огляду на встановлення фактичних обставин справи з дотриманням вимог чинного в Україні процесуального законодавства, встановлено, що Банк та Позичальник, не змінюючи кінцевий строк повернення кредиту, розміру основного зобов'язання та процентів за кредитним договором, змінили лише розміри та строки повернення позичальником чергових платежів за кредитними лініями у гривні та доларах США, в межах визначеного сторонами кінцевого строку повернення кредиту, що не призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача, як поручителя, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського та апеляційного господарського судів про відсутність підстав для визнання договору поруки припиненим.

(Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний суд України у постанові від 18.11.2015р., прийнятій за результатами перегляду судових рішень у справі №910/1407/15-г, а також постановах у справах №6-28цс14, №6-41цс14, №6-106цс14 та №6-128цс14, висновки якого відповідно до положень ст.11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.)

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що підстави для визнання поруки припиненою відсутні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові Технології" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 року у справі №910/17602/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.В. Акулова

Судді: С.В. Владимиренко

В.І. Саранюк