ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2016 року Справа № 905/2154/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),
суддів: Барицької Т.Л.,
Гольцової Л.А.
за участю представників:
позивача - Боброва О.М.,
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.03.2016
та на рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2015
у справі № 905/2154/15
за позовом Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства
до Житлово-будівельного кооперативу "Мрія"
про зобов'язання укласти договір № 56 від 01.01.2015 на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення по багатоквартирним житловим будинкам
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Мрія" про зобов'язання укласти договір № 56 від 01.01.2015 на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення по багатоквартирним житловим будинкам.
Рішенням господарського суду Донецької області від 30.11.2015 (суддя Подколзіна Л.Д.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (колегія суддів у складі: суддя Радіонова О.О. - головуючий, судді Зубченко І.В., Марченко О.А.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що укладання спірного договору не є обов'язковим для відповідача, оскільки Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" хоча і визначає, що послуги з питного водопостачання надаються на підставі договору, але не містить прямої вказівки на обов'язковість його укладання. Крім того, ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" також не встановлює обов'язку виконавця, яким у даному випадку є відповідач, укладати договір з виробником (позивачем).
У касаційній скарзі та додаткових поясненнях до касаційної скарги позивач просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.03.2016, рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2015 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 179, 187 ГК України, ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ст.ст. 19, 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Так, на думку позивача, укладання договору є обов'язковим для позивача як виробника послуг на водопостачання та водовідведення, та відповідача як споживача цих послуг.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.03.2016 та рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2015 у справі № 905/2154/15 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку відповідача, він не є споживачем послуг позивача, оскільки такими споживачами є власники квартир, які і зобов'язані укладати з позивачем відповідні договори згідно з ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.
Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:
- 10.12.2014 позивач направив відповідачу з супровідним листом проект договору № 56 від 01.01.2015 на послуги централізованого водопостачання та водовідведення по багатоквартирним житловим будинкам з КП "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького ВУВКГ;
- відповідач направлений проект договору не повернув, протокол розбіжностей не надіслав;
- 23.04.2015 представнику ЖБК "Мрія" вручено лист № 50-03 від 21.01.2015 про укладення договору № 56 від 01.01.2015, до якого вдруге додавались два примірники вказаного договору.
Враховуючи відсутність відповіді відповідача щодо укладення договору, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про зобов'язання відповідача укласти договір на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення по багатоквартирним житловим будинкам в редакції позивача.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що ЖБК "Мрія" не є суб'єктом господарювання, на який покладено обов'язок щодо укладання договору на послуги централізованого водопостачання та водовідведення по багатоповерховим житловим будинкам, оскільки Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" хоча і визнає, що послуги з питного водопостачання надаються на підставі договору, але не містить прямої вказівки на обов'язковість його укладання.
Переглядаючи в касаційному порядку прийняті господарськими судами рішення, Вищий господарський суд України виходить з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
За приписами п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 3 ст. 179 ГК України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (ч. 3 ст. 184 ГК України).
Разом з тим, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не є суб'єктом господарювання, на який покладено обов'язок щодо укладання спірного договору.
Так, відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з:
підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням;
підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення;
об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та інші об'єднання власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів;
власниками будинків, що перебувають у приватній власності.
Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні докази передачі членами Житлово-будівельного кооперативу "Мрія" його правлінню повноважень забезпечувати споживачам надання послуг з водопостачання та водовідведення.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Так, господарськими судами встановлено, що з тексту договору, який позивач направляв відповідачу для укладання вбачається, що КП "Компанія "Вода Донбасу" за договором визначено як виробник послуг централізованого водопостачання і водовідведення, а Житлово-будівельний кооператив "Мрія" як споживач цих послуг.
З аналізу положень п. 1 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вбачається, що укладання договору про надання житлово-комунальних послуг є обов'язковим для споживача та виконавця.
Водночас ч. 3 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" дозволяє виробникові послуг бути їх виконавцем, однак для виробника послуг обов'язковим є укладання з виконавцем (споживачем) договору про умови надання житлово-комунальних послуг (п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону).
Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг (п. 3 ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Отже, укладення договорів на послуги з водопостачання та водовідведення між виробником цих послуг та житлово-будівельним кооперативом можливе якщо останній самостійно здійснює функції балансоутримувача будинку чи управителя.
Порядок укладання договорів встановлений ст.ст. 179-188 ГК України.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
В силу ч. 5 ст. 181 ГК України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
За змістом ч. 7 цієї норми, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона -виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Отже, частини 3, 4, 5, 7 ст. 181 ГК України застосовуються у випадку, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов. При цьому, розбіжності до суду передаються лише якщо на це є згода обох сторін, за виключенням випадку, коли договір заснований на державному замовленні або укладання якого, є обов'язковим для сторін на підставі закону або виконавцем є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду, у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.
Відповідно до ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Наведене спростовує ствердження особи, про те, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 179, 187 ГК України, ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ст.ст. 19, 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", оскільки у даному випадку укладання спірного договору не є обов'язковим для відповідача, через відсутність як відповідної прямої вказівки у Законі України "Про житлово-комунальні послуги" та Законі України "Про питну воду та питне водопостачання", так і наміру відповідача укладати такий договір.
Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи касаційної скарги такий висновок на спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні зазначених вище норм права без врахування фактичних обставин справи, встановлених господарськими судами попередніх інстанцій.
Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Згідно з ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.
Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.03.2016 та рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2015
у справі № 905/2154/15 залишити без змін.
Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Л. Гольцова