ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 5017/3701/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.,- головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Полянського А.Г.розглянувши матеріали касаційних скарг 1. Першого заступника військового прокурора Південного регіону України 2. Міністерства оборони Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016у справі№5017/3701/2012 Господарського суду Одеської областіза позовомЗаступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до1. Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області 1. Приватного підприємства "Фетіца" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, Оперативного командування "Південь"провизнання недійсними договорів оренди землі та зобов'язання повернути земельні ділянкиза участю представників:

прокуратури: Яговдік С.М. (прокурор ГПУ),

позивача 1: Цицюра В.І. (представник за дов. від 25.12.2015 №220/766/д), Барда С.Ю. (представник за дов. від 30.12.2015 № 220/842/д),

позивача 2: не з'явився,

відповідача 1: Кюссе І.Г. (представник за дов. від 15.12.2015 №01/01-17/2028),

відповідача 2: не з'явився,

третьої особи 1: не з'явився,

третьої особи 2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник Білгород - Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ) та Білгород - Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - Білгород-Дністровська КЕЧ району) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Тарутинська РДА Одеської області) та Приватного підприємства (далі - ПП "Фетіца"), в якому з урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог просить суд: визнати недійсними договори оренди № б/н від 18.03.2009 (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 161,80 га) та № б/н від 18.03.2009 (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 61,20 га;), укладені між Тарутинською РДА Одеської області та ПП "Фетіца"; витребувати від ПП "Фетіца" та зобов'язати повернути МОУ зі складенням акту прийому-передачі, земельні ділянки загальною площею 223,00 га (вартістю 734 918 грн. 80 коп.), передані Тарутинською РДА Одеської області за зазначеними договорами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Турутинська РДА Одеської області уклала оскаржувані договори оренди не маючи на те відповідних повноважень всупереч положенням ст. 77, 78, 92, 116 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про оренду землі", ст. 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", норм Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №406/11.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2014 у справі №5017/3701/2012 позовні вимоги задоволено .

Судове рішення мотивоване, зокрема, рішенням Господарського суду Одеської області від 30.07.2013 у справі №916/876/13, яким розпорядження №398/А-2007 від 28.12.2007 Тарутинської райдержадміністрації Одеської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ПП "Фетіца" визнано недійсним, отже оспорювані договори оренди укладені з порушенням вимог ч.1ст.116, ч.1 ст.124 ЗК України (без відповідного рішення органу виконавчої влади), а також з порушенням повноважень Тарутинської райдержадміністрації Одеської області на розпорядження землями оборони, які є державною власністю. Також судом відмовлено в застосуванні строку позовної давності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2014 у справі №5017/3701/2012 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем-1 неправомірно з перевищенням повноважень було укладеного оскаржувані договори оренди, при цьому судом задоволено заяву відповідачів про застосування строку позовної давності, з огляду на що в позові було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Перший заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржуваний судовий акт скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Міністерство оборони України, не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та поясненнями до неї, в яких просить оскаржуваний судовий акт скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, як зазначається скаржником доводи суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог відповідно до положень ч.4 ст. 267 ЦК України є необгрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам та суперечать матеріалам справи.

У поясненні Кабінет Міністрів України підтримує касаційні скарги та просить постанову суду апеляційної інстанції з даної справи скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У поясненнях Тарутинська райдержадміністрація Одеської області просить залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційні скарги задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 №2002/063 постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний Артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі, встановити межі земельної ділянки що відводиться в натурі.

12.02.1946 Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 за №2002/063".

10.06.1946 обласною комісією по передачі земель ОДВО складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до вказаного акту.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946 вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

В подальшому Одеський військовий округ був реорганізований (перейменований) згідно з Директивою Міністра оборони України №115/1/0220 від 01.07.1997 у Південне оперативне командування, а в 2015р. згідно з спільною Директивою Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.02.2015 №Д-322/1/4дск найменування "Південне оперативне командування" було змінено на Оперативне командування "Південь", цей орган військового управління на теперішній час є складовою Збройних Сил України.

05.05.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку площею 23943 га, що була надана для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради. 14.12.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №368/А-2005, яким внесено зміни до пункту 1 вищевказаного розпорядження зміни, зокрема, припинено право користування земельною ділянкою загальною площею 23253,17 гектарів, яка була надана для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 №101/А-2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 №368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Між тим, розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації №398/А-2007 від 28.12.2007 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок зокрема ПП "Фетіца" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 223 га ріллі в довгострокову оренду строком на 25 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради; передано ПП "Фетіца" земельну ділянку площею 223 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради в довгострокову оренду строком на 25 років; зобов'язано ПП "Фетіца" укласти договори оренди на земельні ділянки загальною площею 223 га ріллі з районною державною адміністрацією.

Із змісту затвердженого вказаним розпорядженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП "Фетіца" вбачається, що передана останньому в оренду земельна ділянка відведена за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону.

На підставі вказаного розпорядження №398/А-2007 від 28.12.2007 між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (Орендодавець) та ПП "Фетіца" (Орендар) були укладені договори оренди землі від 18.03.2009, за умовами яких орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодинської сільської ради за межами населеного пункту земельні ділянки площею 161, 8 га та 61,2 га.

Визнання недійсним вказаних договорів і є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч.2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). Міністерство оборони України відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 N406/2011, є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 4 вищенаведеного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Згідно з приписами ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

Згідно з п. 3 Положення "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Виходячи зі змісту вищезазначеного, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст. 9,14 Закону України "Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно зі ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно з пунктами 44, 45 чинного Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Судом встановлено, що згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки Тарутинській районній державній адміністрації не надавалась. Міністерство оборони України не зверталося з поданням про відмову від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за оспореними договорами оренди від 18.03.2009. Рішення стосовно відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України не приймалося.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції про те, що Тарутинською районною державною адміністрацією укладено договори від 18.03.2009 з перевищенням повноважень, колегія визнає правомірними, що в свою чергу свідчить про обґрунтованість позовних вимог, які судом апеляційної інстанції залишені без задоволення, оскільки відповідачами подані заяви про застосування строків позовної давності, які суд задовольнив, визнавши причини пропуску строку позовної давності на звернення з позовом у даній справі пропущеним.

Обґрунтовуючи висновки про порушення прокурором строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері, Білгород-Дністровська КЕЧ району та Міністерство оборони України брали участь у зазначеній вище адміністративній справі №2-а-3436/08/1570, а тому повинні були знати про укладення між Тарутинською РДА та ПП "Фетіца" спірних договорів, оскільки до участі у адміністративній справі були долучені усі особи, які є орендарями земельних ділянок, наданих в оренду за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону.

Однак з такими висновками суду 2-ї інстанції в частині застосування строку позовної давності колегія не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.4 та 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з приписами ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

З огляду на зазначене, висновок суду 2-ї інстанції, щодо пропуску строку позовної давності з посиланням на адміністративну справу №2-а-3436/08/1570 є передчасним та ґрунтується на припущеннях, оскільки будь-якої інформації щодо обізнаності Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері, Білгород-Дністровської КЕЧ району та Міністерства оборони України матеріали наведеної справи не містять.

Отже, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду адміністративної справи №2-а-3436/08/1570 перевірити повноваження осіб, які укладали спірні договори оренди, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у Тарутинської районної державної адміністрації повноважень на розпорядження землями оборони, які відповідно до ст. 84 ЗК України відносяться до земель державної власності.

За таких обставин, оскільки відповідачами не доведено, коли саме прокурор та позивачі дізнались про порушення своїх прав, підстави для застосування строку позовної давності у даному спорі відсутні, що з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин свідчить про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови із винесенням нового рішення про задоволення позову, так як апеляційним господарським судом при вирішенні даного спору були неправильно застосовані норми матеріального права щодо позовної давності, а рішення суду 1-ї інстанції ґрунтується на скасованому рішенні господарського суду у іншій справі.

Таке право суду касаційної інстанції надано положенням ст. 1119 ГПК України, згідно п. 2 ч.1 якої касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до положень ст.ст. 49, 11111 ГПК України судові витрати підлягають перерозподілу.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 25.06.2014 у справі № 5017/3701/2012 скасувати.

Постановити нове рішення про задоволення позову.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 161,8 га б/н від 18.03.2009, укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Приватним підприємством "Фетіца", зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 07.05.2009 за №040953400005.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 61,2 га б/н від 18.03.2009, укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Приватним підприємством "Фетіца", зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 07.05.2009 за №040953400006.

Зобов'язати Приватне підприємство "Фетіца" повернути Міністерству оборони України зі складенням акту прийому-передачі земельні ділянки загальною площею 223,00 га, передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 18.03.2009.

Стягнути з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Приватного підприємства "Фетіца" в рівних долях на користь Міністерства оборони України судовий збір за подачу касаційної скарги в розмірі 5150,40 грн..

Стягнути з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Приватного підприємства "Фетіца" в рівних долях на користь Військової прокуратури Південного регіону України судовий збір за подачу касаційної скарги в розмірі 5150,40 грн..

На виконання даної постанови доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський