Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВГСУ від 18.04.2016 року у справі №916/3549/14 Постанова ВГСУ від 18.04.2016 року у справі №916/3...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року Справа № 916/3549/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"на рішеннягосподарського суду Одеської області від 14.12.2015 р. (суддя Волков Р.В.) та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 р. (судді: Бєляновський В.В., Величко Т.А., Поліщук Л.В.) у справі№916/3549/14 господарського суду Одеської області за позовомІллічівського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі: 1.Міністерства інфраструктури України; 2.Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" доПриватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" простягнення 16 129 782 грн. 45 коп. за участю представників: від позивачів1. Сьомочкіна О.С., довіреність №1600/15/14-16 від 05.04.2016 р. 2. Очколяс Д.В., довіреність №55 від 31.03.2016 р. від відповідача Ногіна В.В., довіреність №22/Д-15 від 20.12.2015 р. від прокуратури Попенко О.С., прокурор відділу ГПУ, службове посвідчення №042031 вид.15.03.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Іллічівський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" до Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" про стягнення 11 636 219 грн. 00 коп. прямих збитків, 2 117 791 грн. 86 коп. пені, 814 535 грн. 33 коп. штрафу, 1 371 870 грн. 74 коп. інфляційних нарахувань та 189 367 грн. 51 коп. 3% річних.

Разом з цим, прокурором було заявлено позовну вимогу про розірвання договору про спільну діяльність №435-О від 22.07.2005 р. Однак, в процесі судового розгляду справи №916/3549/14 прокурор відмовився від цієї позовної вимоги. Дана відмова була прийнята місцевим господарським судом, у зв'язку з чим на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України судом було винесено ухвалу від 10.10.2014 р. про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо розірвання договору про спільну діяльність №435-О від 22.07.2005 р.

Надалі, рішенням господарського суду Одеської області від 14.12.2015 р. у справі №916/3549/14 відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 р. вказане судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судові акти господарських судів попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правових підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності, оскільки позивачем не доведено наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Одночасно, з огляду на те, що у відповідача відсутнє грошове зобов'язання перед позивачем і матеріалами справи не підтверджується факт порушення відповідачем своїх обов'язків щодо забезпечення своєчасного здійснення ремонту, господарськими судами попередніх інстанцій відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, позивач 2 посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме на не повне з'ясування фактичних обставин справи та неналежну оцінку наявних в матеріалах справи доказів.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.03.2016 р. касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 18.04.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 18.04.2016 р. з'явились представники прокуратури, позивачів та відповідача.

Представники позивачів та прокуратури в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та прокуратури, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 22.07.2005 р. між Державним підприємством "Іллічівский морський торговельний порт" (порт) та Приватним підприємством "Укртрансконтейнер", правонаступником якого є Приватне підприємство "Контейнерний термінал Іллічівськ", (підприємство) було укладено договір №435-О про спільну діяльність в Іллічівському морському торговельному порту (договір простого товариства).

За умовами п. 3.1 вказаного договору, на весь строк його дії ведення спільних справ учасників покладається на відповідача і здійснюється ним як уповноваженою учасниками особою відповідно до положень договору та чинного законодавства України. Так, відповідач, зокрема, забезпечує своєчасне здійснення ремонту основних фондів, використовуваних у спільній діяльності (п.п. 4.2.19 договору).

В п. п. 5.5, 5.7 договору про спільну діяльність визначено, що відповідальність за шкоду, завдану однією із сторін майну другої сторони, несе винна сторона.

За порушення строків виконання зобов'язань, винна сторона сплачує пеню в розмірі 0,1% вартості робіт (послуг), за якими допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, у випадку прострочення більше 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості, що зазначено в п. 8.4 договору №435-О від 22.07.2005 р.

З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що на підставі договору про спільну діяльність між позивачем 2 та відповідачем виникли зобов'язальні правовідносини.

Позовні вимоги заявлені в даній судовій справі обґрунтовані тим, що 31.05.2013 р. на території порту сталося зіткнення тилових контейнерних перевантажувачів №135, що експлуатується позивачем 2, та №134, що експлуатується відповідачем, внаслідок чого обидва перевантажувачі зазнали механічних пошкоджень.

За твердженнями прокурора, зіткнення перевантажувачів сталося в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором №435-О від 22.06.2005 р., а саме: не забезпечення своєчасного здійснення ремонту основних фондів, що використовуються у спільній діяльності та допущення перевантажувача №134 до експлуатації з несправностями.

При цьому, на думку заявника позову, внаслідок зіткнення контейнерних перевантажувачів майну позивача 2 завдано прямих збитків у розмірі 11 636 219 грн. 00 коп.

Заявлену суму прокурор кваліфікував як збитки (майнову шкоду), завдані через порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором про спільну діяльність.

Крім того, з огляду на положення п. 8.4 договору №435-О від 22.06.2005 р., прокурор вказав на обов'язок відповідача сплатити пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати за порушення строків виконання зобов'язання із забезпечення своєчасного здійснення ремонту основних фондів, що використовуються у спільній діяльності.

За змістом положень ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Таким чином, з огляду на договірний характер відносин, які склались між позивачем 2 та відповідачем, та враховуючи, що підставою заявленого позову прокурор визначив саме порушення відповідачем умов договору про спільну діяльність, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про неможливість застосування приписи ст. 1166 Цивільного кодексу України для врегулювання правовідносин, що є предметом розгляду в даній судовій справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеним.

Одночасно з цим, судова колегія господарського суду касаційної інстанції вважає вірною позицію господарських судів щодо недоведеності факту наявності в діях відповідача складу господарського правопорушення, як єдиної підстави застосування до нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Так, в ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини та ступеня вини у розумінні ст. 1193 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Отже, заявником позову та позивачами у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача.

Із встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що у даному випадку правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору, в якому сторони вільно на власний розсуд визначили свої права та обов'язки. Відповідно до вимог чинного законодавства умови договору є обов'язковими для сторін.

При цьому, як на доказ наявності вини відповідача у завданні збитків позивачу 2 у визначеному розмірі, прокурор посилається на експертний висновок про причини аварії тилових контейнерних перевантажувачів №134 та №135, затверджений Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "ДІАЛАБ" ЛТД від 29.01.2014 р., яким встановлено, що причиною аварії є технічна несправність перевантажувача №134; розмір витрати на відновлення працездатності перевантажувачів №134 та №135 становить 4 725 807 грн. 00 коп. та 6 910 412 грн. 00 коп. відповідно.

Однак, досліджуючи вказаний експертний висновок в сукупності з іншими доказами у справі місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, визнав затверджений Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "ДІАЛАБ" ЛТД від 29.01.2014 р. експертний висновок неналежним доказом вини відповідача в заподіянні збитків позивачу 2, що, зокрема, підтверджується преюдиційними фактами, викладеними в рішенні господарського суду Одеської області від 14.04.2015 р. у справі №916/3366/14, яке набрало законної сили.

Разом з цим, у висновку техніко-товарознавчої експертизи №71 від 05.06.2014 р., що була проведена Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при ГУ МВС України в Одеській області в межах кримінального провадження №42013170500000012, зазначено, що зіткнення перевантажувачів могло бути зумовлено виниклим різким поривом штормового вітру, який перевищує неробочий стан крану.

Зважаючи на викладене, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про недоведеність факту наявності в діях відповідача винної протиправної поведінки (не виконання чи неналежного виконання ним своїх обов'язків за договорами про спільну діяльність), що унеможливлює застосування до нього такого виду відповідальності, як відшкодування завданих збитків.

Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди визнали відсутніми правові підстави стягнення з відповідача пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки у останнього не виникло грошових та інших зобов'язань перед позивачем.

Отже, враховуючи вищевикладене, попередні судові інстанції прийшли до законного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у справі №916/3549/14.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає даний висновок господарських судів попередніх інстанцій таким, що відповідає наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст. ст. 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що не спростовують правомірності висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача 2.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 р. та рішення господарського суду Одеської області від 14.12.2015 р. у справі №916/3549/14 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: Л.В. Ковтонюк

Ж.О. Корнілова

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст