ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року Справа № 910/29640/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Овечкіна В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМоторного (транспортного) страхового бюро Українина рішеннягосподарського суду міста Києва від 19.01.2016 р. (суддя Шкурдова Л.М.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р. (судді Скрипка І.М., Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) у справі№910/29640/15 господарського суду міста Києваза позовомМоторного (транспортного) страхового бюро Українидо1. Адвокатського об'єднання "Адвокатська фірма "Бізнес-Право" 2. Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"провизнання недійсним договору за участю представників: від позивача Роменський Р. Ю., довіреність №в/2-25/113 від 16.12.2015 р. Лутак О.М., довіреність №6/2-25/117 від 16.12.2015 р.від відповідачів1. Волчек Н.М., довіреність №01/02/15 від 20.02.2015 р. 2. не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.01.2016 р. у справі №910/29640/15 відмовлено у задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до Адвокатського об'єднання "Адвокатська фірма "Бізнес-Право" та Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" про визнання недійсним договору цесії №601/24/3481 від 18.11.2014 р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р. у справі №910/29640/15 вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Прийняті судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, які відповідно до норм чинного законодавства є підставами для визнання правочину недійсним.

Не погодившись з оскарженими судовими актами, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків господарських судів попередніх інстанцій обставинам справи та невірне застосування ними норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р., рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2016 р. та передати справу №910/29640/15 на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.03.2016 р. касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 18.04.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача 1 скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 18.04.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача 1.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача 2.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи викладені в касаційній скарзі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р.

Предметом судового розгляду у справі №910/29640/15 є вимога позивача до відповідачів про визнання недійсним договору №601/24/3481 від 18.11.2014 р.

Під час судового розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій, зокрема, встановлено, що 18.11.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" (цедент) та Адвокатським об'єднанням "Адвокатська фірма "Бізнес-Право" (цесіонарій) укладено договір цесії №601/24/3481, за умовами якого цедент передає (відступає) цесіонарію усі права вимоги в зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, відомості про які визначені у відповідному акті прийняття-передання прав вимог, а цесіонарій приймає вказані права вимоги та зобов'язується сплатити відповідну ціну на користь цедента на умовах, визначених договором.

На думку позивача, вищевказаний договір цесії є недійсними, як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Позивач, зокрема, стверджує, що оспорюваний договір спрямований на відчуження відповідачем 2 власних майнових прав із отриманням на свій рахунок сум значно менших, ніж можна було б отримати при самостійному стягненні заборгованості.

Крім того, позивач вказує на те, що виконання договору цесії може призвести до неповернення відповідачем 2 заборгованості Моторному (транспортному) страховому бюро України, що, в свою чергу, зменшить обсяг коштів централізованих страхових резервних фондів останнього, за рахунок яких у відповідності до ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснюються регламентні виплати.

З огляду на норми ст. 204 Цивільного кодексу України, якою встановлена презумпція правомірності правочину, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р., необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

З урахуванням наведених роз'яснень пленуму Вищого господарського суду України та наявних у матеріалах справи доказів, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до спільного висновку, що позивачем всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів існування на момент укладення оспорюваного договору обставин, з якими приписи ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують недійсність правочину.

Так, апеляційним господарським судом, зокрема, визнано недоведеним факт укладення оспорюваного договору всупереч інтересам держави і суспільства, про що завідомо було відомо його сторонам.

Колегія суддів Вищого господарського суду вважає наведений висновок господарського суд апеляційної інстанції законним та обґрунтованим.

Разом з цим, стосовно доводів скаржника про визнання відповідачем 1 позову та посилань останнього на підписання спірного договору з боку Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" не уповноваженою на це особою, судова колегія суду касаційної інстанції вбачає на необхідне зазначити, що підставою заявлених у справі №910/29640/15 вимог позивач визначив саме невідповідність оспорюваного договору цесії інтересам держави і суспільства. В свою чергу, господарські суди позбавлені можливості керуватись іншими підставами, ніж ті, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту свого порушеного права.

Отже, враховуючи, що господарськими судами попередніх інстанцій було в повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, належним чином досліджено предмет та підстави заявленого позову, суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та не підлягають зміні чи скасуванню.

Крім того, як закріплено в ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2016 р. у справі №910/29640/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: Л.В. Ковтонюк

В.Е. Овечкін