ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року Справа № 910/28511/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 21.12.2015 р. (суддя Бондарчук В.В.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 р. (судді: Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В., Чорна Л.В.) у справі№910/28511/15 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА"провідшкодування шкоди у порядку регресу в розмірі 12 095 грн. 84 коп. за участю представників: від позивачане з'явились від відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" (далі - ПрАТ "Страхова компанія "НОВА") про стягнення страхового відшкодування в сумі 12 095 грн. 84 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2015 р. у справі №910/28511/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 р., вказаний позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 9 230 грн. 96 коп. страхового відшкодування. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Приймаючи вказані судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем було виплачено застрахованій особі страхове відшкодування в розмірі 9 730 грн. 96 коп. Отже, за висновками господарських судів попередніх інстанцій позивач має право вимагати від відповідача сплати страхового відшкодування в такому ж розмірі з вирахування франшизи.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 р. в частині відмови в стягненні 2 864 грн. 88 коп. та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник вважає, що його вимоги мають бути задоволені у межах суми фактичних витрат по сплаті страхового відшкодування. При цьому, позивач наголошує, що згідно страхового акту сума страхового відшкодування становить 12 595 грн. 84 коп. Однак, страховиком було сплачено страхувальнику 9 730 грн. 96 коп. страхового відшкодування, у зв'язку із утриманням несплаченого останнім страхового платежу в розмірі 2 864 грн. 88 коп.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.03.2016 р. касаційну скаргу ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 18.04.2016 р.

В судове засідання 18.04.2016 р. представники сторін не з'явились. При цьому, представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №910/28511/15 є позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування в розмірі 12 095 грн. 84 коп.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, вказану шкоду було заподіяно страхувальнику в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 09.06.2015 р. у місті Києві по бульвару Дружби народів.

Відповідно до складеного позивачем страхового акту №ДККА-44995 від 24.06.2015 р. та розрахунку до нього, розмір страхового відшкодування, який підлягав до виплати страхувальнику, склав 12 595 грн. 84 коп.

Проте, згідно з платіжним дорученням №12537 від 25.06.2015 р. ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" перерахувало страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 9 730 грн. 96 коп. Так, позивачем було вирахувано із суми страхового відшкодування 2 864 грн. 88 коп. страхового платежу, несплаченого йому страхувальником.

Поряд з цим, цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди було застраховано відповідачем за полісом №АІ/0532125, діючим станом на 09.06.2015 р (ліміт за шкоду майну - 50 000 грн. 00 коп., франшиза - 500 грн. 00 коп.).

Зважаючи на дану обставину, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення страхового відшкодування в розмірі 12 095 грн. 84 коп., тобто в розмірі визначеному в страховому акті з вирахуванням 500 грн. 00 коп. франшизи.

В свою чергу, здійснюючи судовий розгляд справи №910/28511/15, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню сплачене позивачем страхове відшкодування у межах суми фактичних витрат, підтвердженням сплати якої є платіжне доручення.

Проаналізувавши спірні правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем та є предметом розгляду в межах даної судової справи, колегія суддів Вищого господарського суду України не може повністю погодитись з таким висновком господарських судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Отже, позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього право вимоги до відповідача, який застрахував відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія.

Таким чином, позивач реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача, оскільки за договором страхування відповідальності останній надав згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Вказана правова позиція, зокрема, викладена в постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 р. у справі №3-165гс14.

Разом з цим, відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України (ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

З системного аналізу наведених положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що під оціненою шкодою в згаданому законі розуміється шкода, оцінена насамперед страховою компанією.

Таким чином, страховик, виплативши страхове відшкодування, набуває право зворотної вимоги до страховика (винної особи) в сумі страхового відшкодування у межах суми фактичних витрат страхувальника.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у своїх постановах від 15.04.2015 р. у справі №910/7163/14 та від 17.02.2016 р. у справі №6-2471цс15.

В даному випадку ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" визначила, що розмір страхового відшкодування становить 12 595 грн. 84 коп.

При цьому, за твердженням позивача, страхове відшкодування було виплачено ним у меншому розмірі лише внаслідок утримання з нарахованої до виплати суми несплаченого страхового платежу, який страхувальник мав сплатити позивачу за умовами договору добровільного страхування.

Натомість, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума сплачена ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" за платіжним дорученням з вирахуванням франшизи.

Судова колегія Вищого господарського суду України вважає вказану позицію попередніх судових інстанцій необґрунтованою, оскільки згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні у справі докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, суди попередніх інстанцій не перевірили вищевказані доводи позивача з урахуванням розділу 12 договору добровільного страхування №28-2801-15-00115 від 05.05.2015 р., в якому закріплено формулу визначення розміру страхового відшкодування.

Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди не надали належної правової оцінки умовам п. 15 страхового акту №ДККА-44995 від 24.06.2015 р., в якому визначено порядок виплати страхового відшкодування.

Разом з цим, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, зважаючи на вищевикладені приписи чинного законодавства, оскаржувані постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду підлягають скасуванню, а справа №910/5161/15-г передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно дослідити наявні в матеріалах справи докази, на підставі чого встановити розмір фактичних витрат позивача, понесених на здійснення страхового відшкодування, і, в залежності від встановлених обставин, вірно застосувати правові норми, що регулюють спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2015 р. у справі №910/28511/15 скасувати.

Справу №910/28511/15 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

Ж.О. Корнілова