ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2016 року Справа № 916/3059/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Сидоренко Д.О. - дов. від 18.12.15, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,
касаційну скаргуДержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від17.12.15у справі№916/3059/15 Господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"простягнення
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" 30899,41 грн. інфляційних втрат і 4683,39 грн. - 3% річних. Позивач посилався на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 07.07.14 у справі №916/973/14 було стягнуто з відповідача заборгованість за договором майнового сервітуту №115-П-ІЯЛФ-13 від 30.08.13; що вказане рішення було виконано лише 13.10.14. Отже, позивач вважав підставним нарахування і стягнення з відповідача спірних сум інфляційних втрат і 3% річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.10.15 (суддя Волков Р.В.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 30899,41 грн. інфляційних втрат і 4683,39 - 3 % річних. Суд виходив з факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та дійшов висновку про обґрунтованість нарахування і сплати спірних сум інфляційних втрат і 3% річних за весь період часу упродовж якого не виконувалося грошове зобов'язання.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.15 (судді: Головей В.М., Гладишева Т.Я., Ярош А.І.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.
Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами приписів статті 625 Цивільного кодексу України, статей 22, 27, 62, 80 Господарського процесуального кодексу України. Підприємство вказує на необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи Міністерства інфраструктури України, оскільки воно входить до сфери управління цього Міністерства. На думку скаржника, суди надали неналежну оцінку рішенню господарського суду у справі №916/973/14, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а тому суди повинні були припинити провадження у цій справі або відмовити у прийнятті даної позовної заяви. Він зазначає, що судове рішення у вказаній справі виконано; що позивач у справі №916/973/14 не заявляв вимоги до відповідача про стягнення інфляційних втрат і 3% річних.
Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.
Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.09.13 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії - власником та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" - сервітуарієм був укладений договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №645-0/115-П-ІЛФ-13. За умовами цього договору власник, на визначених договором умовах оплати, надає сервітуарію право обмеженого користування належними власнику гідротехнічними спорудами, розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал №22 (довжина причалу (п.м.) - 200,00, архівний номер паспорту 85315). Пунктом 2.3 договору передбачено, що оплата сервітуту здійснюється сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку власника. Сума щомісячного платежу розраховується, виходячи з кількості днів у звітному місяці. Договір діє до 31.12.13, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 7.1 договору). Господарські суди також установили, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов цього договору щодо своєчасного внесення плати за сервітут рішенням Господарського суду Одеської області від 07.07.14 у справі №916/973/14, яке набрало законної сили, з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" було стягнуто на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 187086,19 грн. заборгованості за названим договором. Вказане рішення (про стягнення боргу) було виконано відповідачем лише 13.10.14. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії про стягнення з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" 30899,41 грн. інфляційних втрат і 4683,39 грн. - 3% річних (нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань). Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цього позову. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 598 названого Кодексу унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, за приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Отже, у розумінні приписів наведеної норми, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 14.11.11 у справі №12/207, від 20.01.11 у справі №10/25. В ході розгляду спору господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, факт неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором від 30.09.13, а відтак суди визнали підставним нарахування і стягнення з відповідача заявлених сум інфляційних втрат і 3% річних до повного виконання грошового зобов'язання. Довід скаржника про наявність підстав для відмови у прийнятті позовної заяви та припинення провадження у справі через те, що є рішення суду з спору між тими ж сторонами, про той же предмет з тих же підстав, визнається неспроможним, позаяк він спростовується обставинами установленими судами і матеріалами справи та цьому доводу надавалася оцінка судами і він був відхилений як необґрунтований. Господарські суди установили, що предметом позову у справі №916/973/14 є стягнення боргу, а предметом спору у даній справі є стягнення інфляційних втрат і річних, тобто предмети цих позовів є різними. При цьому, закон не обмежує сторону звернутися до суду про стягнення боргу і річних та інфляційних втрат як в одному позові, так і в різних. Крім того, визнається неспроможним і довід скаржника про помилкове, на його думку, незалучення до участі у справі в якості третьої особи Міністерства інфраструктури України, позаяк треті особи у розумінні приписів процесуального законодавства повинні знаходитися з однією із сторін процесу у таких відносинах, котрі можуть змінитися в результаті прийняття судом рішення, що суди не встановили. Інші доводи касаційної скарги викладеного не спростовують. Враховуючи зазначене, господарськими судами правильно застосовано приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до встановлених обставин справи, а відтак відсутні підстави для скасування судових актів у справі і задоволення касаційної скарги скаржника.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.15 у справі №916/3059/15 залишити без змін.
Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т. Гоголь
В.Швець