ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року Справа № 910/27797/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 рокуу справі№ 910/27797/14Господарського судуміста Києваза позовомСпільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд"простягнення заборгованості у сумі 519 075, 43 грн. за договором субпідряду № 30/01-02 від 28.05.2013 року

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Павлік О.М. дов. № 141 від 15.09.2015 року, Певнова А.М. дов. № 654 від 15.12.2015 року,- відповідача:Яременко В.Д. дов. б/н від 04.01.2016 року

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" (далі за текстом - Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Основа-Солсиф") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" (далі за текстом - ТОВ "ВБК "Промжитлобуд") про стягнення грошових коштів у сумі 519 075, 43 за договором субпідряду № 30/01-02 від 28.05.2013 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 року у справі № 910/27797/14 позовні вимоги задоволено: стягнуто з ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" на користь Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Основа-Солсиф" 381 063, 47 грн. заборгованості, 15 194, 33 грн. пені, 92 268, 64 грн. інфляційних втрат, 30 548, 99 грн. 3 % річних; визнано Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 309 від 25.12.2014 року та Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 09 від 16.01.2015 року недійсними.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 року та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року у справі № 910/27797/14 апеляційну скаргу ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року у справі № 910/27797/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 530, 610, 629, 640, 837, 838, 854 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 25.01.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролова А.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 11.02.2016 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.02.2016 року було відмовлено в задоволенні заяви відповідача про відвід суддів Фролової Г.М. та Яценко О.В. з підстав його необґрунтованості.

11.02.2016 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 18.02.2016 року на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.05.2013 ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" (Генпідрядник) та Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями СП "Основа-Солсиф" (Субпідрядник) уклали договір субпідряду № 30/01-02, згідно п. 1.1. якого Субпідрядник зобов'язується за завданням Генпідрядника власними силами та якісно виконати роботи по улаштуванню паль шпунтової огорожі, пальового та проведення ультразвукового дослідження паль на об'єкті: "Реконструкція гуртожитку з переобладнанням під житловий будинок з поквартирним заселенням з влаштуванням надбудови та прибудови на вул. Гарматній, 20 у Солом'янському районі м. Києва (прибудований будинок - І черга)".

Згідно Додатків № № 1, 2, які являються невід'ємною частиною вказаного вище Договору, договірна ціна на виконання робіт складає: улаштування паль Д=200 мм шпунтової огорожі - 511 471, 20 грн. в т.ч. ПДВ (20 %) - 85 245, 20 грн. (додаток № 1); улаштування паль Д=620 мм пальового поля - 2 300 979, 60 грн. в т.ч. ПДВ (20%) - 383 496, 60 грн. (додаток № 2);

Відповідно до п. п. 3.1., 4.1. Договору загальна вартість робіт складає 2 812 450, 80 грн., в тому числі ПДВ (20 %) - 468 741, 80 грн. У разі необхідності Генпідрядник перераховує аванс на підставі та у відповідності до письмової заявки Субпідрядника.

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що розрахунки за виконанні роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість з урахуванням вимог розділу цього договору протягом 15 днів.

Положеннями п. 4.3. Договору сторони узгодили, що розрахунки за виконані роботи проводяться шляхом: оплати Генпідрядником після пред'явлення Субпідрядником рахунка на оплату або після підписання Сторонами Акта приймання виконаних робіт (типова форма № КБ-2в), Довідки про вартість виконаних робіт (типова форма № КБ-3).

Відповідно до п. 19.1. Договору розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються та підписуються Субпідрядником та передаються генпідряднику до 18 числа поточного місяця. Генпідрядник протягом 7-ми (семи) робочих днів з дати отримання від Субпідрядника Акту виконаних підрядних робіт та Довідки про вартість виконаних підрядних робіт перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання відповідних документів Генпідрядник зобов'язаний оплатити виконані роботи протягом 10 (десяти) банківських днів з утриманням частини авансового платежу, отриманого субпідрядником згідно п. 4.1. цього Договору, пропорційно вартості виконаних робіт за звітній період.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що факт виконання робіт за Договором № 30/01-02 від 28.05.2013 року підтверджується: Актом № 1 приймання виконаних робіт за червень 2013 року, Актом № 2 приймання виконаних робіт за червень 2013 року, Актом № 1 приймання виконаних робіт за липень 2013 року та Довідками про вартість виконаних робіт за червень 2013 року, за липень 2013 року, на загальну суму - 1 939 552, 80 грн. Вказані Акти, складені, підписані та скріплені печатками субпідрядника та генпідрядника.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.05.2013 року ТОВ "ВБК "Центренергобуд", як первісний боржник, ТОВ "ВБК "Промжитлобуд", як новий боржник, та спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі ТОВ, як кредитор, уклали Договір про заміну боржника у зобов'язанні № 27/01-02, згідно п. п. 1, 2 якого ним регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає з Договору субпідряду № 48/01-02 від 24.12.2012 та Договору № 01/06 від 30.01.2013, укладеного між первісним боржником та кредитором, в об'ємі та умовах передбачених Договором. Первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 8 353, 57 грн. з ПДВ, що виник на підставі Договорів.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" на виконання умов Договору № 30/01-02 та Договору № 27/01-02 перераховано спільному українсько-французькому підприємству з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі ТОВ грошові кошти на суму - 1 200 000, 00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.

Судами встановлено, що за Актом звірки взаємних розрахунків від 23.10.2014 року позивачем зараховано суму за взаємозаліком по операції № 17473 у розмірі - 358 489, 33 грн., а тому вірним є висновок судів про те, що загальна сума заборгованості за Договором № 30/01-02 та за Договором № 27/01-02 складає 381 063, 47 грн. (1 939 552, 80 грн. - 1 200 000, 00 грн. - 358 489, 33 грн. = 381 063, 47 грн.).

26.05.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Центренергобуд" (далі за текстом - і ТОВ "ВБК "Центренергобуд"), як кредитор-1, та ТОВ "ВБК "Промжитлобуд", як Кредитор-2, уклали Договір відступлення права вимоги № ПЖБ-14р, згідно п. 1. якого Кредитор-1 відступив на користь Кредитора-2 право вимоги на отримання зайво перерахованих коштів в сумі - 671 179, 09 грн. від спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі ТОВ, як Боржника, за Договором будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 року.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 30.05.2014 ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" було надіслано Спільному українсько-французькому підприємству з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі ТОВ Вимогу № 60 від 29.05.2014 року про повернення суми договірного забезпечення, яка сплачена безпідставно та незаконно у семиденний строк від дня пред'явлення цієї Вимоги, яка залишена позивачем без реагування.

Спільним українсько-французьким підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" заявлено позов про стягнення з відповідача 381 063, 47 грн. основного боргу, 5 002, 26 грн. пені за Актом приймання виконаних робіт за червень 2013 року (період з 10.12.2013 по 14.01.2014 із врахуванням часткових оплат), 10 192, 07 грн. пені за Актом приймання виконаних робіт за липень 2013 року (період з 10.12.2013 по 12.02.2014 із врахуванням часткових оплат), 30 548, 99 грн. - 3% річних та 92 268, 64 грн. інфляційних втрат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, після звернення позивача з даним позовом про стягнення заборгованості за Договором субпідряду до суду, 25.12.2014 ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" було надіслано заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог вих. № 309 від 25.12.2014 та вих. № 09 від 16.01.2015.

Так, відповідач зазначив, що ТОВ "ВБК "Центренергобуд", як Кредитор-1, відступило на користь відповідача, як Кредитора-2, право вимоги на отримання зайво перерахованих коштів в сумі 671 179, 09 грн. від позивача, на підставі Договору відступлення права вимоги № ПЖБ-14 від 26.05.2014, внаслідок чого, відповідач стверджував, що Кредитор-2, він же Генпідрядник за Договором, в грудні 2014 року та в січні 2015 року направив на адресу позивача, як Субпідрядника за Договором та, одночасно, як Боржника-2 за Договором відступлення права вимоги, заяви вих. № 309 і вих. № 09 відповідно в яких вказав про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму - 381 063, 47 грн., а також на 15 194, 33 грн. пені, 92 268, 64 грн. індексу інфляції, 30 548, 99 грн. 3 % річних за Договором відступлення права вимоги та Договором будівельного підряду, а тому внаслідок такого зарахування, за переконанням відповідача, наявні підстави для припинення провадження по справі у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Однак, Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі ТОВ, на отриману заяву про зарахування зустрічних однорідних вих. № 09 від 16.01.2015, листом від 21.01.2015 № 32 відмовило у проведенні зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказані вимоги є безпідставними.

Згідно п. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст. 838 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт виконання відповідачем підрядних робіт на загальну суму - 1 939 552, 80 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт підтверджується.

У Договорі підряду, згідно ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Пунктом 19.1. укладеного між сторонами Договору субпідряду сторони передбачили, що остаточний розрахунок здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дня підписання Акта приймання виконаних робіт.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що вказані Акти підписані сторонами 30.06.2014 та 30.07.2014, а тому оплату замовник мав здійснити протягом 10 банківських днів, тобто до 14.07.2014 та до 12.08.2014 відповідно.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання, згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановивши наведені обставини, враховуючи норми чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що роботи, передбачені за Договором субпідряду № 30/01-02 прийняті замовником згідно актів приймання виконаних робіт, однак, відповідач в порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату виконаних робіт, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість, яка станом на момент розгляду даного спору у суді першої інстанції становила - 381 063, 47 грн.. Вказана заборгованість є не погашеною, а тому визнана судами обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань генпідрядник сплачує субпідряднику штрафні санкції у розмірі 0, 1 % (з урахуванням, умов встановлених п. 7.3. цього Договору). За порушення строків розрахунків Генпідрядник сплачує Субпідряднику пеню у розмірі 0, 1 (відсотка) від суми несвоєчасно оплачених коштів за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від суми боргу (п. 7.3. Договору субпідряду).

Так, господарськими судами попередніх інстанцій перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, визнано його арифметично вірним, а тому пеня у розмірі 5 002, 26 грн. за Актом приймання виконаних робіт за червень 2013 року за період з 10.12.2013 по 14.01.2014, із врахуванням часткових оплат, у сумі 10 192, 07 грн. та за Актом приймання виконаних робіт за липень 2013 року за період з 10.12.2013 по 12.02.2014 із врахуванням часткових оплат, у загальному розмірі - 15 194, 33 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Наведеними нормами передбачено право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суди попередніх інстанцій перевірили розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат та визнали його обґрунтованим, та арифметично вірним, а тому до стягнення з відповідача підлягають грошові кошти у розмірі 30 548, 99 грн. - 3 % річних та 92 268, 64 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню у розмірі - 381 063, 47 грн. основного боргу, 15 194, 33 грн. пені, 92 268, 64 грн. інфляційних втрат та 30 548, 99 грн. 3 % річних.

Крім того, відповідач заперечував проти позивних вимог посилаючись на направлення ним заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.12.2014 та від 16.01.2015.

Положеннями п. 1 ч .1 ст. 83 ГПК України передбачено, зокрема, право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін.

Так, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надіслані на адресу позивача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог вих. № 309 і вих. № 09 від 25.12.2014 та від 16.01.2015 відповідно слід розглядати як окремий правочин. Зміст правочину не може суперечити нормам Цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства,а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами попередніх інстанцій досліджено, що ТОВ "ВБК "Промжитлобуд", скеровуючи заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на адресу позивача, зазначає, що є кредитором за зобов'язаннями, які виникли на підставі Договору будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 та Договору № ПЖБ-14 про відступлення права вимоги від 26.05.2014, а тому спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі ТОВ є боржником у даному зобов'язанні на суму, що складає - 671 179, 09 грн..

Однак, як встановлено судами, згідно Довідки про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ № 1 за вересень 2011 сума 671 179, 09 грн. є договірним забезпеченням 5 % (з ПДВ).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись і інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями п. 2.8. Договору будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011, за яким ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" набуло право кредитора, передбачено, що договірне забезпечення виконання Договору (договірне забезпечення) здійснюється шляхом утримання 5 (п'яти) відсотків від вартості фактично виконаних робіт звітного місяця, та сплачується Підрядником Субпідряднику після прийняття в експлуатацію Об'єкту будівництва.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що притримання є правом замовника, тобто, у даному випадку, ТОВ "ВБК "Промжитлобуд", яким він користується на власний розсуд, а тому, здійснення повної оплати виконаних робіт шляхом перерахування грошової суми, у тому числі й 5% притримання за Договором, не є підставою вважати суму притримання як зайво перераховані кошти.

Згідно ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

За приписами ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; - однорідність вимог (гроші, однорідні речі); - настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент; - ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання; - звернення з заявою однієї сторони до іншої.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що суми грошових коштів, які відповідач просить зарахувати як зустрічні однорідні вимоги, не є такими, з огляду на те, що здійснення оплати виконаних та прийнятих робіт за Договором субпідряду є обов'язком відповідача, як замовника, у той час, як договірне забезпечення шляхом утримання 5 відсотків вартості фактично виконаних робіт та сплата їх у інший, визначений Договором строк, є правом ТОВ "ВБК "Промжитлобуд", а тому зарахування взаємних вимог у відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України у такому випадку є неправомірним.

Підставою для визнання правочину недійсним, згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, є його невідповідність вимогам закону. Цивільне законодавство пов'язує дійсність правочинів з дійсністю елементів, з яких він складається.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для визнання заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог № 309 від 25.12.2014 та № 09 від 16.01.2015 недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржників не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року у справі № 910/27787/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року у справі № 910/27797/14 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко