ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Справа № 923/485/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників сторінпозивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)відповідачаГарасюта М.А. дов. від 19.01.2016 третьої сторони не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Рис України"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 26.10.2016у справі№923/485/16 господарського суду Херсонської областіза позовомФермерського господарства "Брат-2"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рис Україна"третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Каланчацьке управління водного господарства простягнення 67070,30грн., розірвання договору та зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Брат-2" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рис України" про стягнення заборгованості за користування частиною меліоративної системи в 2015 році у розмірі 67070,30 грн., з яких 65755,20 грн. - сума основного боргу та 1315,10 грн. - сума пені, розірвання договору суборенди №2904/15-р від 29.04.2015, укладеного між Фермерським господарством "Брат-2" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рис України", зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Рис України" повернути Фермерському господарству "Брат-2" частину меліоративної системи площею 149,8 га., яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Каланчацького району.

Позовні вимоги позивач мотивує умовами договору суборенди №2904/15-Р від 29.04.2015, положеннями статей 205, 526, 547, 549, 625, 629, 651 Цивільного кодексу України та статей 188, 193, 222 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.07.2016 (суддя Нікітенко С.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Гладишева Т.Я., Головей В.М.), позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рис України" на користь позивача суму основного боргу у розмірі 65755,20 грн., штрафу у розмірі 1315,10 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2756,00 грн. Зобов'язано ТОВ "Рис України" повернути ФГ "Брат-2" частину меліоративної системи площею 149,8 га, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Каланчацького району Херсонської області. В іншій частині позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов договору суборенди №2904/15-р від 29.04.2015, за період користування орендованим майном з 29.04.2015 по 31.12.2015 лише частково сплатив суму орендної плати, внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі у розмірі 65755,20 грн., що, у свою чергу, є підставою для нарахування пені з посиланням на п.6.4 договору, розрахунок якої виконаний позивачем правильно. Крім того, суди дійшли висновку, що позивач скористався своїм правом на відмову від договору суборенди, а відтак, в силу пункту 6.2 договору та положень частини 2 статті 782 Цивільного кодексу України, договір є розірваним з 13.04.2016, отже, позовна вимога про розірвання договору задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рис України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 205-210, 640, частини 1 статті 795 Цивільного кодексу України, частини 2-5, 7 статті 180 Господарського кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.12.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні касаційної інстанції 18.01.2017 представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29.04.2015 між Фермерським господарством "Брат-2" (орендар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рис України" (суборендар, відповідач) було укладено договір суборенди №2904/15-Р, за умовами пункту 1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає згідно акта прийому-передачі, в тимчасове платне користування частину меліоративної системи (надалі - майно), яке знаходиться на території Олександрівської сільської ради. Загальна площа меліоративної системи, яка передається в суборенду складає 149,8 га.

За умовами пункту 2.1 договору зазначене в пункті 1.1 даного договору майно повинно бути передане орендарем та прийняте суборендарем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання договору.

Передача майна в оренду здійснюється за актом прийому-передачі, який підписується кожною із сторін (п.2.2. договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору суборендар сплачує орендну плату за кожний рік користування майном в розмірі 10 (десяти) відсотків балансової вартості меліоративної системи, що складає 137180,52 грн., в т.ч. ПДВ, в рік.

Згідно пункту 4.2 договору орендна плата сплачується щорічно в період з 20 січня по 31 січня, але не пізніше ніж протягом трьох банківських днів з дня виставлення рахунку для оплати суборендарю, в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря.

Відповідно до умов пункту 5.3. договору суборендар зобов'язується сплачувати орендну плату у встановлений договором термін.

У разі невиконання умов пункту 4.2 договору орендар має право розірвати договір суборенди в односторонньому порядку, повідомивши про це суборендаря протягом 7 календарних днів, відповідно до чинного законодавства (п. 6.3. договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено що 06.05.2015 представник ТОВ "Рис України" отримав договір суборенди №2904/15-Р від 29.04.2015 для ознайомлення та подальшого його підписання, який було повернуто позивачу 23.06.2015 засобами поштового зв'язку разом із актом прийому-передачі майна, який датований 30.04.2015. Відповідно до супровідного листа відповідача за № 96 від 16.06.2015, останній акцептував договір суборенди і акт приймання-передачі майна та зобов'язався виконувати всі обов'язки за даним договором належним чином.

09.07.2015 позивачем на адресу відповідача рекомендованим листом з описом були направлені документи серед яких були: акцептований договір суборенди №2904/15-Р від 29.04.2015 (примірник відповідача); акт приймання-передачі частини меліоративної системи (примірник відповідача); рахунок на оплату суборенди частини меліоративної системи за період з 29.04.2015 по 31.12.2015 за №16 від 09.07.2015; розрахунок нарахування суборендної плати за користування меліоративною системою в 2015 році.

Даний лист з додатком був отриманий відповідачем 28.07.2015.

Позивач зазначав, що оскільки рахунок для сплати суборендної плати за користування частиною меліоративної системи в 2015 році позивач отримав 28.07.2015, то кінцевим терміном сплати за рахунком №16 від 09.07.2015, враховуючи пункт 4.2 договору, є 30.07.2015.

Відповідно до наданого розрахунку нарахування суборендної плати за користування майном в 2015 році та на підставі направленого рахунку, відповідач до 30.07.2015 мав сплатити наступний розмір суборендної плати - 92619,72 грн.., в т.ч.:

- за період з 29.04.2015 по 30.06.2015 - 24029,46 грн.;

- за період з 01.07.2015 по 31.12.2015 - 68590,26 грн.

Також позивач вказував, що відповідач в порушення умов пунктів 4.2 та 5.3 договору не сплатив суму орендної плати.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем 25.09.2015 рекомендованим листом на адресу відповідача направлена претензія на суму 46892,88 грн., яка отримана останнім 28.09.2015.

04.03.2016 позивачем була направлена відповідачу друга претензія на суму 93191,30 грн., додатком до якої був розрахунок нарахування суборендної плати за користування частиною меліоративної системи в 2015 році. Вказану претензію відповідач отримав 06.04.2016.

23.03.2016 та 28.03.2016 відповідач на виконання умов договору суборенди №2904/15-Р від 29.04.2015 перерахував позивачу суму за суборенду частини меліоративної системи, яка у загальному розмірі становить 27436,10 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 25).

Позивач вказує, що сума боргу відповідача за користування частиною меліоративної системи в 2015 році згідно договору суборенди №2904/15-Р від 29.04.2015 складає 65755,20 грн.

Крім того, ФГ "Брат-2" зазначає, що відповідно до умов пункту 6.3. договору у разі не виконання умов пункту 4.2. договору, орендар має право розірвати договір суборенди в односторонньому порядку повідомивши про це суборендаря протягом 7 календарних днів відповідно до чинного законодавства.

04.03.2016 позивачем разом із другою претензією було направлено відповідачу лист за вих. №17 від 04.03.2016, в якому на підставі пункту 6.3 договору позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання договору суборенди №2904/15-Р від 29.04.2015, через 7 (сім) днів з дати отримання даного листа. Даний лист отримано відповідачем 06.04.2016 (а.с. 23-24).

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості та пені суди виходили із доведеності позивачем факту порушення відповідачем умов договору. За період користування орендованим майном в 2015 році (з 29.04.2015 по 31.12.2015), було сплачено лише частину орендної плати розмірі 27436,10 грн., а відтак позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 65755,20 грн. Суди визнали законними і обґрунтованими.

Положеннями пункту 6.4 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендної плати за використання майна, у встановлений пунктом 4.2 договору термін, суборендар сплачує пеню у розмірі 2 (два) відсотка від несплаченої суми, а відтак суди дійшли висновку, що вимога позивача про стягнення пені також підлягає задоволенню.

Вимоги позивача про розірвання договору суборенди№2904/15-р від 29.04.2015 суди відхилили виходячи із того, що станом на 03.03.2016 відповідачем повністю не було сплачено орендну плату за період користування орендованим майном - з 29.04.2015 по 31.12.2015, у зв'язку з чим 04.03.2016 позивачем було надіслано відповідачу лист, яким повідомлено про розірвання договору суборенди №2904/15-Р від 29.04.2015 на підставі пункту 6.3 договору, через сім днів з дати отримання даного листа. Зазначений лист був отриманий відповідачем 06.04.2016, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

А відтак, суди дійшли висновку, що позивач скористався своїм правом на відмову від договору суборенди, і в силу пункту 6.3 договору та положень частини 2 статті 782 Цивільного кодексу України, вказаний договір є розірваним з 13.04.2016, а тому позовна вимога щодо розірвання договору задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання ТОВ "Рис України" повернути ФГ "Брат-2" частину меліоративної системи площею 149,8 га., яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Каланчацького району, суди виходили із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктами 2.3 та 5.3 договору сторони передбачили, що у разі припинення договору суборендар має повернути орендарю об'єкт оренди.

Приймаючи до уваги те, що договір суборенди є розірваним з 13.04.2016, орендоване не повернуто позивачу, а відповідач без належних правових підстав продовжує користуватися орендованим майном, позовну вимогу позивача про зобов'язання відповідача повернути частину меліоративної системи площею 149,8 га, яке знаходиться на території Олександрівської сільської ради Каланчацького району суди визнали обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного судів, покладені в основу прийнятих у справі судових рішень, передчасними, непереконливими та такими, які не можна вважати прийнятими за повного встановлення та оцінки усіх істотних обставин справи в їх сукупності, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 29.04.2015 між сторонами було укладено договір суборенди частини меліоративної системи №2904/15-р, за умовами пункту 1.1 якого позивач передає, а відповідач приймає згідно акта прийому-передачі в тимчасове платне користування частину меліоративної системи, яке знаходиться на території Олександрівської ради Каланчацького району. Загальна площа меліоративної системи, яка перед суборенду складає 149,8 га.

За умовами пункту 2.1 договору зазначене в пункті 1.1 даного договору майно повинно бути передане орендарем та прийняте суборендарем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання договору. Передача майна в оренду здійснюється за актом прийому - передачі, який підписується кожною із сторін (п.2.2. договору).

Проте, суди попередніх інстанцій, невірно застосували норми матеріального права визначених приписами статей 205 - 210, 640, частини 1 статті 795 Цивільного кодексу України, частин 2-5, 7 статті 180 Господарського кодексу України.

Під час розгляду справ суди повинні розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.І ст.220, ч.2 ст.228 ЦК України, ч.2 ст.207 ГК України, ст.13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, ч.І ст.227, ч.І ст.229, ч.І ст.230, ч.І ст.232 ЦК України, ч.І ст.207 ГК України).

За змістом частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Суди з'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, відмовляє в задоволенні позову. До того ж суд вищої інстанції, зазначає, що сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови, навіть за умови, якщо суд не визнавав його недійсним. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України), а за змістом ч.З ст.207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

В силу приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.І-3, 5 та 6 ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (ст.205 - 210, 640 ЦК України, ч.2 - 5, 7 ст. 180 ГК України тощо), зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими) відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення - зокрема не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача. Суди, встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Всупереч наведеним нормам, суди першої та апеляційної інстанцій, не дослідили доводів відповідача про те, що майно за договором від 29.04.2015 стороною позивача на виконання умов договору від 29.04.2015 не передавалось, а стороною відповідача не приймалось, оскільки суди, встановивши відсутність акта приймання - передачі майна, який є невід'ємною частиною договору від 29.04.2015 дійшли висновку, що договір між сторонами - є укладеним.

Також, судами невірно застосовані норми матеріального права щодо моменту укладення договору та моменту виникнення зобов'язань за договором від 29.04.2015.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що оскільки відповідач сплатив частину плати за користування меліоративною системою, вказавши в платіжному дорученні реквізити саме договору №2904/15-р від 29.04.2015 свідчить, що між позивачем та відповідачем дійсно 29.04.2015 укладено договір суборенди меліоративної системи №2904/15-р і саме із вказаним моментом суди пов'язують момент виникнення у відповідача зобов'язань зі сплати суборендної плати за користування меліоративною системою, зазначаючи його з 29.04.2015 по 31.12.2015 є помилковим, оскільки як вбачається з матеріалів справи майно перебуває у користуванні відповідача з 30.04.2015 року, а не з 29.04.2015.

Крім того, згідно акта приймання - передачі майна, він є невід'ємною частиною саме договору суборенди б/н від 30.04.2015, оригінал якого був досліджений під час судового розгляду, за яким майно перебуває в користуванні відповідача з 30.04.2015, проте судами попередніх інстанцій не було надано жодної правової оцінки вказаній обставині, що у даному випадку є істотним значенням значення для правильного вирішення спору, зокрема, в частині визначення моменту укладення договору, моменту переходу прав на користування майном та обґрунтованості розрахунку боргу і моменту нарахування пені.

Також суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи необхідність застосування до спірних правовідносин частину 1 статті 785 Цивільного кодексу України, про зобов'язання наймача повернути наймачеві річ у стані в якому вона була одержана або у стані, який обумовлено договором, дійшли передчасного висновку про те, що відповідач безпідставно продовжує користуватись орендованим майном.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити про те, що суди попередніх інстанцій дійшли безпідставно висновку про те, що між сторонами спору діє договір суборенди меліоративної системи від 29.04.2015, оскільки зі змістів договорів від 29.04.2015 та від 30.04.2015, вбачається, що предметом цих договорів є одна і та ж частина меліоративної системи, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Каланчацькому районі. Вказаним обставинам оцінка не була надана, адже за угодою від 30.04.2015, майно визначене пунктом 1, на виконання вимог пункту 2.2 цього договору було передано в користування і перебуває саме у відповідно до умов цього договору і акта в законному користуванні ТОВ "Рис України" про, що свідчить акт приймання - передачі, відповідно до його змісту містить відсилання на договір саме від 30.04.2015 та є невід'ємною його частиною, а договір від 29.04.2015 не містить такого акта.

За приписами процесуального законодавства, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленою господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору,і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства.

Таким чином, з наведеного слідує, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не надали ґрунтовної юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Враховуючи, що в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 111-9 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі і передачі її на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рис України" дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, і повністю встановивши фактичні обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, з наданням їм обґрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з приводу наявності чи відсутності підстав для задоволення позову із застосуванням до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рис України" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі №923/485/16 та рішення господарського суду Херсонської області від 26.07.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді О.Сибіга

В.Швець