ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Справа № 914/930/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач) Барицької Т.Л., Гольцової Л.А.розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 01.11.2016у справі№ 914/930/15 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал"доПриватного підприємства "Шива"третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" простягнення 500000 грн. заборгованостіза участю представників сторін:

позивача: Авдєєнко В.В.

відповідача: не з'явилися

третьої особи: Марків В.Д.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Шива" про стягнення 500000,00 грн. заборгованості за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 у справі № 914/930/15 (суддя Цікало А.І.) позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства "Шива" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" 500000 грн. 00 коп. боргу та 10000 грн. 00 коп. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 у справі № 914/930/15 залишено без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2016 скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 у справі № 914/930/15, справу направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 у справі № 914/930/15 провадження у справі № 914/930/15 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2016 ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 у справі № 914/930/15 скасовано, справу передано на розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Хабіб М.І., суддів Михалюк О.В., Орищин Г.В.) рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 у справі № 914/930/15 скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 у справі № 914/930/15, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на неправильне застосування судом норми ст. 27 Господарського процесуального кодексу України та помилковість висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залучення Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до участі у справі як третьої особи; зазначає про помилковість висновків суду про відсутність у ПП "Шива" обов'язку по поверненню заборгованості, яка виникла на підставі договору позики, оскільки у будь-якому випадку строк сплати заборгованості настав 03.06.2015 безвідносно факту визнання недійсними додаткових угод до договору позики; наголошує на необґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції щодо черговості виконання зобов'язань за договором позики і кредитним договором, що встановлена Угодою про врегулювання погашення заборгованості від 27.07.2012, оскільки відповідача не звільнено від обов'язку виконувати взяті на себе зобов'язання перед ТОВ "КУА "Оптима-Капітал", а положення вказаної угоди не обмежують право позивача на часткове стягнення простроченої заборгованості у разі її виникнення; посилається на помилковість висновку суду про сплату відповідачем суми заборгованості, що є предметом стягнення у справі, оскільки сторонами було погоджено розстрочку сплати суми боргу, зокрема сплати 500000,00 грн. у строк до 15.03.2015.

09.12.2016 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" на касаційну скаргу, в якому третя особа просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

16.01.2017 до Вищого господарського суду України надішли письмові пояснення Приватного підприємства "Шива", в яких відповідачем зазначено про незаконність дій Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", спрямованих на заволодіння активами відповідача, які перебувають в іпотеці банку.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.02.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал, яке діє за рахунок та в інтересах Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу "Професійний" Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал (позикодавець), та Приватним підприємством "Шива" (позичальник) було укладено договір процентної позики № 2012/02-15, відповідно до умов якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику грошові кошти для будівництва об'єкту за адресою м. Львів, вул. Зубрівська, 38, у розмірі, визначеному договором, а позичальник зобов'язується прийняти та повернути їх позикодавцю у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін користування позикою в розмірі та в строк, встановлені договором.

Згідно із пунктами 2.1, 2.2, 2.3 договору сума позики за договором становить 4000000,00 грн. Позикодавець може надавати суму позики в повному розмірі так і частинами. За договором позичальник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі 1% річних від суми фактично наданої позики або її частини з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики.

Сплата процентів за позикою здійснюється 1 раз на рік не пізніше 10 числа місяця наступного за роком, що минув. Позичальник зобов'язаний повернути проценти, нараховані згідно з п. 2.2 цього договору, не пізніше строку повернення позики, вказаного у п. 4.1 договору (п. 2.7 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору остаточною датою повернення позики є 03.06.2015.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п. 4.1 договору. Сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця (п. 5.2 договору).

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що 27.07.2012 між Публічним акціонерним товариством "Фольксбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк", та Приватним підприємством "Шива" було укладено кредитний договір № KU018029 (далі - кредитний договір), згідно із умовами якого розмір кредиту становить 2630000,00 доларів США; кредит надається з таким цільовим призначенням: 2335000 дол. США - на фінансування 51% вартості будівництва фізкультурно-оздоровчого комплексу з вбудованим підприємством торгівлі на вул. Зубрівській, 38 у м. Львові, 295000 дол. США - на погашення заборгованості по кредиту, наданого на підставі договору № KU017896 від 09.07.2012 (п.п. 1.2, 1.4 кредитного договору).

Строк користування кредитом становить 84 місяці, кінцева дата повного виконання боргових зобов'язань - 26 липня 2019 року (п.п.1.5,1.6 кредитного договору).

Відповідно до п. 1.9.1 договору розмір процентів становить 8%+3М LIBOR, які сплачуються щомісячно з 1-го до 10-го числа наступного місяця протягом строку дії договору.

Додатком № 1 до договору від 27.07.2012 є погоджений сторонами графік погашення кредиту, згідно з яким кредит має погашатися в період з червня 2013 по липень 2019 шляхом сплати щомісячно (крім липня 2019 року) по 35540,00 дол. США, а в липні 2019 року - не пізніше 26.07.2019 - 35580дол.США.

Також 27.07.2012 Публічне акціонерне товариство "Фольксбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк", Приватне підприємство "Шива" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" уклали угоду про врегулювання погашення заборгованостей за кредитним договором KU018029 від 27.07.2012 та за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012.

Відповідно до п. 2 вказаної угоди Приватне підприємство "Шива" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" без жодних застережень погоджуються, що термін повернення позики за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012 буде у будь-якому випадку пізнішою датою, ніж термін повернення кредиту за кредитним договором KU018029 від 27.07.2012.

Пунктом 2.1 угоди встановлено, що у будь-якому випадку Приватне підприємство "Шива" виконає свої зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал", а Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" прийме таке виконання зобов'язання лише після того, як Приватне підприємство "Шива" виконає усі свої зобов'язання перед банком за кредитним договором.

Приватне підприємство "Шива" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" зобов'язуються погоджувати з банком будь-які зміни, які вони бажають внести до умов договору процентної позики (п. 2.2 угоди).

Згідно із 2.3 угоди Приватне підприємство "Шива" зобов'язалося протягом дії цієї угоди здійснювати виконання зобов'язань як боржник за будь-якими договорами кредиту, позики, поруки, застави (іпотеки) та гарантії виключно після погодження з Публічним акціонерним товариством "ВіЕс Банк".

Як з'ясовано апеляційним господарським судом, упродовж 2012-2014 років Приватним підприємством "Шива" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" без погодження з Публічним акціонерним товариством "ВіЕс Банк" були укладені додаткові угоди про внесення змін і доповнень до договору позики № 2012/02-15 від 15.02.2012, а саме:

- додатковою угодою від 29.12.2012 внесені зміни до п. 2.2 договору та викладено його в наступній редакції: "За цим договором позичальник зобов'язаний з 01.01.2013 сплачувати проценти в розмірі 25% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п. 2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п. 5.3 договору)";

- додатковою угодою від 27.06.2013 внесені зміни до п. 2.1 договору та викладено його в наступній редакції: "Сума позики за договором становить 6000000,00 грн. Позикодавець може надавати суму позики в повному розмірі так і частинами";

- додатковою угодою від 24.07.2013 змінено п. 2.1 договору та викладено його в наступній редакції: "Сума позики за договором становить 8000000,00 грн. Позикодавець може надавати суму позики в повному розмірі так і частинами";

- додатковою угодою від 01.12.2013 викладено новій редакції п. 2.2 договору, а саме: "За цим договором позичальник зобов'язаний з 06.11.2013 сплачувати проценти в розмірі 27% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п. 2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п. 5.3 договору";

- додатковою угодою від 01.08.2014 сторони погоди змінити п. 2.2 договору та викласти його в наступній редакції: "За цим договором позичальник зобов'язаний з 06.11.2013 сплачувати проценти в розмірі 1% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п. 2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п.5.3 договору)";

- додатковою угодою від 31.12.2014 до договору позики сторони виклали у новій редакції розділ 5 договору позики "Порядок повернення суми позики", зокрема, доповнили цей розділ пунктом 5.5 наступного змісту: "Позичальник зобов'язаний достроково повернути позикодавцю усю суму позики (або залишок несплаченої суми позики), а також усю суму процентів за користування позикою на письмову вимогу позикодавця протягом п'яти календарних днів з моменту отримання від позикодавця такої письмової вимоги у разі, якщо за результатами господарської діяльності у 2014 році збитки позичальника будуть перевищувати 10000000,00 грн. Сторони домовились, що визнання розміру збитків позичальника відбувається шляхом аналізу позикодавцем балансу (звіту про фінансовий стан) позичальника за результатами його господарської діяльності у 2014 році, завірену копію якого позичальник зобов'язаний надати позикодавцю не пізніше 23.02.2015".

На підставі п. 5.5 додаткової угоди від 31.12.2014 до договору позики № 2012/02-15 позивач звернувся до відповідача з претензією № 53 від 24.02.2015, в якій вказав, що в результаті аналізу балансу (звіту про фінансовий стан) Приватного підприємства "Шива" за 2014 рік встановлено наявність збитків у позичальника на суму 28278000,00 грн, у зв'язку з чим вимагав дострокового повернення до 05.03.2015 всієї суми позики за договором позики, а саме: 6126407,64 грн. тіла позики, 451850,95 грн. процентів за користування позикою.

У відповідь на вказану претензію відповідач листом від 27.02.2015 повідомив позивача, що у зв'язку з скрутним матеріальним становищем підприємство не має можливості здійснити повне погашення заборгованості за договором позики та зазначило про можливість повернення до 12.03.2015 лише 1010000грн, з яких 452700 грн. нараховані проценти за користування позикою та 557300 грн. тіла позики.

Випискою з банківського рахунку Приватного підприємства "Шива" у ПАТ "Кредобанк" за період з 01.03.2015 по 14.12.2015 підтверджується сплата відповідачем 11.03.2015 коштів в сумі 1010000,00 грн. (557300,00 грн. та 452700,00грн) за договором позики.

Також, як визначено судом апеляційної інстанції, у листі - відповіді від 02.03.2015 на вказану вище претензію позивача № 53 від 24.02.2015 Приватне підприємство "Шива" просило розстрочити повернення боргу за договором позики частинами строком на три місяці та зобов'язалося перерахувати перший платіж у розмірі 500000,00 грн. у строк до 15.03.2015.

Згідно із випискою з банківського рахунку відповідача за період з 01.03.2015 по 14.12.2015 підтверджено, що крім сплачених 11.03.2015 коштів в сумі 1010000,00 грн. (557300,00 грн. та 452700,00 грн.), Приватне підприємство "Шива" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" на момент його звернення з позовом до суду (20.03.2015) за договором позики: 17.03.2015 - 300000,00 грн.; 18.03.2015 - 300000,00 грн. та 283800,00 грн.; 19.03.2015 - 200000,00 грн.; 20.03.2015 - 146377,00 грн. та 136180,00 грн.

Предметом позову у справі є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" про стягнення з Приватного підприємства "Шива" заборгованості за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2015 у розмірі 500000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що згідно із відповіді відповідача на претензію від 02.03.2015, він зобов'язався здійснити повернення суми заборгованості частинами та перерахувати 500000,00 грн. у строк до 15.03.2015, однак відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань та не перерахував на рахунок позивача вказану суму, що стало підставою звернення позивача до суду із позовом у цій справі.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно із відповіддю на претензію позивача відповідач просив розстрочити строк повернення боргу частинами на три місяці, зобов'язуючись перерахувати перший платіж у розмірі 500000,00 грн. у строк до 15.03.2015; відповідач не здійснив перерахунок першого платежу у зазначений ним строк, чим порушив взяті на себе зобов'язання; борг відповідача станом на час вирішення спору складає 500000,00 грн.; відповідачем позовом визнано повністю, доказів оплати боргу не надано і відсутні підстави вважати, що визнання позову відповідачем суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаними висновками та виходив з того, що на підставі п. 5.5 договору позики в редакції додаткової угоди від 31.12.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією № 53 від 24.02.2015, в якій вимагав дострокового повернення позики та процентів за договором позики, та в подальшому 20.03.2015 позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 500000 грн., які згідно з листом-відповіддю від 02.03.2015 на вказану претензію відповідач зобов'язувався сплатити до 15.03.2015; умовами договору позики не встановлено обов'язку відповідача повертати позику частинами, а встановлено строк повернення всієї позики не пізніше 03.06.2015, який на момент звернення позивача до суду (20.03.2015) та момент прийняття судом першої інстанції рішення (23.04.2015) ще не настав; додаткова угода від 31.12.2014 до договору позики була укладена позивачем і відповідачем без згоди банку, суперечить умовам угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27.07.2012, вимогам закону та порушує права банку і була визнана недійсною постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі № 914/3389/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016; у позовній заяві як на підставу позовних вимог про стягнення з відповідача 500000,00 грн. в рахунок дострокового часткового погашення позики позивач посилався на лист-відповідь відповідача від 02.03.2015, в якому відповідач зобов'язався сплатити ці кошти до 15.03.2015, однак, на момент подання позову (20.03.2015) про стягнення з відповідача названих 500000,00 грн., ці кошти були сплачені відповідачем навіть у більшій сумі, а саме: 17.03.2015 - 300000,00 грн.,18.03.2015 - 300000,00 грн. та 283800,00 грн.; 19.03.2015 - 200000,00 грн., що підтверджено випискою ПАТ "Кредобанк" з рахунку відповідача за період з 01.03.2015 по 14.12.2015 та актом звірки взаєморозрахунків від 22.04.2015 за договором позики, який був наданий суду першої інстанції 22.04.2015 до прийняття рішення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Як передбачено ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 4.1 договору позики остаточною датою повернення позики є 03.06.2015 і строк повернення позики відповідно до вказаної умови на момент звернення позивача до суду (20.03.2015) та момент прийняття судом першої інстанції рішення (23.04.2015) не настав.

Крім цього, відповідно до п. 2 тристоронньої угоди про врегулювання погашення заборгованостей за кредитним договором KU018029 від 27.07.2012 та за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012, сторонами спору було погоджено, що термін повернення позики за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012 буде у будь-якому випадку пізнішою датою, ніж термін повернення кредиту за кредитним договором KU018029 від 27.07.2012, а пунктом 2.1 цієї угоди встановлено, що у будь-якому випадку відповідач виконає свої зобов'язання перед позивачем, а останній прийме таке виконання зобов'язання лише після того, як відповідач виконає усі свої зобов'язання перед банком за кредитним договором.

Апеляційним судом встановлено, що зобов'язання відповідачем за кредитним договором не виконано.

Так, загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 Цивільного кодексу України. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 531 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Як передбачено ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що додатковою угодою від 31.12.2014 до договору позики сторони виклали у новій редакції розділ 5 договору позики "Порядок повернення суми позики", зокрема, доповнили цей розділ пунктом 5.5 наступного змісту: "Позичальник зобов'язаний достроково повернути позикодавцю усю суму позики (або залишок несплаченої суми позики), а також усю суму процентів за користування позикою на письмову вимогу позикодавця протягом п'яти календарних днів з моменту отримання від позикодавця такої письмової вимоги у разі, якщо за результатами господарської діяльності у 2014 році збитки позичальника будуть перевищувати 10000000,00 грн. Сторони домовились, що визнання розміру збитків позичальника відбувається шляхом аналізу позикодавцем балансу (звіту про фінансовий стан) позичальника за результатами його господарської діяльності у 2014 році, завірену копію якого позичальник зобов'язаний надати позикодавцю не пізніше 23.02.2015".

Керуючись п. 5.5 додаткової угоди від 31.12.2014 до договору позики № 2012/02-15 у зазначеній вище редакції, позивач звернувся до відповідача з претензією про дострокове повернення всієї суми позики за договором позики, а в подальшому - і з позовом у цій справі.

Разом з тим, як визначено апеляційним господарським судом та свідчать матеріали справи, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі № 914/3389/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016 та постановою Верховного Суду України від 14.09.2016 у цій справі, визнано недійсними додаткові угоди від 01.12.2013, 01.08.2014 та 31.12.2014 до договору процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012.

Отже, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що у позивача не виникло право вимагати у відповідача дострокового повернення позики та процентів за користування позикою, оскільки додаткова угода від 31.12.2014, яка укладена позивачем і відповідачем без згоди банку, суперечить умовам угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27.07.2012, вимогам закону та порушує права банку.

Згідно із ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Врахувавши вищенаведені обставини справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та встановивши, що на момент подання позову (20.03.2015) про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики у розмірі 500000,00 грн. згідно із листа-відповіді відповідача від 02.03.2015, ці кошти були сплачені відповідачем навіть у більшій сумі, що підтверджено випискою з банківського рахунку відповідача та актом звірки взаєморозрахунків від 22.04.2015 за договором позики, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову.

Вказаний висновок апеляційного господарського суду відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судом оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника про неправильне застосування судом норми ст. 27 Господарського процесуального кодексу України та помилковість висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залучення Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до участі у справі як третьої особи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки банк, з огляду на положення угоди про врегулювання погашення заборгованостей за кредитним договором KU018029 від 27.07.2012 та за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012 є учасником спірних правовідносин і погодженням банку обумовлений строк та можливість здійснювати виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики.

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про відсутність у ПП "Шива" обов'язку по поверненню заборгованості, яка виникла на підставі договору позики, та висновки щодо черговості виконання зобов'язань за договором позики і кредитним договором, що встановлена Угодою про врегулювання погашення заборгованості від 27.07.2012, оскільки вказані твердження суперечать положенням тристоронньої Угоди про врегулювання погашення заборгованості щодо черговості і умов виконання зобов'язань за договором позики, яка є обов'язковою для сторін спору і має добросовісно ними виконуватися відповідно до встановленого статтею 629 Цивільного кодексу України загального принципу обов'язковості договору.

Наведені у касаційній скарзі доводи скаржника про те, що відповідачем не було виконано зобов'язання по сплаті 500000,00 грн. згідно із відповіддю на претензію позивача, колегія суддів вважає також необґрунтованим, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, яким надано належну правову оцінку судом апеляційної інстанції, та, крім цього, такі доводи не узгоджуються із обставинами, якими позивач обґрунтовував заявлені позовні вимоги при зверненні до суду із позовом у цій справі.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 у справі № 914/930/15 Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Л. Гольцова