ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Справа № 910/4744/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників:позивача Бітюкова І.В. (дов. від 30.12.16 р. №822) Махиніч Н.В. (дов. від 30.12.16 р. №822)відповідача Каленська М.А.(дов. від 28.12.16 р. №08-02/17)розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.09.2016у справі№910/4744/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"доПублічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"провнесення змін до договору

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" про внесення змін до договору № 76-05/13 від 01.11.2013 шляхом визнання укладеною додаткової угоди у редакції вказаній у позовній заяві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2016 (суддя Підченко Ю.О.), позовні вимоги задоволено, внесено зміни до договору № 76-05/13 від 01.11.2013, викладено додаткову угоду до договору у запропонованій позивачем редакції. Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

Приймаючи рішення суд першої інстанції вказував про те, що оскільки доказів існування передбачених законодавством перешкод для внесення запропонованих змін до договору № 76-05/13 від 01.11.2013 до суду надано не було, а відповідачем в свою чергу обставини, які були вказані позивачем, належним чином не спростовані, а тому правомірним є задоволення позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 (головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Михальська Ю.Б., Станік С.Р.) рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" 1515,80 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись із вищевказаною постановою Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2016 залишити в силі, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

У відзиві та письмових поясненнях на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" вказує про обставини, які на думку останнього, є підставою для відмови у задоволенні касаційної скарги.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" зазначає про обставини, які просить врахувати при вирішенні даного спору.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 18.01.2017 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.11.2013 між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - зерновий склад) в особі директора філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Тернопільський комбінат хлібопродуктів" ОСОБА_7 з однієї сторони та Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" (далі - поклажодавець) в особі голови правління ОСОБА_8 було укладено договір складського зберігання № 76-05/13, відповідно до п.1.1. якого, поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури (далі - зерно) в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується складськими квитанціями та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним, як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених діючими ДСТУ.

Кількість та якість зерна, що передається поклажодавцем на зберігання, визначені в складських квитанціях на зерно, що видаються зерновим складом. Зерно, що передається на зберігання зерновому складу є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні (п.п. 1.2., 1.4. договору).

Відповідно до положень п.п. 6.1., 6.2. договору, розрахунки за надання послуг по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Розмір плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна становить 16,50 грн. за тонну на місяць з урахуванням ПДВ.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

Пунктом 12.4. договору передбачено, що договір може бути розірваний або змінений (повністю або частково) лише за згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 13.1. договору).

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Державною фінансовою інспекцією України проведено перевірку фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" за період з 01.04.2014 та завершений звітний місяць 2015 року за результатами якої складено загальну довідку від 24.09.2015 № 07-21/45.

Вищевказаною перевіркою встановлено, що Філією Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Тернопільський комбінат хлібопродуктів" згідно частини. 3 статті 95 Цивільного кодексу України, п.п.2.1., 3.4., 3.13 Положення про Філію, а також вимог наказів Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 27.06.2013 № 64, від 03.06.2014 № 114, від 23.03.2015 № 48, укладено договір із Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" про надання послуг зберігання зерна та виставлено останньому акти виконаних робіт за квітень 2014 - травень 2015 роки по послугах зберігання зерна за тарифами нижчими від встановлених наказами Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

На думку позивача, внаслідок вищевказаних обставин філією Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Тернопільський комбінат хлібопродуктів" за квітень 2014 - травень 2015 роки недоотримано доходів від наданих Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" послуг по зберіганню зерна в сумі 317864,06 грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму.

При цьому позивач наголошує, що Державна фінансова інспекція України виходила з того, що відповідно до наказу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 27.06.2013 № 64, вартість послуг за зберігання зернових (пшениці, ячменю, проса, жита, гречки, вівса, рису та сорго) по філії склала 20,20 грн. за одиницю з ПДВ.

Наказом від 03.06.2014 № 114 затверджено, що вартість послуг за зберігання зернових становить 25,00 грн. за одиницю з ПДВ. Таким чином, з 11.07.2014 розмір плати (тарифу) за надання послуг становить 25,00 грн. за тонну на місяць з урахуванням ПДВ.

Наказом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 23.03.2015 № 48 внесено зміни до Наказу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" № 114 від 03.06.2014 та додатком 1 до наказу визначено тарифи по філіям Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", у тому числі й щодо вартості зберігання Зернових. Так, по філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Тернопільський комбінат хлібопродуктів" вона становить 27,50 грн./тон. міс.

Отже, з 01.04.2015 розмір плати (тарифу) за надання послуг Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" мав становити 27,50 грн. за тонну на місяць з урахуванням ПДВ.

Таки чином позивач зауважує, що враховуючи зазначені вище накази та висновки Державної фінансової інспекції України загальний розмір недоотриманого доходу за період з квітня 2014 по серпень 2015 років становить 374489,47 грн.

14.12.2015 Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з метою вжиття заходів щодо повного усунення виявлених перевіркою Державної фінансової інспекції України порушень і недоліків, надіслало на адресу Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" пропозицію № 130-2-12/6736 щодо укладання додаткової угоди до договору складського зберігання зерна № 76-05/13 від 01.11.2013 про зміну тарифів, разом із проектом додаткової угоди, відповідно до якої позивач запропонував, зокрема внести зміни у договір щодо ціни за зберігання зерна із застосуванням ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, а саме розповсюдити застосування вказаних цін на правовідносини, що склалися з 01.04.2014 по 20.08.2015 роки, зобов'язавши відповідача додатково сплатити на користь зернового складу недоотриманих доходів у сумі 374489,47 грн.

У відповіді на пропозицію позивача від 11.01.2016 № 07-05/30, Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" повідомлено, що з боку останнього відсутні зобов'язання щодо укладення запропонованої Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" додаткової угоди.

Недосягнення сторонами згоди щодо внесення змін до договору і стало підставою для звернення позивача із вказаним позовом до суду.

Приймаючи рішення суд апеляційної інстанції правомірно зауважував про наступне.

Так, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно пункту 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд апеляційної інстанції правомірно вказав про те, що даний правочин за своєю правовою природою є договором складського зберігання зерна.

Згідно статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Згідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як визначено частинами 3, 4 статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до частини. 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, за відсутності згоди сторін, внесення змін до договору є можливим за умови наявності та доведеності позивачем обставин та підстав, визначених статтею 651 Цивільного кодексу України, або у інших випадках, прямо передбачених договором або законом.

Відповідно до положень статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Приписами статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва. Якщо договір складського зберігання зерна передбачає, що зерновий склад має право розпоряджатися ним (або його частиною), то відносини сторін базуються на правилах про позику. Порядок повернення зерна обумовлюється окремо в договорі його зберігання.

Типова форма договору складського зберігання затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 № 510 "Про затвердження Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам та типового договору складського зберігання зерна".

Відповідно до типової форми договору складського зберігання розмір плати (тариф) за надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно частини 1 статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Приймаючи рішення суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про те, що положеннями договору складського зберігання від 01.11.2013 № 76-05/13 та нормами чинного законодавства не передбачена можливість зміни умов договору щодо ціни за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

До того ж, в матеріалах справи наявні акти виконаних робіт до договору складського зберігання від 01.11.2013 № 76-05/13 за період з листопада 2013 року по серпень 2015 року, підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, які підтверджують надання позивачем відповідачу послуг зі зберігання зерна у вказаний період на суму 927770,47 грн., які оплачені відповідачем, що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями банківських виписок.

З вищевказаного випливає, що договір складського зберігання від 01.11.2013 № 76-05/13 сторонами виконаний, послуги надані та оплачені, а тому відсутні підстави для збільшення ціни наданих послуг.

В свою чергу, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що посилання скаржника як на підставу для внесення змін у договір на результати проведеної перевірки Державною фінансовою інспекцією України фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" за період з 01.04.2014 рік та завершений звітний місяць 2015 року, не можуть братись до уваги з огляду на таке.

Так, відповідно до статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Положеннями підпункту 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України (затверджено Указом Президента України від 23.04.2011 р. № 499/2011) врегульовано вжиття Держфінінспекцією відповідно до покладених на неї завдань заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Такі заходи вживаються в установленому порядку Держфінінспекцією як центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.

Водночас, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки, як на підставу для задоволення позовних вимог, є безпідставними, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не можуть впливати на умови укладеного між сторонами договору, в тому числі, на умови щодо ціни договору, і, відповідно, не можуть їх змінювати.

Отже, акт перевірки фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача внести зміни до договору.

Щодо доводів скаржника про те, що відповідно до частини 2 статті 633 Цивільного кодексу України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, а тому договір складського зберігання від 01.11.2013 № 76-05/13 має бути приведений у відповідність до чинного законодавства, то судом апеляційної інстанції було правомірно зазначено, що положеннями наведеної правової норми не передбачена можливість зміни істотних умов договору в тому числі ціни.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено наявності підстав, передбачених договором чи законом, в силу яких суд може прийняти рішення про внесення змін до договору в частині зміни ціни, а тому позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", оскільки судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі №910/4744/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді О.Сибіга

В.Швець