ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2016 року Справа № 910/196/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Галан М.О., дов. від 30.11.2015р. №234/юро-69, Іванів А.Р., дов. від 19.11.2015р.від відповідача:Діденко Ю.О., дов. № від 09.09.2015р. №001846/15, Марцінів Ю.К., дов. № від 08.10.2015р. №001945/15, Черей Ю.К., дов. № від 21.09.2015р. №001864/15, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р.у справі№ 910/196/15-г Господарського суду м.Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Торговий дім АЗОВЗАГАЛЬМАШ"доПублічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"провнесення змін до кредитного договору

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Торговий дім АЗОВЗАГАЛЬМАШ" (надалі - Товариство, позичальник) звернулось з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (надалі - Банк) про внесення змін до укладеного між сторонами договору про відкриття кредитної лінії №133-МВ/13 від 04.10.2013р. (далі - кредитний договір) в частині строків (термінів) повернення траншів, наданих позивачу за додатковими угодами №3 від 26.11.2013р., №4 від 17.01.2014р. та від 04.02.2014 до цього кредитного договору, шляхом продовження строків (термінів) повернення Банку таких траншів та строків (термінів) сплати нарахованих за ними процентів до дати втрати чинності Законом України від 02.09.2014р. №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", але не раніше ніж до настання наступного терміну: для траншу, наданого за додатковою угодою від 26.11.2013р. №3 - до 31.12.2015р.; для траншу, наданого за додатковою угодою від 17.01.2014р. №4 - до 31.12.2015; для траншу, наданого за додатковою угодою від 04.02.2014р. №5 - до 31.12.2016р.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 12.02.2015р. (суддя Бондарчук В.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване приписами статей 651 ,652 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України, застосувавши які місцевий господарський суд виходив з того, що в порядку досудового врегулювання спору позивач не звертався до відповідача з пропозицією внести зміни до кредитного договору, а прострочення повернення грошових коштів за траншами в загальній сумі 18380850,14 дол. США, наданих за додатковими угодами №3, №4 та №5, відбулось ще моменту до настання обставин (до 13.04.2014р.), з якими позивач пов'язує істотну зміну обставин.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р. (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Пашкіна С.А., Баранець О.М.) рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2015р. скасовано з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Внесено зміни до договору про відкриття кредитної лінії №133 МВ/13 від 04.10.2013р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Торговий дім "Азовзагальмаш" та Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк", в частині строків (термінів) повернення траншів, наданих Приватному акціонерному товариству "Торговий дім "Азовзагальмаш" за додатковими угодами №3 від 26.11.2013р., №4 від 17.01.2014р. та від 04.02.2014 до цього кредитного договору, шляхом продовження строків (термінів) повернення таких траншів та строків (термінів) сплати нарахованих за ними процентів Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" не раніше ніж до настання наступного терміну: для траншу, наданого за додатковою угодою від 26.11.2013р. №3 - до 31.12.2015р.; для траншу, наданого за додатковою угодою від 17.01.2014р. №4 - до 31.12.2015; для траншу, наданого за додатковою угодою від 04.02.2014р. №5 - до 31.12.2016р. В решті позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нове рішення, апеляційний суд керувався статтями 530, 652 Цивільного кодексу України та статтями 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, з врахуванням яких дійшов висновку про те, що: сторони не могли передбачити у майбутньому, з усією обачністю та добросовісністю, різкого погіршення умов ведення господарської діяльності в регіоні місцезнаходження позивача, зокрема масових заворушень, захоплення будівель державних установ, проведення бойових та військових дій, тому в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; внаслідок істотної зміни обставин подальше виконання договору без відповідних змін до нього порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки позивач та відповідач знаходяться в різних соціально-економічних умовах. При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що істотна зміна обставин не є тотожною самому факту проведення АТО, а полягає у тих істотних суспільно-політичних подіях, які передували та супроводжували проведення антитерористичної операції на сході України, в зв'язку з чим істотна зміна обставин відбулася до спливу строку виконання зобов'язання позивачем, що, в свою чергу, свідчить про необхідність внесення змін до кредитного договору в частині строків повернення траншів та сплати нарахованих за ними процентів.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник у поданій скарзі та додаткових поясненнях до неї посилається на порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 651,652 Цивільного кодексу України, статей 44,188 Господарського кодексу України, статті 33 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на відсутності одночасного існування передбачених законом чотирьох умов, необхідних для зміни умов кредитного договору у зв'язку з істотною зміною обставин після початку проведення АТО (з 14.04.2014р.), оскільки обставини проведення АТО виникли вже після того, як позичальник порушив свої договірні зобов'язання з повернення кредитних коштів та відсотків за користування ними, а знецінення національної валюти по відношенню до іноземної валюти не може вважатися істотною зміною обставин, оскільки, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивач у поданому відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, у ній викладених.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.01.2016р. було задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Торговий дім АЗОВЗАГАЛЬМАШ" та відкладено розгляд касаційної скарги на 18.01.2016р. При цьому на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням позивача продовжено строк розгляду касаційної скарги на п'ятнадцять днів.

18 січня 2016р. до початку судового засідання від представника Приватного акціонерного товариства "Торговий дім АЗОВЗАГАЛЬМАШ" Іваніва А.Р. надійшло клопотання від 18.01.2016р. про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи з причин подання 15.01.2016р. до Київського апеляційного господарського суду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "АЗОВЗАГАЛЬМАШ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р. у даній справі.

Колегія суддів відхилила вказане клопотання у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки очікування надходження касаційної скарги особи, яка не є стороною та не була залучена до участі у справі, жодним чином не перешкоджає розгляду наявної касаційної скарги відповідача в межах встановленого процесуального строку, а тому не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи. При цьому, з врахуванням ухвали Вищого господарського суду України від 15.12.2015р. про прийняття до провадження касаційної скарги Банку у даній справі, повторне відкладення розгляду справи може призвести до порушення судом касаційної інстанції місячного процесуального строку, встановленого імперативною нормою статті 1118 Господарського процесуального кодексу України для розгляду касаційних скарг на постанови апеляційних господарських судів, та продовженого ухвалою Вищого господарського суду України від 11.01.2016р., що є неприпустимим. Крім того, слід зазначити, що, керуючись статтями 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція створила сторонам рівні необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, підтвердженням чого є неодноразове ознайомлення представника позивача з матеріалами справи. Разом з тим колегією було враховано, що предметом касаційного розгляду є постанова апеляційної інстанції, винесена ще 07.04.2015р.

Також до початку судового засідання від представника Публічного акціонерного товариства "АЗОВЗАГАЛЬМАШ" Кокоша Р.Г. надійшло клопотання від 18.01.2016р. про відкладення розгляду справи на іншу дату до вирішення питання про прийняття до спільного провадження касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "АЗОВЗАГАЛЬМАШ" від 15.01.2016р. на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р.

Колегія суддів відмовила у прийнятті зазначеного клопотання як такого, що подане юридичною особою, яка в розумінні статті 18 Господарського процесуального кодексу України не є учасником судового процесу в даній справі. Разом з тим питання про наявність чи відсутність підстав для прийняття до провадження касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "АЗОВЗАГАЛЬМАШ", яке не брало участі у справі, має бути вирішено на загальних засадах після надходження відповідної скарги до Вищого господарського суду України.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.10.2013р. між сторонами у справі укладено договір про відкриття кредитної лінії №133-МВ/13 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк відкриває Товариству мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та, на підставі додаткових угод до цього договору, окремими частинами (траншами) надає Товариству кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором, а Товариство зобов'язується своєчасно та в повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом та повернути Банку кредит у терміни, встановлені цим договором.

Згідно з п.1.2 кредитного договору ліміт кредитної лінії становить сума, еквівалентна 27000000 доларів США.

26 листопада 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору, відповідно до якої відповідач надав позивачу транш в сумі 8400000 доларів США, а позивач зобов'язався його повернути в розмірі 1249949,86 доларів США до 13.03.2014р. та в розмірі 5900050,14 доларів США до 25.03.2014р. (враховуючи внесені зміни до додаткової угоди №3).

17 січня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду №4 до кредитного договору, відповідно до умов якої відповідач надав позивачу транш в сумі 3920000 доларів США, а позивач зобов'язався його повернути в строк до 28.03.2014р. (враховуючи внесені зміни до додаткової угоди №4).

4 лютого 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду №5 до кредитного договору, відповідно до якої відповідач надав позивачу транш в сумі 8560800 доларів США, а позивач зобов'язався його повернути в строк до 10.04.2014р.

Враховуючи те, що згідно Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду апеляційної інстанції про помилковість посилання місцевого господарського суду в обгрунтування однієї з підстав відмови в позові на недотримання вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозиції про зміну умов договору.

Разом з тим в основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного господарського суду про те, що сторони не могли передбачити у майбутньому, з усією обачністю та добросовісністю, різкого погіршення умов ведення господарської діяльності в регіоні місцезнаходження позивача, зокрема масових заворушень, захоплення будівель державних установ, проведення бойових та військових дій, тому в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Внаслідок істотної зміни обставин подальше виконання договору без відповідних змін до нього порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки позивач та відповідач знаходяться в різних соціально-економічних умовах. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що істотна зміна обставин не є тотожною самому факту проведення АТО починаючи з 13.04.2014р., а полягає у тих істотних суспільно-політичних подіях, які передували та супроводжували проведення АТО, в звязку з чим істотна зміна обставин відбулася до спливу строку виконання позивачем зобов'язання з повернення кредитних коштів, що, в свою чергу, свідчить про необхідність внесення змін до кредитного договору.

Однак, з такими висновками колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Спір між сторонами виник з тих причин, що, на думку позивача, внаслідок загострення соціальної та економічної ситуації на сході України та проведенням антитерористичної операції сталася істотна зміна обставин, що унеможливлює виконання кредитного договору на умовах, які було погоджено сторонами при його укладенні, тому на підставі статті 652 Цивільного кодексу України виникла необхідність для внесення змін до кредитного договору.

Судами враховано, що Указом Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Постановою Верховної Ради України від 16 квітня 2014 року № 1215-VІІ "Про Заяву Верховної Ради України щодо захисту конституційних прав військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, осіб рядового і начальницького складу та інших працівників органів внутрішніх справ України, які беруть участь у антитерористичній операції, направленій на захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, мирного життя українських громадян" визнано проведення антитерористичної операції на сході України та закликано громадян України, які мають бажання, у цей скрутний час вступати до лав Збройних Сил України, Національної гвардії України та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до Закону України від 02.09.2014р. №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" введено в дію деякі заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, зареєстрованим місцезнаходженням позивача є Донецька область, м. Маріуполь, площа Машинобудівельників, буд. 1.

Згідно приписів частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При цьому частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Згідно з частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

В порушення вимог статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція обмежилася констатацією лише двох умов для зміни договору, передбачених пунктами 1,3 ч.2 статті 652 Цивільного кодексу України, не встановивши, зокрема, того, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися (пункт 2 ч.2 статті 652 Цивільного кодексу України), а також того, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (пункт 4 ч.2 статті 652 Цивільного кодексу України).

Адже позивач в позовній заяві посилається на існування згаданих двох умов (пункти 2,4 ч.2 статті 652 Цивільного кодексу України), але суд апеляційної інстанції їх наявність не встановив.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував відсутність усієї сукупності передумов для внесення змін до кредитного договору відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

Крім того, всупереч вимог статті 105 Господарського процесуального кодексу України, оскаржувана постанова взагалі не містить обґрунтування наявності передбачених ч.4 статті 652 Цивільного кодексу України виняткових випадків для зміни кредитного договору за рішенням суду у зв'язку з істотною зміною обставин, а саме того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що, не врахувавши в повному обсязі приписи частин 2 та 4 статті 652 Цивільного кодексу України, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про одночасну наявність всіх передбачених законом 4 умов для виняткової зміни кредитного договору за рішенням суду у зв'язку з істотною зміною обставин.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням статті 652 Цивільного кодексу України (постанова від 27.02.2012 у справі №2/52-09).

Оскільки згідно Указу Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року, яким було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", проведення АТО розпочалося з 13.04.2014р., а за додатковими угодами №3 від 26.11.2013р., №4 від 17.01.2014р. та від 04.02.2014 до кредитного договору граничні строки повернення траншів настали 25.03.2014р., 28.03.2014р. та 10.04.2014р. відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що порушення Товариством строків виконання договірних зобов'язань сталося ще до моменту настання обставин, з якими позивач пов'язує істотну зміну обставин, і цей факт не спростовано апеляційним господарським судом.

Колегія суддів зауважує на безпідставності висновку апеляційного суду про те, що внесення змін до договору може відбуватись навіть після настання строку виконання зобов'язань, оскільки судами не встановлено одночасної наявності всіх передбачених законом 4 умов для зміни кредитного договору за рішенням суду у зв'язку з істотною зміною обставин.

Крім того, відповідно до статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється, зокрема, на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Як роз'яснено в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 "Про деякі питання практики застосування практики вирішення спорів, що випливають з кредитних договорів", зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин у розумінні статті 652 ЦК України.

В зв'язку з цим колегія суддів погоджується з доводами заявника касаційної скарги про те, що знецінення національної валюти по відношенню до іноземної валюти не може вважатися істотною зміною обставин, оскільки, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Водночас, в абзаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови від 07.04.2015, позивач, позицію якого підтримав апеляційний суд, в якості умов для істотної зміни обставин визначають такі суспільно-політичні події як масові заворушення, захоплення будівель державних установ, проведення бойових та військових дій, які призвели до різкого погіршення умов ведення господарської діяльності в регіоні місцезнаходження Товариства.

Однак колегія суддів зазначає, що наведені позивачем обставини відносяться до форс-мажорних обставин, передбачених статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Таким чином позивач безпідставно ототожнює форс-мажорні обставини з істотною зміною обставин, правові наслідки настання яких по-різному регулюються чинним законодавством, чим також спростовується висновок апеляційної інстанції про те, що істотна зміна обставин не є тотожною самому факту проведення АТО.

При цьому апеляційним судом помилково не враховано того, що згідно з ч.4 статті 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Адже кредитний договір та додаткові угоди до нього не містять положень щодо форс-мажорних обставин та звільнення боржника від господарської відповідальності в разі їх виникнення, як це передбачено ч.4 статті 219 Господарського кодексу України.

Разом з тим, відповідно до ч.1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) повинні засвідчуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат, наявності якого в розрізі спірних кредитних правовідносин сторін з матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає таким, що не має значення для справи, посилання суду апеляційної інстанції на те, що, попри складну політичну та соціально-економічну ситуацію в регіоні, позивач не відмовляється від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, що свідчить про його добросовісність як позичальника.

Натомість законним є висновок місцевого господарського суду про недоведеність фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З огляду на те, що в даному випадку підставою скасування рішення суду першої інстанції стало неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права (статті 652 Цивільного кодексу України) та порушення норм процесуального права (статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України), а судом першої інстанції достеменно встановлено факт порушення строків повернення позичальником кредитних коштів ще до настання істотної зміни обставин в регіоні місцезнаходження Товариства, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, то законне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог підлягає залишенню в силі.

Разом з тим, як роз'яснено в абзаці 6 п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Зважаючи на те, що хоча відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення від 12.02.2015р., однак, касаційна інстанція визначила, що його резолютивна частина є правильною, тому це рішення не підлягало скасуванню, а апеляційний суд, неправильно кваліфікувавши спірні кредитні правовідносини внаслідок невірного застосування чинного цивільного законодавства, у мотивувальній частині своєї постанови дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення.

Відповідно до статті 1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р. у справі №910/196/15-г скасувати.

Рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2015р. у справі №910/196/15-г залишити в силі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Торговий дім АЗОВЗАГАЛЬМАШ" на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" 852 грн. 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду м.Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова