ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2016 року Справа № 910/18969/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів:Євсікова О.О. Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі),за участю представників: від позивачаПінчук-Ніколайчук Ю.В., дов. від 17.06.2015від відповідача:Полежаєва К.О., дов. від 11.01.2016від третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.11.2015у справі№ 910/18969/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД"доФірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністютретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"простягнення 73505,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення 73 505, 77 грн. Позов обґрунтований вимогами ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України з огляду на неналежне виконанняя Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю зобов'язань за договором фінансового лізингу від 18.12.2007 №1123/12/2007 в частині своєчасного внесення лізингових платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2015р. (суддя Селівон А.М.) позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Фірма "Т.М.М." - на користь ТОВ «Мега Торг Лтд» 6847,29 грн. відсотків річних, 66 658,48 грн. інфляційних втрат та 1 827,00 грн. судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване приписами статей 11, 174, 202, 510-517, 525, 526, 599, 612 ,625, 626, 806 Цивільного кодексу України, статей 11,16 Закону України "Про фінансовий лізинг" з огляду на наявність правових підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних. При цьому суд І інстанції дійшов висновку, що розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних має бути здійснений з 13.07.2013р. до 07.04.2015р. - моменту нарахування коштів на рахунок кредитора.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015р. (головуючий суддя - Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.) рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015р. частково скасовано, викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Г.Тимофєєвої, буд. 3, код ЄДРПОУ 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг Лтд» (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, офіс 402, код ЄДРПОУ 38952030) 6 079, 26 грн. 3% річних, 38 326, 17 грн. інфляційних втрат та 1 103, 69 грн. судового збору за подання позову.

3. В іншій частині позову відмовити.».

Стягнуто з ТОВ «Мега Торг Лтд» на користь Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю 809,37 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду, як і рішення місцевого суду обґрунтована нормами статей 11, 202, 599, 625 Цивільного кодексу України, статті 292 Господарського кодексу України, статей 1, 2, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг". Разом з тим апеляційний суд зауважив, що розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних має бути здійснений з 13.07.2013р. і до 25.01.2015р. - моменту фактичного списання коштів з рахунку боржника, з огляду на неправомірність покладення на відповідача відповідальності за дії ДВС з утримання грошових коштів, належних стягувачам (зокрема позивачу). Час сплати коштів цією державною установою не залежить від вольових дій саме відповідача.

Не погодившись з постановою апеляційного суду ТОВ "Мега Торг ЛТД" звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015р., та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015р.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 526, 598, 599, 625 Цивільного Кодексу України, статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Наголошує на тому, що апеляційним судом не було враховано пункти 7.4, 7.8, 7.10 договору фінансового лізингу №1123/12/2007 та залишено поза увагою п.1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

До Вищого господарського суду України також надійшов відзив Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю, в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу буз задоволення, а постанову апеляційного суду без змін з мотивів, у ній викладених. При цьому відповідач зауважує на тому, що належним місцем виконання зобов'язання є депозитний рахунок Державної виконавчої служби, а відтак висновки апеляційного суду про часткове задоволення позову, на думку відповідача, є законними та обґрунтованими.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18.12.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (третя особа, лізингодавець за основним договором) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (відповідач, лізингоодержувач за основним договором) укладено договір фінансового лізингу №1123/12/2007 (далі - основний договір), відповідно до якого лізингодавець зобов'язувався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а лізингоодержувач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату предмет лізингу - вантажний автомобіль ISUZU NQR 71 борт-тент (три одиниці), 2007 року випуску, загальною вартістю 103 011,00 доларів США (в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 17 168, 50 доларів США).

Розділами 2-7, 11 основного договору сторони погодили порядок придбання майна, його приймання - передачу та балансовий облік, реєстрацію транспортного засобу, яке є майном, строк лізингу та строк дії договору, права на майно, загальну суму лізингових платежів та порядок розрахунків, поточну заборгованість лізингоотримувача, умови використання майна, технічного обслуговування та ремонту тощо.

30.07.2009р. між ТОВ «Ласка Лізинг» (третя особа, лізингодавець за основним договором) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (відповідач, лізингоодержувач за основним договором) укладено додаткову угоду №1123/12/2007/R до основного договору, відповідно до якої були внесені зміни до основного договору, зокрема, до Графіку внесення платежів (Додаток №1 до основного договору).

За своєю правовою природою договір №1123/12/2007 від 18.12.2007р. є договором фінансового лізингу.

Відповідно до п. 7.7. основного договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в розмірі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання предмета Лізингу, в тому числі в період технічного обслуговування ремонту, втрати предмета Лізингу, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

В порушення умов основного договору відповідач чергові лізингові платежі за 59-64 періоди згідно Графіку внесення платежів (Додаток №1 до основного договору, в редакції додаткової угоди №1123/12/2007/R від 30.07.2009р.) належним чином не сплатив, внаслідок чого станом на 11.07.2013р. у останнього виникла заборгованість в сумі 131 609, 22 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю своїх зобов'язань за основним договором в частині сплати чергових лізингових платежів за 59-64 періоди згідно Графіку внесення платежів (Додаток №1 до основного договору, в редакції додаткової угоди №1123/12/2007/R від 30.07.2009р.), ТОВ «Ласка Лізинг» звернулось до Господарського суду міста Києва за захистом своїх майнових прав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/16250/13 позов ТОВ «Ласка лізинг» до Фірми «Т.М.М.» - ТОВ задоволено повністю, стягнуто з останньої на користь ТОВ «Ласка лізинг» 131 609, 22 грн. заборгованості (за договором фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007р. (із змінами та доповненнями), 6 047, 43 грн. неустойки, 1 249, 39 грн. процентів річних, 109,63 грн. інфляційного збільшення суми боргу та судовий збір в розмірі 1 720, 50 грн.. Відстрочено виконання рішення строком на два роки до 10.02.2016р.

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ від 07.03.2014р. про примусове виконання рішення суду у справі №910/16250/13.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/16250/13 скасовано в частині відстрочення виконання даного рішення на 2 (два) роки до 10.02.2016р., а клопотання Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/16250/13 залишено без задоволення. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/16250/13 залишено без змін.

05.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (первісний кредитор/кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега Торг Лтд» (новий кредитор/набувач за договором) укладено договір відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) №202/11-2013 (далі - договір), відповідно до якого кредитор передає, а набувач приймає на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (боржник).

Згідно п. 1.2. договору набувач отримує всі права та обов'язки, які належать кредитору по відношенню до боржника, а саме право вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007р., в тому числі: сплати лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, які підлягають сплаті на підставі умов договору фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007р. та чинного законодавства України.

Як встановлено судами та вбачається з доданих до матеріалів справи копій описів вкладення в цінні листи від 10.01.2014р. № 0303909560155, № 0303909560201 та фіскальних чеків УДППЗ «Укрпошта» від 10.01.2014р. № 5557, № 5585 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» цінним листом з описом направило боржнику - Фірмі «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні та докази прав нового кредитора (копію договору відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) №202/11-2013 від 05.12.2013р.).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2015р. у справі №910/16250/13 здійснено заміну стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Торг Лтд», якому були передані всі права та обов'язки відповідно до договору відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) №202/11-2013 від 05.12.2013р. щодо договору фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю.

Таким чином позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Торг Лтд» отримало право вимоги до відповідача - Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю щодо сплати лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, які підлягають сплаті на підставі умов договору фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007р.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Факт неналежного виконання було встановлено судовими рішеннями у справі №910/16250/13 та, в силу вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу, не потребує повторного встановлення, про що обґрунтовано зазначено судами першої та апеляційної інстанцій.

Місцевим та апеляційним господарськими судами також було з'ясовано, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/16250/13 видано наказ від 07.03.2014р. №910/16250/13.

При дослідженні обставин справи судами було встановлено, що 26.01.2015р. Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі № 910/16250/13 на розрахунковий рахунок Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції м. Києва було сплачено 140 736, 17 грн., що підтверджується банківською випискою від 26.01.2015р. по рахунку відповідача (а. с. 84).

Однак, ДВС здійснила переказ вказаних коштів позивачеві лише 07.04.2015р. (а. с. 74).

За наведених обставин справи, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим місцевий та апеляційний господарські суди дійшли різних висновків щодо періоду нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Так місцевий суд застосувавши приписи статей 1, 441 Закону України "Про виконавче провадження", статті 30 Закону України "Про Платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначив, що моментом повного виконання грошового зобов'язання відповідача є дата зарахування коштів на рахунок кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг Лтд», а саме 07.04.2015р. Апеляційний суд, наголошуючи на неправомірності покладення на відповідача відповідальності за дії ДВС з утримання грошових коштів, належних позивачу, дійшов висновку, що днем належного виконання рішення суду є день зарахування коштів на відповідний рахунок ДВС, тобто 26.01.2015р.

Відповідно до статті 590 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Основні критерії належності виконання містяться у статтях 526 - 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, здійснено сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.

При цьому судами було з'ясовано, що виконання боржником свого обов'язку зі сплати лізингових платежів було здійснено в межах виконавчого провадження, відкритого на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/16250/13

Відповідно до частини 4 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/16250/13 позов ТОВ «Ласка лізинг» до Фірми «Т.М.М.» - ТОВ задоволено повністю, стягнуто з останньої на користь ТОВ «Ласка лізинг» 131609,22 грн. заборгованості (за договором фінансового лізингу №1123/12/2007 від 18.12.2007р. (із змінами та доповненнями), 6 047,43 грн. неустойки, 1249,39 грн. процентів річних, 109,63 грн. інфляційного збільшення суми боргу та судовий збір в розмірі 1 720, 50 грн.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначається Законом України "Про виконавче провадження".

За змістом частин 1, 3 статті 45 вказаного Закону грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.

Згідно з частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За правилами, встановленими п.4 ч. 1 статті 532 Цивільного кодексу України, місце виконання грошового зобов'язання є місцезнаходження кредитора.

В силу вимог ч. 2 статті 532 Цивільного кодексу України зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Отже, за наведених норм права та встановлених судами обставин справи, враховуючи, що виконання грошового зобов'язання відповідача відбувалось в межах виконавчого провадження, місцем виконання якого є депозитний рахунок органу ДВС, то таке зобов'язання слід вважати припиненим з моменту зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС, тобто з 26.01.2015р. Висновки апеляційного суду в цій частині є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

Разом з тим касаційна інстанція враховує загальні засади цивільного законодавства, визначені у статті 3 Цивільного кодексу України, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом норм статей 526, 598, 599, 625 Цивільного Кодексу України, статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" не спростовують висновки апеляційного суду щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови - відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015р. у справі № 910/18969/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова