Постанова ВГСУ від 17.12.2015 року у справі №914/1810/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 рокуСправа № 914/1810/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Сибіги О.М.суддівДанилової Т.Б., Фролової Г.М. (доповідача)за участю представників:позивачаЧернобай С.С., дов. від 12.10.2015відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.10.2015у справі№ 914/1810/15 господарського суду Львівської області за позовомУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Цар-їжа"пророзірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 29.03.2012 № 2749 та стягнення неустойки в розмірі 218 376,00 грн.ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Секретаря другої судової палати від 16.12.2015 для розгляду касаційної скарги у справі № 914/1810/15 господарського суду Львівської області сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Сибіга О.М., судді - Данилова Т.Б.,Фролова Г.М. (доповідач).

Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цар-їжа" про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 29.03.2012 №2749 та стягнення неустойки в розмірі 218 376,00 грн. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору, а саме порушенням строків повної сплати вартості придбаного об'єкта, у зв'язку з чим у позивача виникло право на стягнення неустойки у розмірі 20% від ціни продажу та розірвання договору від 29.03.2012 № 2749 та обґрунтовано приписами статей 319, 509, 526, 615, 653 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статей 3, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", Постановою Кабінету Міністрів України "Про розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації" № 846 від 17.09.2008.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.07.2015 у справі № 914/1810/15 (суддя Цікало А.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 (судді: Давид Л.Л. - головуючий, Кордюк Г.Т., Юрченко Я.О.) у задоволені позову відмовлено. Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що відповідач сплатив позивачу кошти за об'єкт продажу з порушенням строку, встановленого пунктом 2.1 Договору, водночас судами ураховано, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного права з пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, що, з огляду на приписи статей 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови у позові.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 264 Цивільного кодексу України. Заявник зазначає, що суди дійшли передчасного висновку про сплив позовної давності, оскільки позовна давність у даному випадку переривалась.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 29.03.2012 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цар-їжа" було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу №2749, за умовами якого Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради взяло на себе зобов'язання, відповідно до ухвали Львівської міської ради 3-ої сесії 6-го скликання від 30.06.2011 № 605, передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Цар-їжа" нежитлові приміщення на 1-му поверсі: 17-1/15,1 кв. м.; 17-2/3,5 кв.м.; 17-3/0,8 кв. м.; 17-4/0,9 кв. м., 17-5/40,1 кв. м.; 17-6/3,0 кв.м.; 17-7/1,5 кв.м.; 17-8/1,3 кв.м., загальною площею 66,2 кв. м., що знаходяться в будинку № 27 по пл. Ринок у м. Львові (реєстраційний номер у реєстрі прав власності на нерухоме майно 5890703). Згідно з пунктом 1.2 договору право власності на об'єкт продажу переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта продажу, отримання акта прийому-передачі об'єкта продажу та державної реєстрації цього Договору. Пунктом 2.1 договору передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві 1091880,00 грн за придбаний об'єкт продажу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього Договору.

У випадку повної або часткової несплати ціни об'єкта продажу протягом строку, встановленого у п.2.1 цього договору, договір підлягає розірванню, об'єкт продажу повертається продавцю, а покупець сплачує неустойку (штраф) у розмірі 20% ціни, за яку куплений об'єкт продажу, яка стягується без необхідності обґрунтування її розміру, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про розмір неустойки за повну несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації" від 17.09.2008 №846 (пункт 7.1 договору).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у даній справі є вимога Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 29.03.2012 № 2749 та стягнення неустойки в розмірі 218 376,00 грн. Підставою для звернення з відповідним позовом стало те, що відповідач порушив умови спірного договору та сплатив позивачу кошти за об'єкт продажу з порушенням строку, встановленого пунктом 2.1 Договору.

Дослідивши матеріали справи, господарські суди попередніх інстанцій установили, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу №2749 було посвідчено 29.03.2012 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А.В., зареєстровано в реєстрі за №2267.

Судами також установлено, що, враховуючи положення пункту 2.1 договору, а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 №1210 "Про перенесення робочих днів у 2012 році", останнім днем виконання зобов'язань за договором щодо оплати вартості об'єкта продажу було 28.04.2012. Водночас, як установлено, повна оплата вартості об'єкта продажу була здійснена відповідачем 03.05.2012, тобто з порушенням строку, встановленого п.2.1 договору, що не заперечується сторонами.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Кодексу). Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За приписами статті 267 Кодексу особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 Кодексу).

За приписами статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи установлені обставини справи, а також те, що відповідачем було заявлено про застосування позовної давності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Як з касаційної, так і з апеляційної скарги вбачається, що заперечення позивача зводяться, в основному, до того, що у даному випадку мало місце переривання позовної давності на час розгляду справи за позовом ТОВ "Цар-їжа" про визнання протиправними дії Управління комунальної власності Львівської міської ради щодо відмови у видачі ТОВ "Цар-їжа" акта прийняття-передачі у власність об'єкта договору купівлі-продажу від 29.03.2012 №2749 - нежитлових приміщень на 1-му поверсі загальною площею 66,2 кв. м., що знаходиться у будинку №27 на площі Ринок у м. Львові. Втім, зазначені заперечення були розглянуті та обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції.

Статтею 264 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Цар-їжа" у жовтні 2012 року було подано позов в порядку адміністративного судочинства щодо зобов'язання Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради визнати протиправними дії останнього щодо відмови у видачі ТОВ "Цар-їжа" акта приймання - передачі у власність об'єкта договору купівлі-продажу. При цьому, як встановлено судом, Управлінням комунальної власності будь-яких позовів до боржника (ТОВ "Цар-їжа") не подавалось; дій, спрямованих на розірвання договору та стягнення неустойки не вчинялось.

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі зазначених висновків не спростовують, зводяться до переоцінки доказів у справі та спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,