ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року Справа № 909/646/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно, касаційну скаргуІвано-Франківської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід14.09.15у справі№909/646/15 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовом доІвано-Франківської міської ради Приватного підприємця ОСОБА_4продемонтаж тимчасової споруди Івано-Франківська міська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_4 про демонтаж тимчасових споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та повернення власникові самовільно зайнятої земельної ділянки під вказаними об'єктами. Позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно зайнято земельну ділянку в АДРЕСА_1 та самовільно встановлено на ній 26 тимчасових споруд та 3 торгові навіси (лотки); що відповідачем не було виконане обов'язкове рішення органу місцевого самоврядування про демонтаж цих споруд. Такі дії, на думку позивача, за приписами статті 212 Земельного кодексу України, є підставою для знесення спірних об'єктів і повернення спірної земельної ділянки власникові за рішенням суду.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.15 (суддя Калашник В.О.) у позові відмовлено. Суд виходив з недоведеності позивачем факту приналежності об'єктів, котрі підлягають знесенню, на праві власності відповідачеві; що демонтаж самочинно встановлених споруд здійснюється або безпосередньо особою, яка їх встановила, або управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому без звернення до суду. Відтак, суд дійшов висновку про те, позивач передчасно звернувся до господарського суду з позовом про примусовий порядок знесення самовільно встановлених тимчасових споруд; що позивачем помилково обрано спосіб захисту порушеного права.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.15 (судді: Мельник Г.І., Михалюк О.В., Матущак О.І.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Івано-Франківська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами приписів статті 212 Земельного кодексу України, статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Івано-Франківську, затвердженого рішенням 38 сесії Івано-Франківської міської ради №1240-38 від 18.10.13. Рада вказує на те, що факт самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок і розміщення на них тимчасових споруд підтверджується матеріалами справи, зокрема, протоколами про адміністративне правопорушення №65 від 04.02.14, №141 від 14.02.14, постановами адмінкомісії при виконкомі міської ради №03/99, №03/84 від 13.03.15 про накладення на відповідача адміністративних штрафів. Скаржник наголошує на тому, що чинним рішенням ради від 06.03.14 №109 "Про демонтаж тимчасових споруд" було зобов'язано відповідача демонтувати спірні об'єкти, проте вказане рішення відповідачем у добровільному порядку не виконано, і це, як зазначає рада, стало підставою для звернення з даним позовом в порядку приписів статті 212 Земельного кодексу України. Скаржник також посилається на те, що незазначення ним у позові конкретного розміру, площі та матеріалів, з яких виготовлено спірні тимчасові споруди, котрі підлягають демонтажу, сталося у зв'язку з тим, що такі споруди були розміщені відповідачем самовільно, за відсутності оформлених документів (паспорт прив'язки, договір), як то передбачено Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Івано-Франківську, затвердженого рішенням 38 сесії міської ради від 18.10.13 №1240-38.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами вимог чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Івано-Франківської міської ради заявлена до Приватного підприємця ОСОБА_4 про демонтаж тимчасових споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та повернення власникові самовільно зайнятої земельної ділянки під вказаними об'єктами. Позивач, в обґрунтування позову, наголошував на тому, що Комунальним підприємством "Муніципальна інспекція з благоустрою" в ході перевірки було виявлено факт самовільного (за відсутності правовстановлюючих документів) зайняття Приватним підприємцем ОСОБА_4 земельної ділянки на АДРЕСА_1, шляхом розташування на ній 26 тимчасових споруд та 3 торгових навісів (лотків), про що складено протоколи №65, №141 про адміністративне правопорушення від 04.02.14, від 14.02.14, постанови №03/84, №03/99 адміністративної комісії при виконавчому комітетові Івано-Франківської міської ради у справі про адміністративне правопорушення від 13.03.14. З метою усунення виявлених порушень, виконкомом Івано-Франківської міської ради 06.03.14 було прийнято рішення №109, яким зобов'язано відповідача демонтувати самовільно встановлені споруди, проте це рішення останнім виконано не було. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог, пославшись на їх недоведеність та передчасність. Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Виходячи з приписів статей 317, 374 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. До суб'єктів права власності на землю відносяться, зокрема, і територіальні громади. Статтею 324 Цивільного кодексу України унормовано, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначені Законом України "Про благоустрій населених пунктів". За приписами статті 20 цього Закону організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом; рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають. Відповідно до приписів статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.11. Згідно з положеннями пунктів 2.1, 2.31 вказаного Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди; розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється. Аналогічні приписи закріплені і в місцевих правилах порядку розміщення тимчасових споруд прийнятих Івано-Франківською міською радою. Згідно з пунктами 2.10, 2.11.1, 2.11.6 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Івано-Франківську, затверджених рішенням Івано-Франківської міської ради №1240-38 від 18.10.13, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди та договір на право тимчасового користування окремими елементами благоустрою комунальної власності. Для оформлення/продовження дії паспорта прив'язки замовник звертається (через Центр надання адміністративних послуг) в Департамент містобудування та архітектури із заявою щодо оформлення паспорта прив'язки тимчасової споруди; паспорт прив'язки оформляється упродовж десяти робочих днів з дня подання заяви. Розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється (пункт 2.13). Контроль за виявленням самовільно встановлених тимчасових споруд ведуть Комунальне підприємство "Муніципальна інспекція з благоустрою", Департамент містобудування та архітектури та управління торгівлі виконавчого комітету міської ради, а при виявленні самовільно встановлених тимчасових споруд, виконавчий комітет міської ради приймає рішення про примусовий демонтаж тимчасових споруд, в порядку, передбаченому Положенням "Про порядок звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська" (пункти 2.13.1, 2.13.2 Порядку). Відповідно до приписів статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Отже, у розумінні приписів наведеної норми самовільне зайняття земельної ділянки означає фактичне використання земельної ділянки без відповідних правових підстав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (стаття 152 Земельного кодексу України). Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої, повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан (а точніше у попередній стан), включаючи знесення будинків, будівель і споруд, за власний кошт. Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Разом з цим, за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Тобто, метою апеляційного суду є розгляд справи повторно. В силу приписів статті 105 названого Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією; доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази; мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів. Проте, ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції вимог вказаних норм не виконав, не з'ясував усіх необхідних для вирішення спору обставин, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам і доводам сторін. Обмежившись посиланням на недоведеність позивачем того, що самовільно установлені тимчасові споруди належать відповідачеві, суд апеляційної інстанції не перевірив у повному обсязі доводи позивача про те, що по відношенню до відповідача Комунальним підприємством "Муніципальна інспекція з благоустрою" були складені протоколи про адміністративне правопорушення №65 від 04.02.14, №141 від 14.02.14, котрі були підписані саме відповідачем, та постанови про адміністративне правопорушення №03/84, №03/99 від 13.03.14, в яких зазначено про порушення відповідачем правил благоустрою та самовільне зайняття ним частини об'єкта благоустрою (встановлення 26 тимчасових споруд і 3 торгових навісів на АДРЕСА_1; що ПП ОСОБА_4 звертався до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області про оскарження постанови про адмінправопорушення №03/99 від 13.03.14, проте постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.05.14 у справі №344/4062/14-а у позові ПП ОСОБА_4 було відмовлено; що в ході розгляду вказаного адміністративного спору було установлено факт самовільного без відповідних дозволів та оформленої документації розміщення останнім (відповідачем у цій справі) спірних тимчасових споруд, про демонтаж яких заявлено у даному позові. На дослідженні цих обставин позивач наголошував упродовж розгляду усього спору, і, зокрема, в апеляційній скарзі. Втім, вказані доводи, як того вимагають приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції перевірені не були. Не були досліджені також у повному обсязі і доводи відповідача, які наводилися при розгляді спору. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. Відтак, постанова у справі підлягає скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду, а касаційна скарга задовольняється частково.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.15 у справі №909/646/15 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради задовольнити частково.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець