ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2016 року Справа № 915/92/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Ковтонюк Л.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційноїскаргиДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"напостанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.16 та рішення господарського суду Миколаївської області від 05.04.16у справі№ 915/92/16 господарського суду Миколаївської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс"проприпинення дії договору №А7-А від 10.07.13 про встановлення сервітуту,

за участі представників сторін:

від позивача - Ревенко О.В.,

від відповідача - Бігдан О.В., Копійка О.О., Уколов О.Л.,

від Генеральної прокуратури України - Кравчук О.А,

У С Т А Н О В И В:

05.02.16 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулись до господарського суду Миколаївської області з позовом про припинення дії договору від 10.07.13 №А7-А про встановлення сервітуту, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс".

Позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 403, 525, 526, 530 ЦК України обґрунтовано припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, а саме внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.15 № 483 до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.13 №405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", якими встановлено інший спосіб доступу до причалів, та внесено доповнення щодо обмежень доступу до причалу, що використовується портовими операторами на підставі договорів оренди, концесії, спільної діяльності; затвердженням Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.15 №541 тарифів на послуги із забезпечення доступу торгового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України.

05.04.16 рішенням господарського суду Миколаївської області (суддя Олейняш Е.М.), залишеним без змін 07.06.16 постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді: Ліпчанська Н.В., Діброва Г.І., Принцевська Н.М.), в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" посилалися на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що прийняті судові рішення є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 10.07.13 між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі виконуючого обов'язки начальника Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" Іванюка В.В. (володілець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Грінтур-екс" (користувач) укладено договір про встановлення сервітуту № А7-А.

Відповідно до п. 1.1 договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Згідно з п. 2.1 договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

За п. 3.1 договору видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалу №14 та причальної інфраструктури (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал №14 (інв. № 1031041) - 238,0 м.п., технологічна ширина 19,80 м.п.; залізничні колії №53, №54 (інв. №№1031089, 1031090) - 519,59 м.п.; підкранові колії (інв. №1031070) - 222,7 м.п. у дві нитки.

Відповідно до п. 3.2 договору сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що зміст сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п. 3.1 договору.

У відповідності до п. 4.2 договору сервітут є строковим та оплатним.

За умовами п. 4.4 договору сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до п. 4.5 договору сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Згідно із положенням п. 8.6 договору володілець приймає на себе обов'язок повідомляти письмово користувача про укладення договорів сервітуту, оренди або інших договорів щодо об'єкту сервітуту або окремих його частин протягом трьох днів з дня укладення відповідного договору.

Пунктом 9.1.4 договору встановлено, що володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

У п. 14.4 договору зазначено, що одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається.

Пунктом 14.5 договору сторони встановили, що цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди.

Відповідно до п. 14.6 договору цей договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.15 №483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3.06.13 №405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", а саме доповнено його абзацом такого змісту: "Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства".

Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.15 №541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.15 за №1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.

Вважаючи, що з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.15 №1331-р, яке набрало законної сили з 01.01.16, встановлюється інший спосіб доступу до причалу, позивачем листом від 23.12.15 №18-06/6900 було направлено на адресу відповідача два примірника додаткової угоди №2 до договору сервітуту з пропозицією розірвання договору від 10.07.13 №А7-А (а.с. 23, т.1) та лист від 23.12.15 щодо укладання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Відповідач листами від 21.12.15 №4166 та від 29.12.15 №4220 повідомив позивача про те, що заперечує щодо розірвання договору сервітуту та підписання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) - а.с. 25-27, т.1.

Предметом цього судового розгляду є вимоги володільця майна до користувача про припинення дії укладеного між ними договору про встановлення сервітуту у зв'язку з припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про припинення договору про встановлення сервітуту, виходив із того, що позивачем не доведено припинення обставин, які були підставами для встановлення сервітуту.

Зазначені висновки, колегія суддів визнає передчасними, оскільки вони усупереч положенням статті 43 ГПК України ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.

Заявляючи позовні вимоги, позивач виходив із того, що договір сервітуту надає відповідачу лише речове право користування причалом. Отримавши право користування причалом та причальною інфраструктурою на умовах права сервітуту, відповідач не користувався і не користується цим правом, оскільки не вжив заходів згідно діючого законодавства, необхідних для експлуатації причалу.

Проведення вантажно-розвантажувальних робіт із використанням причалу здійснюється у процесі експлуатації причалу, а відповідно до пункту 1.8 Положення про технічний нагляд Експлуатація ГТС без наявності чинних документів Регістру не допускається. Єдиною експлуатуючою організацією причалу №14 був і залишається позивач. Тому мова не йде про користування майном (причалом), причальною інфраструктурою самим відповідачем. Ідеться про те, що відповідач отримує послугу із забезпечення доступу до причалу шляхом надання позивачем можливості здійснення вантажно-розвантажувальних робіт на причалі.

Частиною 1 статі 21 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природніх монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті Закону, перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет міністрів України, тобто, Постановою №483 КМУ від 07.07.15.

Згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України від 28.11.12 №874-р "Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб'єктів природних монополій",зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.12 за №2119/22431, ДП "АМПУ" включено до переліку суб'єктів природних монополій. Тобто, позивач є природним монополістом з надання спеціалізованих послуг, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.16 у справі №826/311/16 встановлено, що оскаржуваною постановою КМУ від 07.07.15 №483 введено нову оплатну послугу. Також в постанові зазначено, що з моменту набрання чинності оскаржуваною постановою КМУ №483 від 07.07.15 існує можливість стягнення з позивача, який користується причалами на підставі договору сервітуту, додаткової плати за користування причалами.

Розпорядженням КМУ від 14.12.15 №1331-р погоджені встановлені Міністерством інфраструктури тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Згідно з п.1 розділу І тарифів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.15 №541, якщо причал, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, використовується портовим оператором на підставі договорів оренди, концесії, спільної діяльності, укладених відповідно до законодавства, ці Тарифи не застосовуються.

Постанова Кабінету міністрів України №483 від 07.07.15 та Наказ Міністерства інфраструктури України від 18.12.15 №541, яким затверджено тарифи, містять винятки, за яких спеціалізована послуга доступу не надається, а саме: договір оренди, концесії, спільної діяльності. Цей перелік є вичерпним та не містить винятку - договору про надання права сервітуту.

Тобто, наявність будь-яких інших договорів, не визначених Тарифами, не позбавляє позивача права надавати спеціалізовану послугу та справляти за неї встановлені тарифи, що підтверджує зміну правових механізмів користування причалом та причальною інфраструктурою із застосуванням державних регульованих цін - тарифів.

Відповідно до статті 84 ГПК України рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

При цьому, необхідно мати на увазі, що у відповідності до ст 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішення лише доводи та докази сторони на користь якої ухвалюється рішення є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, попередні судові інстанції у порушення зазначеного не надали відповідної правової оцінки наведеним твердженням позивача.

Крім того, як убачається із змісту пункту 3.2 спірного договору сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування причалом та причальною інфраструктурою, в складі якої може перебувати й рухоме майно порту.

У відповідності до положень частини 1 статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Ідеться про можливість установлення сервітуту щодо нерухомого майна. Проте судами залишено поза увагою ту обставину, що серед майна, яке було передано за договором сервітуту, можливе перебування майна, яке підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.15 № 483, наказу Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.15 №541, Розпорядження КМУ від 14.12.15 №1331-р.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій зазначених положень ГПК України, тому виходячи з вимог ч. 2 ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова та рішення господарських судів підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.16 та рішення господарського суду Миколаївської області від 05.04.16 у справі №915/92/16 скасувати, а справу №915/92/16 направити для нового розгляду до суду першої інстанції.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя Л.В. Ковтонюк

Суддя Н.М. Нєсвєтова