ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2016 року Справа № 904/1958/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.2016у справі№ 904/1958/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"простягнення 11 604,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" (далі - ТОВ "Енергоімпекс", відправник) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця", перевізник) про стягнення збитків, завданих нестачею вугільної продукції на загальну суму 11 604, 82 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2016 (суддя Мельниченко І.Ф.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 (головуючий суддя Орєшкіна Е.В., судді Сизько І.А., Герасименко І.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2016 скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" 11 604,82 грн. вартості вагової нестачі вугільної продукції, 1 378,68 грн. судового збору за подання позову, 1 515,80 грн. судового збору за перегляд судового рішення апеляційною інстанцією.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд визнав помилковим обчислення місцевим судом строку позовної давності, та в силу вимог статті 134, 136 Статуту залізниць України та статті 315 Господарського кодексу України такий строк не настав. Керуючись положеннями статей 908, 920, 924 Цивільного кодексу України, статей 6, 23, 24, 30, 37, 114, 115, 129 Статуту залізниць України апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на встановлені ним обставини несхоронності вантажу, що підтверджено наявними в матеріалах справи комерційними актами.

Не погодившись постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неповне з'ясування апеляційним судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів 136 Статуту залізниць України, статті 315 Господарського кодексу України. Наголошує на неправильності визначення апеляційним судом початку перебігу строку позовної давності.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у березні 2015 року зі станції Кривий Торець Донецької залізниці ТОВ "Енергоімпекс" здійснило відправлення вагонів №№61297529, 62009824, 61079679, 61075651, 59083923 за накладними №№50187954, 50238146 на станцію Енергодар Придніпровської залізниці з вантажем - кам'яне вугілля; вантажоодержувачем є ДТЕК Запорізька ТЕС.

При проходженні вагонів через станцію Енергодар Придніпровської залізниці, згідно вимог статті 24 Статуту Залізниць України, залізницею проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вищевказаних вагонах не відповідає масі, вказаній відправником у накладних.

Під час приймання вказаної партії товару було встановлено: вагову недостачу у вагоні № 61297529, яка склала 1 500 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006626/183 від 19.03.2015; вагову недостачу у вагоні № 62009824, яка склала 2 400 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006625/182 від 19.03.2015; вагову недостачу у вагоні № 61079679, яка склала 2 300 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006623/180 від 19.03.2015; вагову недостачу у вагоні № 61075651, яка склала 3 200 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006622/179 від 19.03.2015; вагову недостачу у вагоні № 59083923, яка склала 1 300 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006651/208 від 25.03.2015.

Із зазначених комерційних актів вбачається:

- у вагоні № 61297529 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 66 000 кг., а фактична маса вантажу становить 64500 кг., що на 1500 кг. менше, ніж вказано у перевізному документі; навантаження навалом, нижче бортів на 10-15 см, маркування трьома повздовжніми полосами; праворуч по ходу потяга над 3 люком виїмка довжиною 1,3 м, шириною 0.5м, глибиною 0,7 м.; в місці виїмки маркування відсутнє; двері, люка закриті; в технічному відношенні вагон справний; течі вантажу немає.

- у вагоні № 62009824 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 70 000 кг., а фактично маса вантажу складає 67 600 кг, що на 2 400 кг. менше, ніж вказано у перевізному документі; навантаження навалом, нижче бортів на 10-15 см, маркування трьома повздовжніми полосами; праворуч по ходу потяга над 2,3 люками виїмка довжиною 2,0 м, шириною 0,5 м, глибиною 0,7 м.; у місці виїмки маркування порушено; двері люка закриті; течі вантажу немає; в технічному відношенні вагон справний.

- у вагоні №61079679 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 67 000кг., а фактична маса вантажу становить 64 700 кг., що на 2300 кг. менше, ніж вказано у перевізному документі; навантаження навалом, нижче бортів на 10-15 см, маркування трьома поздовжніми полосами; праворуч по ходу потяга над 3,4, люками виїмка довжиною 2,0 м, шириною 1,0 м, глибиною 0,7 м.; у місці виїмки маркування відсутнє; двері люка закриті; течі вантажу немає; в технічному відношенні вагон справний.

- у вагоні №61075651 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 65 500 кг., а фактично маса вантажу складає 62 300 кг., що на 3200 кг. менше, ніж вказано перевізному документі; навантаження навалом, нижче бортів на 10-15 см, маркування трьома поздовжніми полосами; праворуч по ходу потяга над 2,3,4 люками виїмка довжиною 3,0 м, шириною 1,0 м, глибиною 0,6 м.; в місці виїмки маркування відсутнє; двері, люка закриті; течі вантажу немає; в технічному відношенні вагон справний.

- у вагоні № 59083923 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 69 000 кг., а фактично маса вантажу складає 67 700 кг., що на 1300 кг. менше, ніж вказано у перевізному документі; навантаження навалом, на рівні бортів, маркований трьома поздовжніми полосами; праворуч по ходу потяга над 5,6, люками виїмка довжиною 1,2 м, шириною 0,5 м, глибиною 0,7 м.; в місці виїмки маркування відсутнє; двері, люка закриті; течі вантажу немає; в технічному відношенні вагон справний.

Вартість вагової недостачі вантажу з урахуванням норми природної втрати, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи складає 11604,82 грн.

Предмет спору у даній справі є вимога про стягнення вартості недостачі вантажу.

Відповідно до приписів частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини 2 статті 908 та статті 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Місцевим судом обґрунтовано зауважено про можливість пред'явлення позову вантажовідправником, а не вантажеотримувачем. Таке право надано учасникам приписами статей 130, 133 Статуту залізниць України. Так передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством. Оскільки, як встановлено судом, у накладних №№ 50187954, 50238146 зроблено відповідний напис, який засвідчив передання права на пред'явлення позову вантажоодержувачем (ДТЕК Запорізька ТЕС) вантажовідправнику (Філія "Збагачувальна фабрика "Дзержинська" Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс") колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що позов заявлено належним позивачем.

Згідно зі статтею 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Так, як врегульовано статтею 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

За приписами статей 113, 127 Статуту залізниць України залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди зокрема за недостачу прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, якщо не доведе, що недостача відбулася не з її вини.

При цьому, у випадку недостачі вантажу, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, у розмірі дійсної вартості недостачі, яка, як визначено статтею 115 Статуту залізниць України визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Водночас, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (стаття 129 Статуту залізниць України).

У справі, що переглядається, факт недостачі вантажу прийнятого залізницею для перевезення підтверджується наявними в матеріалах справи комерційними актами від 19.03.2015 №006626/183; від 19.03.2015 №006625/182; від 19.03.2015 №006623/180; від 19.03.2015 №006622/179; від 25.03.2015 №006651/208, що, з огляду на приписи статей 110, 113, 114, 115, 127 Статуту залізниць України, свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У справі, що переглядається, дійшли протилежних висновків щодо можливості застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Так, місцевий суд застосовуючи строк позовної давності до спірних правовідносин виходив з того, що позивач звернувся із позовом 23.03.2016, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого статтею 137 Статуту залізниць України. При цьому початком перебігу строку місцевим господарським судом було визначено дати складення комерційних актів, які слугували підставою звернення до суду, а саме 19.03.2015 та 25.03.2015.

Натомість апеляційний господарський суд переглядаючи справу дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведений висновок апеляційного суду обґрунтованим з огляду на таке.

Як вже було зауважено предметом даного спору є стягнення вартості недостачі вантажу.

Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.

Пунктом «а» статті 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

Проте частиною четвертою статті 315 Господарського кодексу України встановлено, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у частині третій цієї статті (в даному випадку три місяці), заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

З викладеного вбачається, що вказаною правовою нормою по-іншому, ніж Статутом залізниць України, розраховується початок перебігу строку позовної давності.

Однак частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною 4 статті 909, частиною першою статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто стаття 315 Господарського кодексу України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.

Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457, і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1973.

Господарський кодекс України був прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року за № 436-ІV і набув чинності з 1 січня 2004 року. У прикінцевих положеннях Господарського кодексу України законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т.ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить Господарському кодексу України) у відповідність до норм Господарського кодексу України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами Господарського кодексу України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

З огляду на викладене, відповідно до частини четвертої статті 315 Господарського кодексу України початком строку позовної давності є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для даної відповіді (Постанова Верховного суду України від 19.04.2012 №10-26/166-10-4300).

Водночас, як роз'яснено у пункті 4.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у визначенні перебігу позовної давності за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, слід враховувати таке: якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (ч. 4 статті 315 Господарського кодексу України). Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (ч.2, 3 статті 315 Господарського кодексу України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.

Як встановлено апеляційним судом, обставини, що спричинили заявлені вимоги позивача виникли 19.03.2015 (момент складання комерційних актів), позов поданий до Господарського суду Дніпропетровської області 23.03.2016, тобто, як обґрунтовано зауважено апеляційним судом, без пропуску строку позовної давності. Отже позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови апеляційного суду відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 у справі № 904/1958/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець