Постанова ВГСУ від 17.09.2015 року у справі №914/1534/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року Справа № 914/1534/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Євсікова О.О.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "КійАгроПродукт"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2015у справі№ 914/1534/14 господарського суду Львівської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КійАгроПродукт"до Публічного акціонерного товариства "Красненський комбінат хлібопродуктів"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Кононівський елеватор"простягнення коштів

за участю представників сторін:

позивача: Радзівіл С.Г.відповідача:Данилевич Д.О.третьої особи:не з'явилисьВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КійАгроПродукт" (далі - ТОВ "КійАгроПродукт") звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Красненський комбінат хлібопродуктів"(далі - ПАТ"ККХ"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Кононівський елеватор" (далі - ТОВ "Кононівський елеватор"), в якому просила суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, стягнути на його користь з відповідача 1 403 196,20 грн, з яких: 1 033 088,75 грн основного боргу, 187 096,95 грн пені, 32 782,40 грн 3% річних та 150 228,10 грн інфляційних нарахувань.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.10.2014 (судді: Петрашко М.М., Кидисюк Р.А., Мороз Н.В.) позов задоволено частково: стягнено з відповідача на користь позивача 1 033 088,75 грн основного боргу, 112 725,81 грн пені, 22 792,43 грн 3% річних та 135 228,10 грн втрат від інфляції; в задоволенні вимог про стягнення 74 371,14 грн пені, 9 989,97 грн 3% річних та 15 000 грн втрат від інфляції - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 (судді: Якімець Г.Г., Бойко С.М., Бонк Т.Б.) рішення скасовано в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові; в частині відмови в позові рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою, ТОВ "КійАгроПродукт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з нез'явленням представника третьої особи. Клопотання судом касаційної інстанції відхилено як необґрунтоване.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 01.11.2013 між ТОВ "КійАгроПродукт" (постачальник) та ПАТ "ККХ" (покупець) укладено договір № 12/КФ (далі - Договір), відповідно п. 1.1 якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупця кукурудзу врожаю 2011 року, а покупець - прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Пунктами 2.1., 2.2., 2.3. Договору передбачено, що товар по якості повинен відповідати вимогам, вказаним в специфікації для кожної партії товару. Інші показники якості товару - відповідно до ДСТУ. Кількість товару, поставленого за цим договором, визначається згідно залікової ваги відповідно до якості, зазначеної в п.п. 2.1.-2.2. договору.

Згідно п. 3.2. Договору, товар за даним договором поставляється партіями протягом періоду вказаному в специфікаціях до цього договору.

Ціна та загальна вартість кожної партії товару остаточно визначається на підставі акту розрахунку ціни та підлягає зменшенню на вартість виробки товару до встановлених цим контрактом граничних норм якості товару (у разі потреби) (п. 3.3. Договору).

Пунктом 3.4. Договору встановлено, що кількість, строк та місце поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно цього договору, визначаються в специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару, та є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору, постачальник поставляє товар на умовах FCA Франко-Перевізник згідно правил Інкотермс в редакції 2010 року, за винятком застережень, прямо передбачених даним контрактом. Місце кожної окремої партії товару зазначається в специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємними частинами.

Згідно п. 4.3. Договору датою поставки товару вважається дата товарно-транспортної накладної на товар.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що якість товару визначається лабораторією пункту поставки. У разі незгоди з якісними показниками товару зацікавлена сторона може залучити незалежну експертну організацію для визначення якісних показників товару, результати такої експертизи вважатимуться остаточними для визначення якості товару.

У пункті п. 5.1. Договору зазначено, що оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку зазначеного в специфікаціях до цього договору після останньої з подій зазначених нижче: поставка товару; пред'явлення постачальником рахунку-фактури; передача покупцю документів, зазначених в п.6.1. цього договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору, постачальник зобов'язується передати покупцю одночасно з товаром наступні документи: оригінал посвідчення про якість товару (при поставці товару з елеватора); карантинне свідоцтво (при поставці товару з області іншої, ніж область знаходження призначення) або компенсувати покупцеві вартість сертифікації в пункті призначення; оригінал видаткової накладної на товар; оригінал податкової накладної на товар.

Згідно з пунктом 9.6. Договору встановлено, що у разі невідповідності якісних показників поставленого товару вимогам розділу 2 даного договору, покупець має право вимагати від постачальника за своїм вибором: заміни товару - в цьому випадку постачальник зобов'язується замінити товар товаром належної якості протягом трьох робочих днів з моменту отримання повідомлення покупця про невідповідність якості товару умовам договору; компенсації покупцеві вартості доробки товару до встановлених показників якості; пропорційного зменшення ціни товару; поставки більшої кількості товару по меншій ціні; відмовитись від прийняття товару та його оплати (а якщо він вже оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми протягом трьох днів), а також компенсувати покупцеві всі витрати, понесені у зв'язку з прийняттям покупцем товару неналежної якості.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 573 605,78 грн.

В порушення умов Договору відповідач оплатив поставлений товар частково, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми несплаченого основного боргу в розмірі 1 033 088,75 грн.

Відповідно до п. 9.3. Договору у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов контракту, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1% від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення товару, але не більше 10% вартості товару за даним договором.

Керуючись п. 9.3. позивач нарахував відповідачу 187 096,95 грн. пені.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував 32 782,40 грн 3% річних та 150 228,10 грн втрат від інфляції.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, який позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача становить 1 403 196,20 грн., з яких 1 033 088,75 грн основний борг, 187 096,95 грн пеня, 32 782,40 грн 3% річних та 150 228,10 грн втрати від інфляції.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач порушив умови Договору щодо оплати поставленого йому товару, а тому позовні вимог про стягнення суми основного боргу є обґрунтованими. Разом з тим, врахувавши строк прострочення оплати отриманого товару, суд здійснив перерахунок розміру заявлених пені, 3% річних та інфляційних втрат та задовольнив дані позовні вимоги частково відповідно до даного розрахунку.

Постанова апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові мотивована тим, що позивачем поставлено товар без обов'язкових документів дозвільного характеру - Сертифікатів якості зерна та Сертифікатів відповідності сільськогосподарської продукції та сировини рослинного походження щодо вмісту в них залишкової кількості пестицидів, агрохімікатів та важких металів.

Також, суд апеляційної інстанції послався на те, що укладений між сторонами договір не містить методики визначення ціни зерна кукурудзи.

З метою встановлення дійсної вартості поставленого позивачем товару, судом апеляційної інстанції було призначено судову товарознавчу експертизу. Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі наданих судом документів надано висновок товарознавчої експертизи № 431 від 21.04.2015, в якому експерт вказав, що вартість поставленої за договором кукурудзи, на момент здійснення відповідної поставки, могла складати 1 425 773,14 грн.

З огляду на те, що відповідач оплатив товар за Договором в розмірі 1 455 517,03 грн, суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Як вбачається з матеріалів справи в суді першої інстанції відповідач не вимагав проведення товарознавчої експертизи. Свої заперечення на позов відповідач мотивував тим, що між ним та позивачем не було досягнено згоди щодо всіх істотних умов Договору, а тому він є неукладеним. Доводи про відсутність у поставленого товару документів дозвільного характеру та невідповідність визначеної у Договорі ціни існуючій в той період ринковій були заявлені відповідачем вже при поданні апеляційної скарги.

Подаючи до апеляційного суду клопотання про проведення товарознавчої експертизи відповідач жодним чином не обґрунтував, чому таке клопотання не було подано ним у суді першої інстанції.

З огляду на викладене, задовольняючи клопотання відповідача про проведення товарознавчої експертизи суд апеляційної інстанції припустився порушень приписів ч. 1 ст. 101 ГПК України.

Крім того, саме висновки судової експертизи у суді апеляційної інстанції стали підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Частиною 5 ст. 42 ГПК України передбачено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно із положеннями ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів апеляційного провадження товарознавча експертиза проводилась Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз не за зразками поставленого товару, а на підставі наданих судом та сторонами документів. Висновки експерта ґрунтувались на даних про товар, які зазначені у видаткових накладних. Ціна, яку використав експерт при розрахунку вартості товару, є мінімальною в визначений період за такий товар та взята з неофіційних джерел (мережа Інтернет).

Проте, в порушення ст. 43 ГПК України висновок товарознавчої експертизи № 431 від 21.04.2015 судом апеляційної інстанції було взято до уваги, як беззаперечний доказ.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції не було спростовано встановлені в суді першої інстанції обставини про узгодження сторонами ціни поставленого товару в Договорі.

Також, апеляційним судом не враховано, що відповідачем товаротранспортні накладні та специфікації були підписані без заперечень, а також жодних претензій щодо якості, кількості та завищеної ціни товару відповідачем позивачу не надсилались, а були заявлені лише в суді апеляційної інстанції при поданні апеляційної скарги.

Згідно ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Згідно статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності із приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення 1 033 088,75 грн. основного боргу за Договором.

З огляду на прострочення виконання відповідачем даного грошового зобов'язання суд першої інстанції правомірно задовольнив частково позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції, відповідно до належно здійсненого ним розрахунку.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України