ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року Справа № 910/640/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Дроботової Т.Б.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: прокуратури: Суходольський С.М. - ст. прокурор ГПУ, посв. №020273, позивача, відповідача, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.06.15у справі№910/640/15-г Господарського суду міста Києваза позовомЗаступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидо третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю "ММК-4" Голосіївська районна в місті Києві радапровизнання недійсним договору та повернення майнаУ судовому засіданні 10.09.15 оголошувалася перерва до 17.09.15.

Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ММК-4" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень з №1 до №18, №І, №ІІ (групи приміщень №3), загальною площею 85,10 кв.м, на вул. Тельмана, 3, (літера Б) в м. Києві, укладеного 27.03.06 між Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва, що діяв від імені Голосіївської районної в місті Києві ради, і Товариством з обмеженою відповідальністю "ММК-04"; та зобов'язання відповідача повернути вказані нежитлові приміщення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради. Прокурор посилався на те, що викуп спірного майна відбувся з порушенням приватизаційного законодавства; що оспорюваний договір купівлі-продажу укладений на підставі рішення Голосіївської районної в м. Києві ради №36/05 від 30.06.05, яке було визнано незаконним і скасовано постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 29.01.10 у справі № 2а-75/10, котра набрала законної сили. Отже, як вважав прокурор, спірний договір, як такий що укладений на виконання незаконного рішення, підлягає визнанню недійсним на підставі приписів статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної даності до заявлених вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.15 (суддя Мандриченко О.В.) відмовлено у задоволенні позову. Суд виходив з того, що договір купівлі-продажу об'єкта приватизації може бути визнано недійсним у судовому порядку у разі невиконання стороною у визначені строки зобов'язань, передбачених таким договором, між тим, суд дійшов висновку про те, що сторонами не були порушені його умови.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.15 (судді: Мальченко А.О., Суховий В.Г., Жук Г.А.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Суд апеляційної інстанції послався практику Європейського Суду з прав людини та зазначив про неможливість втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном у разі коли порушення були вчинені з боку державного органу. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив і про те, що рішення Голосіївської районної в м. Києві ради №36/05 від 30.06.05 є актом органу місцевого самоврядування ненормативного характеру та вичерпало свою дію фактом виконання, а тому не могло бути скасовано у судовому порядку.

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в інтересах держави в особі Київської міської ради, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення про задоволення позову. Прокурор посилається на порушення судами приписів статті 19 Конституції України, статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 42, 47, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України. Він не погоджується з висновком судів про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації і повернення його територіальній громаді міста. Прокурор наголошує на тому, що волевиявлення ради, як уповноваженого органу з питань приватизації комунального майна, реалізується шляхом прийняття відповідного рішення, яке повинно відповідати вимогам закону. Проте, спірний договір був укладений з порушенням приватизаційного законодавства та на підставі незаконного рішення Голосіївської районної в м. Києві ради, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі приписів статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 203, 215 Цивільного кодексу України. При цьому, прокурор вказує, що суди, помилково, на його думку, не врахували обставин установлених Голосіївським районним судом міста Києва у адміністративній справі № 2а-75/10 (постанова від 29.01.10) щодо незаконності дій Голосіївської районної в м. Києві ради з відчуження в процесі приватизації спірної нерухомості. Крім того, прокурор вважає безпідставним врахування судом у даному випадку практики Європейського Суду з прав людини та зазначає, що внаслідок прийняття радою незаконного рішення про приватизацію спірного майна і укладання договору купівлі-продажу територіальна громада міста як власник позбавилася належного їй майна всупереч закону, що суперечить принципам Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Від позивача і відповідача відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення прокурора, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено, що 30.06.05 Голосіївською районною в місті Києві радою на було прийнято рішення №36/05 "Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва, які підлягають приватизації". Згідно з додатком 1 до вказаного рішення до переліку об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу, включено приміщення площею 89,1 кв.м, на вул. Тельмана, 3-Б у м. Києві. Дозвіл на приватизацію цього приміщення було надано Товариству з обмеженою відповідальністю "ММК-04" - відповідачу. На виконання зазначеного рішення ради, 27.03.06 між Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району міста Києва, що діяв від імені Голосіївської районної в місті Києві ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ММК-04" - покупцем був укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень з №1 до № 18, № №І, ІІ (групи приміщень № 3), загальною площею 85,10 кв.м, на вул. Тельмана, 3 (літера Б) в м. Києві. За цим договором продавець зобов'язався передати майно (нежитлові приміщення) у власність покупця, а останній, в свою чергу, прийняти майно, що орендувалось ним і знаходиться в місті Києві на вул. Тельмана, 3-Б, та належить територіальній громаді Голосіївського району м. Києва, вартістю 31245,30 грн. У пункті 2 договору зазначено, що на підставі рішення №36/05 від 30.06.05 Голосіївської районної в м. Києві ради та наказу №19 від 08.02.06 Фонду приватизації комунального майна Голосіївського району "Про приватизацію нежилих приміщень, орендованих Товариством з обмеженою відповідальністю "ММК-04" за адресою: м. Київ, вул. Тельмана, 3 (літера Б)" нежитлові приміщення з №1 до №18, №І, №ІІ (групи приміщень № 3) загальною площею 85,10 кв. м., на вул. Тельмана, 3 (літера Б) в м. Києві, підлягали приватизації шляхом викупу відповідачем. Об'єкт продажу 16.05.06 за актом приймання-передачі був переданий покупцеві. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва заявлені в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ММК-4" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.03.06 та зобов'язання відповідача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 85,10 кв.м, на вул. Тельмана, 3, (літера Б) в м. Києві. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість цих вимог. Проте, такі висновки господарських судів попередніх інстанцій визнаються передчасними. Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Згідно з частиною 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у відповідній редакції) унормовано, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. За приписами статті 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація майна невеликих державних підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у відповідній редакції) унормовано, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна". Викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію. Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України частина 6 статі 29 Закону України "Про приватизацію державного майна"). Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Втім, ухвалюючи судові акти у справі, апеляційний господарський суд, як і господарський суд першої інстанції, не досліджував усіх обставин справи, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. Так, упродовж розгляду спору, прокурор наголошував на тому, що приватизація спірного майна шляхом викупу була проведена радою з порушенням встановленого законом порядку; що відповідач незаконно набув у власність зазначену нерухомість, оскільки такий спосіб приватизації як викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, зокрема, зданих в оренду, проте на час приватизації спірного майна останнє не знаходилося в орендному користуванні відповідача; що договір оренди відповідачем з радою був укладений 09.08.05, тобто вже після прийняття радою рішення від 30.06.05 про включення спірної нерухомості до переліку об'єктів, котрі підлягали приватизації. Також прокурор вказував на те, що договір купівлі-продажу об'єкта приватизації був укладений на підставі рішення Голосіївської районної в м. Києві ради від 30.06.05, котре визнано незаконним і скасовано постановою Голосіївського районного суду міста Києва у адміністративній справі № 2а-75/10 (яка набрала законної сили). В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наголошував на тому, що він на законних підставах набув у власність спірну нерухомість; що він не може бути позбавлений права на неї через допущення органом приватизації порушень вимог законодавства під час приватизації такого майна. Крім того, він наголошував на спливі строку позовної давності. Проте, вказані доводи, як того вимагають приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судами у повному обсязі перевірені не були. У відповідності до приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права. У рішенні від 24.06.03 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". У цій справі Європейський суд дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 "Першого протоколу Конвенції". Тобто визнання недійсними рішення публічного органу та договору, згідно з якими майно отримане у власність від держави, та подальше позбавлення цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У вказаній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції". Як вже зазначалося, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції послався на положення вказаної Конвенції. Проте, при цьому, судом не досліджено та не з'ясовано чи був обізнаний відповідач про порушення органом приватизації визначених законом умов і порядку її проведення, а відтак чи є відповідач особою, яка, у розумінні наведених приписів, законно набула майно та мирно володіє ним. Отже, судам необхідно дослідити те чи не були допущені порушення приватизаційного законодавства при викупі майна з боку самого покупця-відповідача. На необхідності з'ясування цих обставин наголошував Верховний Суд України у своїй постанові від 14.03.07 у справі №21-8во07. Зважаючи на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, а касаційна скарга задовольняється частково.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.15 у справі №910/640/15-г і рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.15 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Дроботова