Постанова ВГСУ від 17.08.2016 року у справі №920/1361/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 920/1361/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2015у справі№920/1361/14 господарського суду Сумської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"доПублічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"простягнення 1 084 586,77 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Новик О.В., - відповідача Сафронов М.А., ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.09.2015 (судді: Моїсеєнко В.М., Левченко П.І., Зражевський Ю.О.) частково задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (надалі позивач/скаржник/ТОВ "Сумитеплоенерго") до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (надалі відповідач/ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"); за рішенням стягнуто з відповідача 639 879,96 грн. заборгованості, 48 470,16 грн. пені, 75 899,98 грн. інфляційних втрат, 11 048,68 грн. 3% річних.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 (судді: Шутенко І.А., Гетьман Р.А., Плахов О.В.) вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати і справу передати на розгляд до апеляційного господарського суду.

17.08.2016 до початку судового засідання від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти задоволення касаційної скарги, просить оскаржувану позивачем постанову залишити без змін. До відзиву на касаційну скаргу відповідач додав постанову Вищого господарського суду України у справі №910/1979/13, якою залишена без змін постанова Харківського апеляційного господарського суду у вказаній справі, і в якій висловлена позиція, аналогічна тій, про яку зазначено в оскаржуваній постанові; при цьому, спір у справі №910/1979/13 виник на підставі того ж самого договору, що і у даній справі, проте стосується іншого періоду, за який стягується заборгованість.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію за договором №2/10 у розмірі 898 896,06 грн., пені у розмірі 67 852,48 грн., інфляційних збитків у розмірі 106 046,91 грн. та 3% річних у розмірі 15 791,32 грн. Підставами позову є, відповідно, невиконання відповідачем договірних зобов'язань з оплати за отриману теплову енергію.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із висновків додаткової судової експертизи, призначеної в межах розгляду даної справи та стягнув з відповідача 639 879,96 грн. заборгованості, 48 470,16 грн. пені, 75 899,90 грн. інфляційних втрат та 11 048,68 грн. 3% річних. Мотивувальна частина рішення місцевого господарського суду ґрунтується на висновку додаткової судової експертизи.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду, виходив з того, що умовами договору, укладеному між сторонами, зокрема, п. 2.4., не встановлено конкретно строку виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати за отриману теплову енергію, а тому, слід виходити з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України; при цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, позивачем не доведено виставлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості чи здійснення розрахунків з позивачем, позаяк, заявлений позов є передчасним.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування вказаної постанови суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.09.2005 між відповідачем (за договором відправник) та позивачем (за договором перевізник), був укладений договір № 2/10 перевезення вантажу (теплової енергії), відповідно до умов якого, в редакції протоколу розбіжностей, позивач зобов'язується доставляти ввірений йому відповідачем вантаж - теплову енергію в теплоносії - гарячої мережної води в пункти призначення, на вказані у пункті 3.9. договору об'єкти юридичних та фізичних осіб споживачів житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, видавати відправнику (відповідачу) теплову енергію, а останній, в свою чергу, зобов'язується сплачувати перевізнику (позивачу) за перевезення теплової енергії встановлену пунктом 2.2. договору плату на умовах, в порядку та строки, визначені договором.

Згідно з пунктом 3.10. договору в редакції протоколу розбіжностей приймання-передача теплової енергії здійснюється щомісячно повноважними представниками сторін. При прийманні-передачі теплової енергії відповідач (відправник) до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний передати позивачу акт приймання-передачі теплової енергії, у двох примірниках, підписаних з боку відповідача (пункт 3.11. договору).

Згідно з п. 3.12. договору в редакції протоколу розбіжностей, протягом 3-х календарних днів після закінчення розрахункового місяця, позивач зобов'язаний підписати зі свого боку та передати відповідачу з рук - в руки один примірник акту приймання-передачі теплової енергії разом із податковою накладною та акт виконаних робіт, підписаний зі свого боку, у двох примірниках. Відповідач, в свою чергу, протягом 3-х днів з дня отримання вказаних у пункту 3.12. договору документів зобов'язаний прийняти результати робіт з перевезення теплової енергії, підписати акт приймання - передачі виконаних робіт та один його примірник передати позивачу або мотивовано відмовитися від прийняття результатів робіт з перевезення теплової енергії (пункт 3.13. договору).

Загальна вартість договору, провізна плата та умови оплати визначені сторонами у розділі 2 договору № 2/10 перевезення вантажу (теплової енергії), зокрема у пунктах 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5., 2.6. договору. Додатковою угодою № 2/1 від 31.08.2007 сторонами внесено зміни до договору № 2/10, у тому числі до пункту 2.1. - стосовно загальної вартості договору та до пункту 2.4. стосовно порядку оплати вартості договору.

Так, як встановив суд апеляційної інстанції, пунктом 2.4. договору в редакції протоколу розбіжностей, сторони узгодили саме порядок, а не строки оплати відповідачем за отриману ним від відповідача теплову енергію, позаяк, в даному випадку слід застосовувати ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно з якою, у разі, коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. В той же час, як встановив суд апеляційної інстанції, позивач не направляв відповідачу вимогу в розумінні вказаної норми, позаяк строк здійснення оплати ще не настав. При цьому, надані позивачем листи, на які, в тому числі, скаржник посилається у касаційній скарзі, не свідчать про пред'явлення вимоги відповідачу про сплату грошових коштів, а є лише фактично супровідними листами до актів виконаних робіт, рахунків на оплату, податкових накладних тощо, що направлялися позивачем відповідачу на виконання умов договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з приписами п.п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" обставини, визнані учасниками судового процесу і відображені в судових рішеннях, є преюдиціальними в розумінні частини третьої статті 35 ГПК (див. підпункт 2.6 цього пункту). Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиційне значення для господарського суду має й вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якщо господарський суд розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Як вказувалося вище, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі №920/1973/13, відмовлено ТОВ "Сумитеплоенерго" у задоволенні позову до ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" про стягнення 4 888 300,85 грн. заборгованості за теплову енергію, поставлену на виконання того ж договору з передачі теплової енергії №2/10 від 01.09.2005 (в редакції протоколу розбіжностей). У вказаній справі встановлено, що п. 2.4. договору в редакції протоколу розбіжностей не встановлено строків здійснення оплати, а лише порядок і який (порядок) пов'язується зі сплатою відповідачу споживачами грошових коштів. Вказана постанова Вищого господарського суду України є чинною, доказів її оскарження до суду вищої інстанції сторонами не надано, позаяк, відсутні підстави ставити під сумнів факти та обставини, які в ній встановлені, оскільки вони в силу наведених норм, є преюдиціальними при розгляді даної справи.

Отже, виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної скаржником постанови суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України